Рішення

від 21.07.2016 по справі 521/3235/15-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/3235/15-ц

Провадження № 2/521/343/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 липня 2016 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря - Ардаковській А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ТОВ «Баттерфляй МКС», третя особа ОСОБА_3, про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні , -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4 Порт Україна»про стягнення з нього заробітної плати у розмірі 462,56 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 10266,85 грн., виходячи з розміру середньої зарплати 886,60 грн. за місяць, посилаючись на обґрунтування своїх вимог на таке. За період праці ОСОБА_1 найманим робітником на посаді головного бухгалтера за сумісництвом у ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» , а саме з 01 листопада 2008 року по 03 серпня 2010 року, він жодного разу не був у щорічній відпустці, а при звільненні його не були сплачені грошові кошти за відпустку, за роботу протягом 28 місяців, (йому належить 56 днів відпустки) 462,56 грн. Оплату грошових компенсацій за невикористану щорічну відпуску, рахують як виплати за невідроблений робочій час та відносять до фонду додаткової заробітної платні. Грошова компенсація, при середній зарплатні 462,56 грн., за цей період роботи позивачу не сплачена. А мала б становити 10266,85 грн. Усього 462,56 грн. + 10266,85 гривні = 10729,41 грн. Тому позивач вимушений звернутися з цим позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4 Порт Україна» надав до суду заперечення на позов ОСОБА_1 в якому просив відмовити у повному обсязі зазначивши, що позивач в позові вказує, що він жодного разу не був у щорічній відпустці. Але твердження по зивача не відповідає дійсності. ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно працював в товаристві за сумісництвом на посаді головного бухгалтеру, при цьому він працював з 03 листопада 2008 року, але не з 01 листопада 2008 року, як вказує у позові, а звільнений - 19 серпня 2010 року, але не 03 серпня 2010 року, як вказано у позові. Насправді 03 серпня 2010 року позивач надав заяву про звільнення за власним бажанні коли він був у відпустці (з 26 липня 2010 року по 18 серпня 2010 року), а звільнений з 19 серпня 2010 року, тобто у наступному дні після закінчення другої щорічної відпустки 18 серпня 2010 року. Одночасно об'єктивно існуючи обставини підтверджуються актом Територіальне державної інспекції з питань праці в Одеській області від 03 жовтня 2013 року. В цьому акті вказано та існує насправді, наприклад, у відношенні щорічних відпусток, наступне:- на підставі наказу № 13 від 23 липня 2010 року згідно заяви самого ОСОБА_1 йому була надана щорічна відпустка в 24 календарних дня з 30 жовтня 2009 року по 25 листопада 2009 року; - на підставі наказу № 7 від 23 липня 2010 року згідно заяви самого ОСОБА_1 йому була надана щорічна відпустка тривалістю 24 календарних днів з 26 липня 2010 року по 18 серпня 2010 року за період роботи з 01 листопада 2009 року по 31 жовтня 2010 року. ОСОБА_1 відпрацював в товаристві не 28 місяців, як вказано в позові, а всього неповних 22 місяця, тобто на 6 (шість) місяців менш. За ці 22 відпрацьованих в товаристві місяців позивач получив дві повноцінних щорі чних відпустки загальної тривалістю 48 календарних днів, тоді як зобов'язаний був отри мати 40 календарних днів, тобто на 8 днів менш (із розрахунку 2 (два) дні за кожний відп рацьований місяць в товаристві), у зв'язку з чим при звільненні позивача з його удержано із заробітної плати за 8 (вісім) календарних днів щорічної відпустки, яки були використо вувані понад 16 календарних днів за час, який позивач реально відпрацював з 01 листопада 2009 року по 26 липня 2010 року.

