Рішення

від 18.07.2016 по справі 922/1946/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2016 р.Справа № 922/1946/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит", м. Харків про стягнення коштів та розірвання договору за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за дов. № 65 від 22.04.2016 року

відповідача - не з'явився

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит", про: стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 33 302,57 грн., пені у розмірі 24 594,69 грн.; штрафу у розмірі 2 331,18 грн.; розірвання договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, укладеного між РВ ФДМУ по Харківській області та ТОВ "ВП "Лаурит"; зобов'язання ТОВ "ВП "Лаурит" повернути орендоване майно балансоутримувачу (ДП Міністерства оборони України "Харківська контора матеріально-технічного забезпечення") за Актом приймання-передачі. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 червня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/1946/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 04 липня 2016 року.

04 липня 2016 року ухвалою господарського суду Харківської області від 04 липня 2016 року розгляд даної справи було відкладено на 18 липня 2016 року.

В призначене судове засідання 18 липня 2016 року з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач свого уповноваженого представника в призначене судове засідання не направив, витребувані судом документи не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з відстеження пересилання поштових відправлень та розміщеним на офіційному веб-порталі господарського суду Харківської області оголошенні про розгляд справи № 922/1946/16 18 липня 2016 року (арк.спр. 41-44).

Судом перевірено адресу відповідача: згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи відповідача: 61064, Харківська обл., м. Харків, Жовтневий р-н, вул. Цементна, буд. 3, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - копія позовної заяви з доданими до неї документами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення) направлялася всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідної ухвали.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з’явився у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов’язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

В судовому засіданні 18 липня 2016 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 квітня 2013 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 5468-Н.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, договору, орендодавець передає. а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №№ 2, 9, 13, 14 на першому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі (Інвентарний № 083, Літ. за тех. паспортом Б-2) (майно), загальною площею 52,30 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 3, що знаходиться на балансі державного підприємства Міністерства оборони України "Харківська контора матеріально-технічного забезпечення" (Ідентифікаційний код 08162096) (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 06 серпня 2012 року і становить 109 500,00 грн. Майно передається в оренду з метою: розміщення офісу.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим (п.п. 2.1, 2.3 договору).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендованої плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2012 р. - 1 640,85 грн. (згідно додатку № 2). Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2013 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень - квітень 2013 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховуються до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: - безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 70%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 30%. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованості за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості (п.п. 3.1, 3.3, 3.6, 3.7, 3.8 договору).

Орендар зобов'язується, зокрема, використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.п. 5.1, 5.3 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1 договору).

Згідно п. 10.1 договору, Цей договір укладено строком на два роки 11 місяців, що діє з 01 квітня 2013 року до 01 березня 2016 року.

Факт передачі позивачем майна відповідачу підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі орендованого майна, підписаного сторонами та скріпленого печатками підприємств 01 квітня 2013 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 серпня 2014 року по справі № 922/2097/14 за позовом Прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаурит" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, позовні вимоги прокурора задоволено частково, та стягнуто, зокрема, з ТОВ "Лаурит" заборгованості з орендної плати за період з квітня 2013 року по червень 2014 року у розмірі 14 334,27 грн.

