Рішення

від 20.07.2016 по справі 904/5156/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.07.16р. Справа № 904/5156/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (м.Дніпропетровськ)

до Відділу освіти Індустріальної районної у місті ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB046 від 29.04.2016 у загальному розмірі 7 527 грн. 98 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність від 01.02.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - провідний спеціаліст-юрист (довіреність № 01-12-5/2895

від 25.12.2015)

ОСОБА_3 - спеціаліст 1 категорії (довіреність № 01-12-2/1249 від

11.07.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Відділу освіти Індустріальної районної у місті ради (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB046 від 29.04.2016 у загальному розмірі 7 527 грн. 98 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 236 грн. 66 коп. - основний борг;

- 269 грн. 40 коп. - пеня;

- 21 грн. 92 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB046 від 29.04.2016 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з квітня по травень 2016 року природний газ та, відповідно, наявністю боргу у сумі 7 236 грн. 66 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.05.2016 по 16.06.2016 в сумі 269 грн. 40 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 11.05.2016 по 16.06.2016 у сумі 21 грн. 92 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.07.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 42181/16 від 06.07.20160, в якому він просить суд розгляд справи відкласти, у зв'язку з неможливістю підготувати відзив на позовну заяву та невідповідність зазначених позивачем у позовній заяві даних фактичним обставинам.

У судове засідання 06.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд задовольнити його клопотання та відкласти розгляд справи.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Враховуючи викладене, у судовому засіданні 06.07.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.07.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 44776/16 від 18.07.20160, в якому він просить суд розгляд справи відкласти, у зв'язку з необхідністю отримання роз'яснень щодо обсягів спожитого відповідачем в спірний період газу та підготовки до участі у судовому засіданні, з урахуванням наданої інформації.

У судове засідання 18.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд задовольнити його клопотання та відкласти розгляд справи.

Враховуючи викладене, у судовому засіданні 18.07.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 20.07.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 45575/16 від 20.07.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем під час звернення із позовом до суду було завищено фактичний обсяг спожитого у спірний період газу на 368 куб.м. на суму 2 945 грн. 93 коп. Відповідач у відзиві наголошує, що із відповіддю ПАТ "Дніпрогаз", в якому підтверджено правомірність заявлених позивачем вимог щодо обсягів спожитого газу, відповідач не погоджується та наполягає на тому, що позивачем невірно нараховані втрати (додаткові 370 куб.м.). Отже, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує про визнання вимог лише в частині стягнення заборгованості за спожитий в спірний період газ в об'ємі 536 куб.м.

У судове засідання 20.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 20.07.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.07.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 20.07.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - постачальник, позивач) та Відділом освіти Індустріальної районної у місті ради (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання природного газу № 1141023Y4QSB046 (далі - договір, а.с.10-13), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. договору річний плановий обсяг постачання газу - до 0,905 тис. куб.м. Планові обсяги постачання газу по місяцях:

- квітень - 0,904 тис.куб.м.;

- травень - 0,001 тис.куб.м.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.04.2016 до 31.05.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

У пункті 1.5. договору сторони визначили, що передача газу за договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.

У розділі 3 договору сторони визначили умов щодо ціни постачання природного газу, а саме:

- розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (пункт 3.1. договору);

- ціна газу становить 6 663 грн. 60 коп. за 100 куб.м., крім того ПДВ 1 332 грн. 72 коп., всього 7 996 грн. 32 коп. (пункт 3.2. договору).

- ціна, зазначена в пункті 3.2. договору, може змінюватись протягом дії договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 3.3. договору);

- сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором (пункт 3.4. договору);

- місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II договору (пункт 3.5. договору);

- загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за договором і становить 7 236 грн. 66 коп. (пункт 3.6. договору).

На виконання умов договору позивачем у період з квітня 2016 року по травень 2016 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 7 236 грн. 66 коп. , що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- акт № ДО300020073 від 30.04.2016 про прийняття відповідачем у квітні 2016 року природного газу обсягом 0,904 тис. куб.м. на суму 7 228 грн. 67 коп. (а.с.14);

- акт № ДО300021108 від 31.05.2016 про прийняття відповідачем у травні 2016 року природного газу обсягом 0,001 тис. куб.м. на суму 7 грн. 99 коп. (а.с.14).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку позивача за договором поставити природний газ відповідає обов'язок відповідача оплатити вартість газу і наданих послуг.

У пункті 4.2. договору сторони визначили, що оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

- 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці;

- остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (пункт 3.6. договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

При цьому, відповідно до пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 01.08.2014 (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31.07.2014).

В порушення умов договору, у встановлені в пункті 4.2. договору строки, відповідач спожитий в період з квітня 2016 року по травень 2016 року природний газ не оплатив. Вказане і є причиною спору.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Щодо заперечень відповідача стосовно завищення обсягів спожитого відповідачем у спірний період газу на 370 куб.м. суд зазначає, що належним доказом обсягу споживання газу в спірний період є акти приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 та від 31.05.2016, в яких відповідач та позивач зафіксували факт споживання 0,905 куб.м. в квітні-травні 2016 року. Вказані акти підписані відповідачем без заперечень. Крім того, обсяг газу, який був спожитий відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 та від 31.05.2016 у повній мірі відповідає обсягу газу, постачання якого було передбачено у пунктах 1.2. та 1.3. договору.

Отже, заперечення відповідача стосовно завищення обсягів спожитого відповідачем у спірний період газу на 370 куб.м. суд не приймає до уваги та вважає необґрунтованими.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 7 236 грн. 66 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.2. договору, строк оплати спожитого в період з квітня 2016 року по травень 2016 року природного газу на суму 7 236 грн. 66 коп. є таким, що настав.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 7 236 грн. 66 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 236 грн. 66 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.2.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 11.05.2016 по 16.06.2016 в сумі 269 грн. 40 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у квітні 2016 року природного газу припадає на вихідний день, а отже, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 10.05.2016; арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 269 грн. 40 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 11.05.2016 по 16.06.2016 в сумі 21 грн. 92 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у квітні 2016 року природного газу припадає на вихідний день, а отже, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 10.05.2016; арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 21 грн. 92 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 1 378 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Відділу освіти Індустріальної районної у місті ради (49000, м. Дніпро, проспект Газети "Правда", будинок 46-А; ідентифікаційний код 02142170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Шевченка, будинок 2; ідентифікаційний код 39572642) - 7 236 грн. 66 коп. основного боргу, 269 грн. 40 коп. - пені, 21 грн. 92 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4