Такі обставини підтверджують не лише інформація з акту Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області від 03 жовтня 2013 року, а можуть бути підтвердженими колишнім керівником кадрової служби ОСОБА_5, який обслу говував разом з ТОВ «ОСОБА_4 Україна» також ТОВ «Флігл Транспортні Системи», ПП « ОСОБА_4 Україна», ПП «ТЮФ» та ТОВ «ОСОБА_6 вантажні автомобілі», які як юридично окремі суб'єкти підприємницькій діяльності, фактично знаходилися під єдиним керівництвом засновників ОСОБА_7 та її чоловіка ОСОБА_6. ОСОБА_5. Таки ж самі обставини підтверджуються об'єктивно існуючими документами, а саме: - наказом № 13 від 30 жовтня 2009 року на першу відпустку позивача та його заявою, яка на писана їм особисто, та - наказом № 7 від 23 липня 2010 року на другу відпустку позивача та його заявою, яка напи сана їм особисто. Таку обставину відносно знаходження ОСОБА_1 у двох відпустках також може підтвердити ОСОБА_5, який готовив вказані накази на підставі заяв позивача та не один раз виїжджав за місцем проживання позивача з метою його ознайо млення з наказом про звільнення та отримання позивачем відпускних грошей.

Відповідач надає до суду оборотно-сальдову відомість щодо отриманих Позива чем коштів за вісь період його роботи в ТОВ «Флігл Транспортні Системи», при цьому ОСОБА_1, як головний бухгалтер разом з керівником товариства повністю відповідає за нарахування заробітній платні, відпускних, але на протязі всього терміну роботи в то варистві він, позивач, не робив нарахування ані собі, ані керівнику товариства відпускних.

Відповідач надає до суду оборотно-сальдову відомість по рахунку 661 щодо нара хування заробітної платні позивачеві та платіжні відомості товариства за період роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Флігл транспортні системи», які складав особисто сам головний бухгалтер ОСОБА_1 та підписував їх разом з керівником товариства. При цьому надаємо до суду акт від 20 серпня 2010 року, складений комісійне кадрови ком ОСОБА_5, юристом Путининим Валерієм Петровичем та менеджером по роботі с клієнтами ОСОБА_8 відносно виїзду на міс це проживання позивача ОСОБА_1 з метою його ознайомлення з наказом про звільнення за власним бажанням та вручення відпускних коштів, розрахунок яких за проханням відповідача здійснив інший бухгалтер із іншого підприємства. Факти, викладені в цьому акті, мали місце бути та їх можуть підтвердити усі члени комісії, які були на місці проживання позивача ОСОБА_1С, при цьому останній не захо тів допустити їх до своєї квартири, або спуститися до входу у парадну для ознайомлення з наказом про звільнення і отримання відпускних грошей.

З боку позивача на про тязі майже впродовж п'яти років не було жодної спроби самостійно отримати в касі това риства відпускні, що йому належать, при цьому ОСОБА_9, створивши на інших підпри ємствах, контрольованих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (ТОВ «Флігл транспортні системи», ПП «ТЮФ») тотожні ситуації, бажає отримати через п'ять років компенсацію середнього заробітку за час затримки відпускних при звільненні працівника, поводячись з позовами до суду крім ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» іще і до ТОВ «Флігл Транспортні системи», а також і в правоохоронні органи із заявами про злочин за фактом невиплати заробітної плати по ПП «ТЮФ»).

Позивач надав до суду заперечення, в яких просив визнати заперечення відповідача та факти, що містяться у ній такими, що не є належними доказами по справ і не заслуговують на увагу суду, зазначивши, що відповідач надав суду свої заперечення та заявив клопотання про виклик колишнього керівника кадрової служби ОСОБА_5 та членів комісії ОСОБА_10 і ОСОБА_11 Ці особи ніколи не були працівниками підприємства ТОВ «ОСОБА_4 порт України», а ОСОБА_5 не працював на посаді керівника кадрової служби ТОВ «ОСОБА_4 порт України». З урахуванням того що з серпня 2010 року позивач не має доступу до бухгалтерських і кадрових документів на заперечення відповідача може пояснити наступне:- Згідно акту Державної інспекції України з питань праці від 14 жовтня 2013 року №15-021276/5630-029 вказано, що наказом від 03 листопада 2008 року №26-к ОСОБА_9 було прийнято на роботу, а наказом від 30 жовтня 2009 року №13 йому була надана відпустка на 24 дні, але в наказі не вказано особу яка уповноважена виконувати обов'язки головного бухгалтера на період його відпустки що порушує діюче законодавство України. Про те, до заперечень додані відомості на виплату заробітної платні за жовтень 2009 року від 19 листопада 2009 року за його підписом, а також Звіт про суми

нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України за жовтень 2009 року прийнятий 12 листопада 2009 року.