15 квітня 2015 року рішенням господарського суду Харківської області по справі № 922/1142/15 за позовом прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаурит" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі, та стягнуто, зокрема, з ТОВ "Лаурит" заборгованості з орендної плати за період з липня 2014 року по грудень 2014 року у розмірі 8 151,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом всього терміну дії договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, однак, в порушення умов спірного договору, відповідач не сплачував орендну плату на користь позивача, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Окрім того, суд відзначає, що на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. із наступними змінами та доповненнями, відповідно до ч. 1 ст. 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За приписами ст. 19 цього Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як зазначалося вище в даному рішенні суду, п. 10.1 спірного договору, сторони передбачили, що цей договір діє до 01 березня 2016 року включно, втім приписами ч. 2 ст. 17 ЗУ "По оренду державного та комунального майна", передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, виходячи з приписів ст. 17 ЗУ "По оренду державного та комунального майна", а саме відсутністю в матеріалах справи заяви однієї із сторін про припинення дії умов договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, договір оренди вважається автоматично пролонгований в строк до 01 лютого 2019 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зважаючи на вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем не було спростовано встановлених фактів, які повідомлені позивачем стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року за період з січня 2015 року по 31 травня 2016 року (включно) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 24 594,69 грн. пені та 2 331,81 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктами 3.7, 3.8 договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року сторонами передбачено відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та штрафу враховуючи п. 3.7, 3.8 спірного договору та приписи ст. 232 ГК України, суд встановив, що позивачем проводилося нарахування пені на загальну суму боргу, в той час, як нарахування пені повинно було здійснюватись за кожний місяць та по кожній з сум окремо. Враховуючи вище викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2 331,18 грн. штрафу та 6 133,92 грн. пені (за періоди: з 16.02.2015 року по 15.08.2015 року; з 16.03.2015 року по 15.09.2015 року; з 16.04.2015 року по 15.10.2015 року; з 16.05.2015 року по 15.11.2015 року; з 16.06.2015 року по 15.12.2015 року; з 16.07.2015 року по 15.01.2016 року; з 16.08.2015 року по 15.02.2016 року; з 16.09.2015 року по 15.03.2016 року; з 16.10.2015 року по 15.04.2016 року; з 16.11.2015 року по 15.05.2016 року; з 16.12.2015 року по 07.06.2016 року; з 16.01.2016 року по 07.06.2016 року; з 16.02.2016 року по 07.06.2016 року; з 16.03.2016 року по 07.06.2016 року; з 16.04.2016 року по 07.06.2016 року; з 16.05.2016 року по 07.06.2016 року) є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що, відповідно, підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 18 460,77 грн. пені суд відмовляє, як в безпідставно заявленій.

Окрім того, позивач просить суд розірвати договір оренди № 5468-Н від 01 квітня 2016 року та зобов'язати відповідача повернути орендоване майно у зв'язку із систематичним порушенням з його боку зобов'язань по оплаті орендної плати.

Відповідно до пункту 10.6 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна

- достроково за згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря.

Частиною 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; це створює неможливість для другої сторони досягнення цілей договору, у даному випадку своєчасного надходження коштів до бюджету за оренду майна.

Частиною 3 стаття 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, він систематично порушував умови договору в частині внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість з її оплати за спірним договором, стягнення якої є предметом розгляду даної справи.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про розірвання договору оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно статті 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно ч.1. ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктами 10.9 договору оренди сторонами узгоджено питання повернення майна у разі припинення або розірвання цього договору.

За таких обставин, господарський суд вважає позовну вимогу позивача щодо повернення орендованого майна балансоутримувачу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на позивача у розмірі 422,37 грн., на відповідача у розмірі 3 711,63 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 173, 174, 193, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629, 651, 759, 762, 782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит" (61064, м. Харків, вул. Цементна, буд. 3, код ЄДРПОУ 33675498) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337, отримувач: УК Жовтнев/мХар Жовтневий/22080300; код ЄДРПОУ УДКСУ: 37999612; рахунок: 31115094700008 установа банку; ГУДКСУ у Харківській області; МФО банку: 851011) 33 302,57 грн. заборгованості з орендної плати (за період з січня 2015 року по травень 2016 року включно), 6 133,92 грн. пені та 2 331,18 грн. штрафу.

Розірвати договір оренди № 5468-Н від 01 квітня 2013 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит" (61064, м. Харків, вул. Цементна, буд. 3, код ЄДРПОУ 33675498).

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит" (61064, м. Харків, вул. Цементна, буд. 3, код ЄДРПОУ 33675498) повернути орендоване майно (нежитлові приміщення кім. №№ 2, 9, 13, 14 на першому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі (Інвентарний номер № 083, літ. за тех. Паспортом Б-2), загальною площею 52.30 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 3) балансоутримувачу (Державне підприємство Міністерства оборони України "Харківська контора матеріально-технічного забезпечення") за Актом приймання передачі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Лаурит" (61064, м. Харків, вул. Цементна, буд. 3, код ЄДРПОУ 33675498) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 3 711,63 грн. судового збору.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 422,37 грн. судового збору.

Повне рішення складено 20.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/1946/16