Постанова

від 07.07.2016 по справі 826/23220/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 липня 2016 року № 826/23220/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Е-КОМЕРС" доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 08.05.2015р. №0002772202, №0002782202 На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-КОМЕРС" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 08.05.2015 року №0002772202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1735648,00 грн. та від 08.05.2015 року №0002782202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2350121,00 грн. ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Позивач не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями та в обґрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки Позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції з ТОВ "Фінансово-промислова група "Діоніка" були реальними, а отже, на думку Позивача, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню нечинними.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Е-КОМЕРС" (код ЄДРПОУ 38118791) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ "Фінансово-промислова група "Діоніка" (код ЄДРПОУ 38517072) за період січень - вересень 2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 27.04.2014р. за №363/26-54-22-02-38118791 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.6. ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього на суму 1 388 547 грн., у тому числі по періодах: за березень 2014 р. у сумі 12671 грн., квітень 2014 р. у сумі 835917 грн., травень 2014 р. у сумі 296610 грн., червень 2014 р. у сумі 243349 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.138.1, пп.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 1 880 097грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 08.05.2015 р.: № 0002772202, яким збільшено суму податку на додану вартість в сумі 1735684,00 грн., з них за основним платежем 1388547 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 347137 грн. та № 0002782202, яким збільшено податок на прибуток в сумі 2350121,00 грн., з них за основним платежем 1880097,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 470024,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішеннями Позивачем подано скаргу до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - ГУ ДФС у м. Києві) та до ДФС України, за результатом розгляду скарги ГУДФС у м. Києві прийнято рішення від 24.06.2015 р. №9938/10/26-15-10-05-35, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішенням ДФС України від 02.09.2015 р. №18761/6/99-99-10-01-04-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями прийнятих контролюючим органом, вважає їх нечинним, а тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

З Акту перевірки вбачається, що ТОВ "Фінансово-промислова група "Діоніка" на адресу Позивача виписано (оформлено) товарно-транспортні накладні (Типова форма №1-ТН), які оформлені з порушенням норм діючого законодавства України, а саме: ТТН типової форми №1-ТН є недійсними з 10.12.2013 року, нову форму ТТН №1-ТН затверджено для використання з 14.01.2014 року; в ТТН не зазначено відомості про вантаж: кількість, ціна, сума, кількість місць, маса брутто, загальна вартість відпущеного товару; в ТТН не зазначено жодної інформації стосовно вантажно-розвантажувальних операцій, відсутні перевезення вантажу.

Відповідачем зроблено висновок, що у зв'язку з вищевикладеним надані до перевірки ТТН не підтверджують факт перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Фінансово-промислова група "Діоніка" до Позивача.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ "Фінансово-промислова група "Діоніка" (Постачальник), з іншої сторони, укладено Договір поставки №ЕК22-1/14 від 03.03.2014 р. (надалі - Договір № ЕК22-1/14).

В п. 1.1 - п. 2.1, п. 3.3 Договору № ЕК22-1/14 зазначено наступне: «Поставщик обязуется в порядке и на условиях, определенных данным Договором, передавать в собственность Покупателя товарно-материальные ценности, (далее именуемые «Товар»), а Покупатель обязуется в порядке и на условиях, определенных в данном Договоре, принимать и оплачивать Товар. Передача Товара Поставщиком в собственность Покупателя производится партиями. Единицы измерения и общее количество Товара, подлежащего поставке по настоящемк Договору, его долевое соотношение (ассортимент, сортамент, номенклатура) определятся согласно накладным, являющимся неотъемлемой частью Договора. Сторони настоящим договорились, что указанные в пункте 1.2 настоящего Договора накладные принемаються Сторонами как документы, имеющие силу Спецификации. Качество Товара, являющего предметом поставки по настоящему Договору, должно соответствовать требованиям, предъявляемым к поставляемому типу товара в Украине. Вместе с Товаром Поставщик передает Покупателю документы, подтверждающие качество и безопасность Товара (в том числе сертификаты соответствия). Поставка производиться на условиях DDP «склад покупателя» согласно правилам Инкотермс (в редакции 2000 года), по следующим адресам: - Украина, Киевская обл., Васильковский р-н, п.г.т. Калиновка, ул. Железнодорожная, 160; - другой адрес, допольнительно согласованный Сторонами. Адрес поставки предварительно согласовывается Сторонами отдельно для каждой партии Товара.».