Саме в цей період по запереченням відповідача позивач знаходився у відпустці. Окрім того згідно Розрахунково-платіжної відомості за листопад 2009 року затвердженої директором ТОВ «ОСОБА_4 порт України» ОСОБА_7 нарахування відпускних за цей період відсутні, що також

відображено в ОСОБА_9 Державної інспекції України з питань праці від 14 жовтня 2013 року №15-021276/5630-029. Таким чином приведені в запереченнях докази безпідставні та не відповідають дійсним фактам та обставинам справи.

До заперечень відповідача додано ОСОБА_9 від 19 серпня 2010 року, який складено не працівниками підприємства. Твердження про телефонну розмову з робітником кадрової службу ОСОБА_5 є вигадкою. Посилання на ОСОБА_9 Державної інспекції України з питань праці від 14 жовтня 2013 року №15-021276/5630-029, також перекручені відповідачем на свою користь. ОСОБА_5 відповідно до доданих відомості на виплату заробітної платні на підприємстві ніколи не працював.

Акт складений представником відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 порушує діюче законодавство України, в частині того, що право на відпустку робітникові гарантовано Конституцією України (ст. 45), а реалізується воно через КЗпП (глава V), Законом України «Про відпустки» та «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами, окрім того приймаючі до уваги численні порушення відповідача трудових прав позивача, безпідставне та не законне зниження рівня заробітної платні позивача у період з грудня 2008 року по липень 2010 року та відповідно зниження рівня нарахування відпускних коштів позивачу в вказаний термін. Таким чином посилання на акт складений з порушенням діючого законодавства України не може бути прийнятим до уваги та не може бути враховано судом. Також відповідачем порушені вимоги чинного законодавства ст. 116 КЗпП України в частини недодержання відповідачем вимог процедурного порядку здійснення розрахунків при звільнені.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4 Порт Україна» - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ТОВ «Баттерфляй МКС» та третю особу на стороні відповідача - директора ТОВ «Баттерфляй МКС» ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_1 надав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» на його користь суму позову у розмірі 155261,56 грн., оскільки відповідачем порушені вимоги ст. 103 КЗпП України, саме з 01 грудня 2008 року по дату звільнення відповідач не затверджував накази про зміну умов оплати праці та не знайомив в установлений термін з цими наказами позивача, тобто суттєво порушив його трудові права та інтереси. Розрахунок суми позовної заяви уточнюється позивачем згідно даної заяви сплачених відпускних та компенсації за затримку виплати вказаних сум за рахунок відповідача: - сума недоплаченної заробітної платні з грудня 2008 року по липень 2010 року у розмірі 28460,0 грн.; - несплачені суми відпускних з врахуванням не доплаченої заробітної платні з грудня 2008 року по липень 2010 року у розмірі 2331,56 грн.; - сума компенсації за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 116280,0 грн.; - судові витрати на здійснення правової допомоги позивачу 8190,0 грн. В загальному обсязі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 155261,56 грн.

До суду декілька разів позивачем подавалися клопотання про відкладення розгляду справи з різних підстав.

Відповідач - ТОВ «Баттерфляй МКС» надав до суду заяву про слухання справи за його відсутністю та ухвали рішення про відмову позивачу у позові з метою розв'язання спору по суті.

Третя особа - ОСОБА_3 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та зазначила, що з вимогами позивача не згодна у повному обсязі. Відповідач надав до суду усі документи, які підтверджують відсутність заборгованості ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» перед позивачем.

Враховуючи, що цивільна справа перебуває в провадженні суду тривалий час (провадження відкрито 28 лютого 2015 року ), по справі сторони надавали пояснення, досліджувалися докази, допитувався свідок, неодноразово судові засідання відкладалися для отримання доказів, суд вирішив розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами з метою вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених ними письмових доказів.

Наказом №42-к від 31 жовтня 2008 року ОСОБА_1 з 03 листопада 2008 року призначено на посаду головного бухгалтера за сумісництвом в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна»на підставі заяви позивача від 25 жовтня 2008 року.

Наказом №8 від 18 серпня 2010 року ОСОБА_1 з 19 серпня 2010 року було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, на підставі заяви позивача від 03 серпня 2010 року.

З початку розгляду справи позивач посилався на те, що за весь час роботи в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна»йому не були надані відпустки. Вказане спростовується матеріалами справи.

Встановлено, що позивач працював на підприємстві на посаді головного бухгалтера за сумісництвом з 03 листопада 2008 року по 19 серпня 2010 року.

В матеріалах справи є копія особистої заяви позивача на ім'я директора ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» від 30 жовтня 2009 року про надання йому відпустки у зв'язку з наданням відпустки за основним місцем роботи. За заявою позивача на підставі наказу №13 від 30 жовтня 2009 року головному бухгалтеру ОСОБА_1 була надана відпустка строком 24 календарних днів з 30 жовтня 2009 року по 25 листопада 2009 року за період роботи на підприємстві з 01 листопада 2008 року по 31 жовтня 2008 року.

В матеріалах справи є також копія заяви головного бухгалтера ОСОБА_1 від 22 липня 2010 року про надання відпустки з 26 липня 2010 року. На підставі вказаної заяви за наказом №7 від 23 липня 2010 року ОСОБА_1 - головному бухгалтеру за сумісництвом - було надано щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 26 липня 2010 року по 18 серпня 2010 року за час роботи на підприємстві з 01 листопада 2009 року по 31 жовтня 2010 року.

Судом звернута увага, що позивач законність вказаних вище наказів про відпуски не оспорює.

У період перебування позивача у відпустці за наказом №7 від 23 липня 2010 року, 03 серпня 2010 року позивач ОСОБА_1 подає на ім'я директора підприємства заяву про звільнення за власним бажанням. Представник відповідача пояснював, що після виходу позивача у відпустку він жодного разу не з'являвся на роботі, заяву про звільнення за власним бажанням надіслав поштою.

З урахуванням заяви позивача на підставі наказу №8 від 18 серпня 2010 року (це час, коли мала закінчитися відпустка позивача) позивача було звільнено за власним бажанням з 19 серпня 2010 року за ст. 38 КЗпП України.

В ході розгляду справи, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що за весь час роботи адміністрація підприємства не доплачувала йому заробітну плату. Вказані доводи позивача спростовуються матеріалами справи.

В ході розгляду справи позивач не надав доказів тому, що він виконував ще додаткову роботу, крім роботи головного бухгалтера підприємства, за яку адміністрація ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» зобов'язана була йому сплачувати додаткові гроші.

Однак при цьому матеріали справи свідчать, що крім ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» ОСОБА_1 працював за сумісництвом в ПП «ОСОБА_4 Україна», ПП «Продтовари», ТОВ «ІСГП «Янтар», ПП «Флігл Транспортні Системи», ЗАТ «Теплосервіс», ПП «ОСОБА_4 Порт Україна», МПП «Рассвет», ТОВ «Златоград», ПП «ОСОБА_6 Вантажні Автомобілі», ПП «Тюф», МП «Гриф», ПП «Літус ІК», ТОВ «Майстербуд» тощо.

Позивач стверджує, що при його звільнені за власним бажанням з боку ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» не було здійснено виплату всіх сум, що належать йому від підприємства.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

В силу ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Вказані доводи позивача спростовуються матеріалами, що зібрані по справі. В ході розгляду справи встановлено, що позивач, як головний бухгалтер за сумісництвом в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» повністю отримував всі суми по заробітній платі та грошові кошти за відпустками.

В обґрунтування своїх доводів про порушення трудового законодавства адміністрацією ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» позивач посилався на те, що він звертався до Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області.

