Рішення

від 18.07.2016 по справі 918/422/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 липня 2016 р. Справа № 918/422/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне підприємство фірма "Інтерфейс"

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_3, дов. від 18.05.2016 року

від відповідача: ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 12.03.1998 року

від третьої особи: не з'явився

від третьої особи: ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 12.03.1998 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

30.12.2009 року між третьою особою на стороні позивача (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладеного договір оренди державного майна № 786-2009 року зі строком дії до 01.08.2015 року.

Однак відповідач після закінчення строку дії вказаного договору майно балансоутримувачу, яким станом на дату закінчення строку дії договору був позивач, не повернув, у зв'язку з чим позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні частиною перону шляхом демонтажу павільйону.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 527, 530, 532, 610, 612, 614 ЦК України, ст.ст. 283, 287, 291 ГК України тощо.

Ухвалою від 09.06.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 21.06.2016 року.

Ухвалою від 21.06.2016 року розгляд справи відкладено на 04.07.2016 року.

02.07.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з вимогами позивача не погоджується з огляду на те, що кіоск, який розміщений на орендованій відповідачем частині перону, йому не належить, оскільки є власністю юридичної особи - ППФ "Інтерфейс".

04.07.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою від 04.07.2016 року розгляд справи відкладено на 18.07.2016 року та в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ППФ "Інтерфейс".

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2009 року між третьою особою на стороні позивача (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди державного майна № 786-2009, за п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину перону (площею 29 кв.м.) залізничного вокзалу станції Здолбунів, розташованого по вул. Гончара,11 у м. Здолбунів, що перебуває на балансі ВП "Станція Здолбунів" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця".

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.03.2010 року до 28.02.2011 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною, при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, та погодження балансоутримувача (п.п. 10.1., 10.4. договору).

За п.п. 1.2., 1.3. договору майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів (крім товарів підакцизної групи). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання.

24.02.2010 року між сторонами договору підписано акт прийому-передачі приміщення - частину перону залізничного вокзалу.

Додатковими договорами № 1 від 28.01.2011 року, № 2 від 28.02.2012 року, № 3 від 11.02.2013 року, № 4 від 16.04.2013 року, № 5 від 24.04.2013 року, № 6 від 31.12.2013 року, № 7 від 04.02.2015 року, № 8 від 25.05.2015 року вносилися зміни до договору оренди державного майна, зокрема щодо строку його дії. За останнім із них строк дії договору продовжено на строк до 01.08.2015 року.

01.10.2015 року між третьою особою на стороні позивача та відповідачем укладено договір про розірвання договору оренди державного майна № 786-2009 від 30.12.2009 року. Згідно з протоколом розбіжностей, підписаним сторонами у редакції відповідача, вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання, тобто з 01.10.2015 року.

04.08.2015 року, 27.11.2015 року та 24.02.2016 року позивачем складено акти комісійного обстеження та перевірки використання державного майна і виконання умов договору оренди № 786-2009 від 30.12.2009 року, у яких встановлено, що договір оренди не пролонговано, майно не здано балансоутримувачу, торгівельний кіоск, встановлений на пероні, не працює.

10.11.2015 року, 19.11.2015 року та 26.11.2015 року позивачем на адресу відповідача направлено листи № 993, № 1076 та № 1093 відповідно, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення, в яких у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди запропоновано звільнити орендований об'єкт - частину перону залізничного вокзалу від торгівельного кіоску.

09.03.2016 року позивачем листом № 44-10, який направлений відповідачу, про що свідчить фіскальний чек № 4387, повідомлено, що відповідно до вимог Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Постанови КМ України від 25.06.2015 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 01.12.2015 року всі права та обов'язки балансоутримувача за договором оренди державного майна № 786-2009 від 30.12.20019 року перейшли до ПАТ "Укрзалізниця".

Судом з матеріалів справи встановлено, що предметом позовних вимог є звільнення частину перону від майна шляхом його демонтажу у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди.

На підтвердження того, що кіоск, розміщений на частині платформи залізничного вокзалу, не належить позивачу, останнім надано, зокрема інвентарну картку обліку основних засобів, довідку № 167 від 02.03.2016 року, за якими на балансі позивача обліковується лише перон залізничного вокзалу.

І навпаки, на підтвердження належності торгівельного кіоску відповідачу до матеріалів справи позивачем долучено лист відповідача № 70 від 13.07.2009 року, згідно з яким останній просить надати йому в оренду частину перону для розміщення належного йому торгівельного кіоску.