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано суду наступні документи: генеральна довіреність від 03.03.2014 р.; Видаткові накладні: №139 від 28.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 256708,18 грн., №38 від 11.03.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16933,25 грн., №13 від 03.03.2014 р. на загальну суму з ПДВ 895,77 грн., №13 від 01.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 108857,12 грн., №38 від 07.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 145413,65 грн., №61 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 189107,82 грн., №60 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207738,06 грн., №58 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 176016,28 грн., №59 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 219439,48 грн., №57 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 239003,86 грн., №64 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 209336,52 грн., №65 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 189772,34 грн., №62 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 198856,28 грн., №63 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 124889,44 грн., №68 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 186223,76 грн., №67 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 125805,64 грн., №66 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 177317,03 грн., №70 від 18.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 162962,84 грн., №69 від 18.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207062,86 грн., №82 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 168470,92 грн., №83 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 145628,30 грн., №84 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 178001,89 грн., №141 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 237079,29 грн., №171 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 242730,95 грн., №22 від 05.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 176788,38 грн., №23 від 05.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 172516,90 грн., №45 від 12.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 184809,04 грн., №46 від 12.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 209956,83 грн., №79 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 144167,62 грн., №80 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 198071,32 грн., №81 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 105333,06 грн., №82 від 20.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 32787,87 грн., №629 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35432,87 грн., №630 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 149846,92 грн., №631 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207940,40 грн., №638 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 162004,31 грн., №19 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16870,36 грн., №20 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 226586,46 грн., №22 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 125223,42 грн., №21 від 03.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 1373778,34 грн., №59 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 47531,40 грн., №60 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 78867,90 грн., №61 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 194633,28 грн., №62 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 28496,64 грн., №101 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16682,15 грн., №102 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 179612,68 грн., №103 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 60380,02 грн., №104 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 34522,40 грн., №149 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 32873,57 грн., №150 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 194648,17 грн., №151 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 56967,64 грн., №152 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 41434,80 грн., №25 від 01.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 17365,98 грн., №26 від 01.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 152604,00 грн., №27 від 01.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 29315,52 грн., №82 від 07.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 152325,10 грн., №83 від 07.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 71414,78 грн., №84 від 07.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35415,78 грн., №101 від 14.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 93649,74 грн., №96 від 14.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 38213,76 грн., №140 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16967,70 грн., №141 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 156027,68 грн., №142 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 68637,70 грн., №143 від 21.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 78233,75 грн., №223 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 60876,60 грн., №224 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 258966,30 грн., №225 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 82271,00 грн., №226 від 28.07.2014 р. на загальну суму з ПДВ 32836,91 грн., №16 від 04.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 21416,52 грн., №17 від 04.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 113868,95 грн., №18 від 04.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 23652,82 грн., №19 від 04.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 46004,83 грн., №59 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 116284,16 грн., №60 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 293580,56 грн., №61 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 98993,04 грн., №62 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35572,79 грн., №63 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 86061,79 грн., №89 від 18.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 26500,68 грн., №90 від 18.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 205118,64 грн., №91 від 18.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 48945,66 грн., №92 від 18.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 137061,17 грн., №193 від 11.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 42092,17 грн., №196 від 26.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 40442,40 грн., №195 від 26.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 25360,14 грн., №196 від 26.08.2014 р. на загальну суму з ПДВ 104872,26 грн., №17 від 01.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 40442,40 грн., №18 від 01.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 170627,30 грн., №20 від 02.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 152129,80 грн., №19 від 02.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 13028,41 грн., №77 від 08.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 30056,45 грн., №78 від 08.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 184848,70 грн., №79 від 08.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 9189,05 грн., №80 від 08.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 139193,56 грн., №130 від 15.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 17534,58 грн., №131 від 15.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 88588,37 грн., №132 від 15.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35128,81 грн., №133 від 15.09.2014 р. на загальну суму з ПДВ 147397,32 грн.; Податкові накладні: №13 від 03.03.2014 р. на загальну суму з ПДВ 895,77 грн., №38 від 11.03.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16933,25 грн., №90 від 24.03.2014 р. на загальну суму з ПДВ 58197,37 грн., №171 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 242730,95 грн., №141 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 237079,29 грн., №143 від 29.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 139835,42 грн., №142 від 28.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 251375,13 грн., №140 від 28.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 216829,74 грн., №139 від 28.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 256708,18 грн., №138 від 28.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 126275,84 грн., №85 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 184761,56 грн., №84 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 178001,89 грн., №83 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 145628,30 грн., №82 від 21.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 168470,92 грн., №69 від 18.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207062,86 грн., №70 від 18.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 162962,84 грн., №66 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 177317,03 грн., №67 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 125805,64 грн., №68 від 17.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 186223,76 грн., №62 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 198856,28 грн., №63 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 124889,44 грн., №64 від 16.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 209336,52 грн., №65 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 189772,34 грн., №57 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 239003,86 грн., №59 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 219439,48 грн., №58 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 176016,28 грн., №60 від 15.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207738,06 грн., №61 від 14.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 189107,82 грн., №38 від 07.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 145413,65 грн., №13 від 01.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 108857,12 грн., №23 від 05.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 172516,90 грн., №22 від 05.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 176788,38 грн., №45 від 12.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 184809,04 грн., №46 від 12.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 209956,83 грн., №79 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 144167,62 грн., №80 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 198071,32 грн., №81 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 105333,06 грн., №82 від 20.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 32787,87 грн., №629 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 35432,87 грн., №630 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 149846,92 грн., №631 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 207940,40 грн., №638 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 162004,31 грн., №19 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16870,36 грн., №20 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 226586,46 грн., №22 від 02.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 125223,42 грн., №21 від 03.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ грн. (не читабельна), №59 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 47531,40 грн., №60 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 78867,90 грн., №61 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 194633,28 грн., №62 від 10.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ грн. (не читабельна), №152 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 28817,29 грн., №101 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 16682,15 грн., №102 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 179612,68 грн., №103 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 60380,02 грн., №104 від 16.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 34522,40 грн., №149 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 32873,57 грн., №150 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 194648,17 грн., №151 від 23.06.2014 р. на загальну суму з ПДВ 56967,64 грн.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в матеріалах справи відсутня первинна документація в повному обсязі, як передбачено умовами договору, зокрема відсутні сертифікати якості продукції, відсутні товарно-транспортні документи, відсутні докази знаходження товару на склади Позивача, відсутні докази подальшої реалізації придбаного товару.