Згідно листа Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області (ТДІзПП) від 14 жовтня 2013 року, за наслідками звернення ОСОБА_1 встановлено, що при прийнятті на роботу документально не визначено тривалість робочого дня, чим порушено вимоги ст. 29 КЗпП України; нарахована заробітна плата за дні щорічної відпустки, чим порушено вимоги ст. 30 Закону України «Про оплату праці» щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний бухгалтерський облік витрат на заробітну плату та п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року; не проведена грошова компенсація за дні невикористаної відпустки, чим порушено ст. 83 КЗпП України; не виплачено заробітну плату за липень 2010 року в день звільнення, чим порушено ст. 116 КЗпП України.

Аналізуючи інформацію, що міститься у даному листі суд звернув увагу, що за його змістом не вбачається, що при здійсненні перевірки було виявлено наявність заборгованості ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» по заробітній платі перед ОСОБА_1 Більш того, лист містить відомості про надання ОСОБА_1 на підставі наказу №13 від 30 жовтня 2009 року щорічної відпустки з 30 жовтня 2009 року по 25 листопада 2009 року, а також на підставі наказу №7 від 23 липня 2010 року щорічної відпустки з 26 липня 2010 року по 18 серпня 2010 року

Тобто за період роботи в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» позивачу ОСОБА_1 було надано 24 + 24 = 48 календарних днів основної щорічної відпустки, що спростовує доводи позивача ОСОБА_1 про ненадання йому щорічної відпустки протягом всього часу роботи в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна». Копії відомостей пенсійного фонду спростовують доводи позивача про те, що суми відпускних не були нараховані та виплачені.

В день видання кадрового наказу про звільнення (18 серпня 2010 року) та наступного дня (19 серпня 2010 року) ОСОБА_1 не працював, копію наказу про звільнення не вимагав та не звертався до керівництва ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» з приводу внесення відповідних записів до трудової книжки.

Як свідчить акт комісії ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» від 20 серпня 2010 року, складений із виходом за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: місто Одеса, вулиця Бреуса, будинок №26/2, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення.

При цьому, виплата заробітної плати ОСОБА_1 була здійснена адміністрацією ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна», що підтверджується відомістю на виплату грошей, що містить підпис ОСОБА_1 про отримання.

В матеріалах справи присутня заява ОСОБА_1 на ім'я начальника Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якій заявник зазначає про те, що у відомостях на виплату грошей в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна» не розписувався, у зв'язку з чим вбачає в діях керівництва підприємства наявність ознак кримінальних правопорушень та просить притягнути винних до кримінальної відповідальності. Але як випливає з листа Головного управління національної поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі слідчого відділу від 05 січня 2016 року у вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про закриття.

Посилання позивача на лист ТДІзПП від 14 жовтня 2013 року при обґрунтуванні доводів про порушення відповідачем трудового законодавства, суд прийняти не може. Інспекцією були виявлені ознаки порушення трудового законодавства, однак згідно уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку. Тобто з суті позовних вимог та правової позиції при розгляді справи слідує, що ОСОБА_1 не оспорює законність невизначення тривалості робочого дня та нарахування заробітної плати за дні щорічної відпустки.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_5 підтвердили позицію сторони відповідача.

Як встановлює ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи зокрема щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав і інтересів. При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Сторони у цивільному процесі користуються процесуальними правами на власний розсуд. Як зобов'язує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 117 ч. 1 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року (справа №6-64цс13), за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Давши оцінку доказам, що зібрані по справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача недоплаченої суми заробітної плати за весь час роботи в ТОВ «ОСОБА_4 Порт Україна», стягнення суми відпускних з урахуванням суми недоплаченої заробітної плати не підлягають задоволенню.

При цьому враховуючи, що у відповідності з вимогами ст. 116 КЗпП України з позивачем при звільнені було проведено повний розрахунок, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 116, 117 КЗУпП, СУД -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ТОВ «Баттерфляй МКС», третя особа ОСОБА_3, про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ Гуревський В.К.