Отже, позивач у судовому порядку захищає своє право на розпорядження належним йому майном шляхом усунення перешкод у його користуванні.

Відповідно до положень норм ст.ст. 16, 391 ЦК України власник або титульний володілець вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Зокрема, власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, слід виходити із такого.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Власник або титульний володілець у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами. Негаторним є також позов власника про усунення перешкод у здійсненні користування майном третіми особами, в яких існували підстави для цього, але вони згодом відпали (наприклад, у разі визнання угоди недійсною, припинення договору за угодою сторін та ін).

З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем договірних відносин не існувало (договір оренди державного майна був укладений між третьою особою на стороні позивача та відповідачем. Крім того, вказаний договір припинено за згодою сторін 01.10.2015 року). У свою чергу, після припинення договірних відносин між третьою особою на стороні позивача та відповідачем на частині перону залізничного вокзалу залишився торгівельний кіоск, який не належить позивачу та який перешкоджає останньому вільно розпоряджатися належним йому майном - частиною перону залізничного вокзалу.

У той же час, як встановлено судом, кіоск, який позивач просить суд зобов'язати відповідача демонтувати, не належить останньому, а є власністю третьої особи на стороні відповідача, про що свідчать: рішення виконавчого комітету Здолбунівської міської ради народних депутатів № 64 від 22.02.1995 року "Про встановлення кіосків на пероні залізничного вокзалу станції Здолбунів", за п. 2 якого Фірмі "Фейс" дозволено встановити кіоск на пероні залізничного вокзалу станції Здолбунів; договір оренди частини перону вокзалу станції Здолбунів від 01.09.1997 року, укладений між залізничною Здолбунів Львівської залізниці та Фірмою "Фейс"; робочий проект електропостачання торгового кіоску в м. Здолбунів, привокзальна площа, замовником за яким є Фірма "Фейс"; висновок експерта про вартість об'єкта експертної оцінки - торгівельного кіоску, виготовлений за замовленням Фірми "Інтерфейс"; довідка № 3 від 10.07.2016 року, підписана директором та головним бухгалтером ПФ "Інтерфейс" про те, що торгівельний кіоск площею 29 кв.м., встановлений на пероні залізничного вокзалу, є власністю ППФ "Інтерфейс".

Судом також встановлено, що за п. 1.2. Статуту третьої особи на стороні відповідача остання є правонаступником Фірми "Фейс".

З пояснень відповідача та керівника третьої особи на стороні відповідача з'ясовано, що торгівельний кіоск є єдиним кіоском, який перебуває у власності третьої особи на стороні відповідача (у відповідача взагалі у власності кіосків, розташованих на пероні залізничного вокзалу, немає). Договір відчуження вказаного кіоску між відповідачем та третьої особою на стороні відповідача не укладався.

Натомість, у п. 1.8. Статуту третьої особи на стороні відповідача зазначено, що підприємство має право, зокрема передавати безкоштовно або на тимчасових умовах, надавати безкоштовного у тимчасове користування чи позичку будинки, будівлі та інші матеріальні цінності, а також роботи інші дії по відношенню до юридичних та фізичних осіб.

Отже, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що торгівельний кісок, який є предметом вказаного спору, належить на праві власності відповідачу, в матеріалах справи немає. У той же час є докази, які підтверджують приналежність вказаного кіоску на праві власності третій особі на стороні відповідача.

При цьому суд зазначає, що хоча ОСОБА_2 є одночасно фізичною особою-підприємцем та єдиним засновником та керівником ППФ "Інтерфейс", однак з юридичної точки зору як відповідач, так і третя особа на стороні відповідача є самостійними суб'єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність на основі майна, належного кожному з них окремо.

Принципи здійснення права власності закріплені у ст. 319 ЦК України, де, зокрема, зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, дотримуючись при цьому моральних засад суспільства, а держава не втручається у здійснення власником своїх правомочностей щодо належного йому майна і забезпечує власникам рівні умови здійснення своїх прав. Зміст положення ч. 4 ст. 319 ЦК України про те, що власність зобов'язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За приписами ст. 41 Конституції України , ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Враховуючи принципи, на яких ґрунтується право власності, вимоги позивача про зобов'язання відповідача, який не є власником майна, що є предметом спору, вчинити щодо нього певні дії, зокрема демонтувати таке майно, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не можуть бути задоволенні.

Зважаючи на викладене, позивач належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів заявлені позовні вимоги, а відповідач, в свою чергу, надав докази в їх спростування, відтак останні задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 20.07.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.