Крім того, Суд звертає увагу, що копії податкових накладних, які містяться в матеріалах справи (№19 від 02.06.2014 р., №22 від 02.06.2014 р., №21 від 03.06.2014 р., №60 від 10.06.2014 р., №62 від 10.06.2014 р., №101 від 16.06.2014 р., №103 від 16.06.2014 р., №150 від 23.06.2014 р.) є нечитабельними (стор. 142-144, 147-157, 159-163, 166-170, 174-177, 180-183, 186-188 том ІІ справи 826/23220/15).

Позивач в позовній заяві зазначає наступне: «Перевіряючі у своєму Акті зазначають, що « 15.04.2014 р. водій ОСОБА_1 на одному транспортному засобі (а/м Рено АМТ 365, державний номер: НОМЕР_1) здійснив 5 рейсів... об'єктивно не міг зробити 5 рейсів за маршрутом: м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35 - Київська область, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 160...». Даний висновок ДПІ у Оболонському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві є хибним та не відповідає дійсності».

Також, Позивач звертає увагу Суду, що товар, який перевозився по ТТН № 57-№61 від 15.04.2015 р. можливо було перевозити одночасно одним транспортним засобом, що і було зроблено.

Судом встановлено, що в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які товарно-транспортні накладні в тому числі і ТТН № 57-№61, відсутні документи на автомобіль, відсутні докази залучення транспортних засобів (договори перевезення).

Як вбачається з видаткових та податкових накладних придбаний товар здебільшого є габаритним (пральні машини, холодильники, телевізори, газові плити, морозильні скрині, витяжки кухонні, духові шафи), а отже даний товар одночасно не можливо перевозити легковим автомобілем.

Підчас розгляду справи Позивачем не надано суду переконливих доказів та спростувань, які викладені в Акті перевірки Контролюючим органом, а тому Судом не бере до уваги посилання Позивача, які викладені в позовній заяві.

Так, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі ст. 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Крім того, у відповідності ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - ліцензійна картка, свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затвердженого постановою КМ України від 25.02.2009 року N 207), документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Підпунктом 11.1 п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.98 року за № 128/2568) (далі - Правила № 363) визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до абз. 2 пп. 11.1 п. 11 Правил № 363 залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Позивачем не підтверджено транспортування товару за Договором № ЕК22-1/14 транспортними накладними чи подорожніми листами, а також не підтверджено здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, отриманого від контрагента товару та зберігання отриманого товару.

Відповідно до змісту ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, Позивачем не надано суду первинну документацію, які б саме підтверджували здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Підприємства.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника податків, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року по справі №К/800/37371/14 та Постанові Верховного суду України від 15 грудня 2015 року по справі № 21-4266а15/826/13848/13-а, Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2014 р. № К/800/21863/13.

В частині щодо визнання нечинними податкові повідомлення-рішення Суд зазначає наступне.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними, разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин, так, зокрема, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним індивідуального акта. При цьому вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Суд звертає увагу, що податкові повідомлення - рішення за своєю природою не є нормативно правовим актом, а є актом індивідуальної дії, то в даному випадку дані рішення не підлягають визнанню нечинними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010 у справі № К-23575/10.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук