Рішення

від 19.07.2016 по справі 906/605/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" липня 2016 р. Справа № 906/605/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого приватного підприємства" Галант"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курола"

про стягнення 15729,03грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15729,03грн, з яких: 12332,70грн - основного боргу, 679,09грн - інфляційних нарахувань, 2536,81грн - пені, 180,43грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару у встановлений договором поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 строк.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить розписка у справі (а.с. 42). Разом з тим, 18.07.2016 від позивача до суду надійшла довідка №24 від 18.07.2016 про заборгованість відповідача, згідно якої станом на 18.07.2016 сума основного боргу не змінилась (а.с. 49).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. На підтвердження факту направлення відповідачу копії ухвали суду від 07.07.2016 судом долучено до матеріалів справи копію реєстру Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 08.07.2016.

Відповідно до пп.3.9.1 та 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК... За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом... У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, сторони у справі були належним чином повідомлені судом про час та місце судового розгляду справи, а тому нез'явлення їх представників не перешкоджає вирішенню спору.

У зв'язку з цим, відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2015 між Малим приватним підприємством "Галант" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Курола" (покупець, відповідач) укладено договір поставки продукції народного споживання №14 (далі - Договір) (а.с. 18-20), згідно умов якого постачальник зобов'язується систематично виготовляти, постачати і передавати у власність покупця певний товар народного споживання, а покупець - приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Поставка товарів здійснюється постачальником в обсязі та періодичності, замовлених покупцем, відповідно до наданої покупцем заявки на поставку (п.2.1. Договору).

Згідно п.6.2. Договору товар повинен бути поставлений покупцю не пізніше 5 днів з моменту отримання заявки на поставку товару.

У пункті 7.1. Договору сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений товар за ціною, визначено видатковою накладною.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку по факту отримання товару шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в готівковому порядку по факту отримання товару шляхом передачі грошових коштів у касу постачальника (п.8.1. Договору).

Моментом оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок або в касу постачальника (п.8.2. Договору).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015, який за своєю правовою природою є договорами поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України).

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як суд зазначав вище, умовами п.8.1. договору поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку по факту отримання товару шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в готівковому порядку по факту отримання товару шляхом передачі грошових коштів у касу постачальника.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач свої зобов`язання згідно умов договору поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 12332,70грн, що підтверджується видатковими накладними №Г-00000021 від 15.12.2015 (на суму 7588,50грн) і №00000029 від 28.12.2015 (на суму 4744,20грн) (а.с. 21, 23), а також довіреностями на отримання матеріальних цінностей №68 від 15.12.2015 і №70 від 28.12.2015 (а.с. 22, 24).

Разом з тим, відповідач взяті на себе договором поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар належним чином не виконав.

Позивач неодноразово на адресу відповідача направляв письмові вимоги, зокрема, №6/2 від 01.02.2016, №9 від 08.02.2016, №12 від 29.02.2016 (а.с. 27, 28, 30), в яких просив погасити наявну заборгованість. Проте, відповідач залишив вказані вимоги без відповіді та без задоволення.

Тому, станом на день звернення з позовною заявою до суду у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за договором поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 у сумі 12332,70грн.

У матеріалах справи знаходиться акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за період з 01.08.2015 по 31.12.2015, підписаний повноважними представниками і скріплений печатками сторін, з якого вбачається, що відповідач визнав наявність у нього боргу перед позивачем у розмірі 12332,70грн (а.с. 25).

Отже, з урахуванням встановлених обставин спору, позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 12332,70грн за договором поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 є доведеною та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2536,81грн пені за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.15.2.1. Договору у випадку недотримання покупцем термінів оплати згідно п.8.1. договору, покупець оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми несплаченого товару.

Перевіривши розрахунок позивача суми пені, суд приходить до висновку про його невірність, оскільки позивач неправильно визначив початок періоду нарахування пені, з огляду на наступне.

Як суд зазначав вище, за змістом п.8.1. договору поставки продукції народного споживання №14 від 31.08.2015 розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку п о ф а к т у о т р и м а н н я т о в а р у шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в готівковому порядку по факту отримання товару шляхом передачі грошових коштів у касу постачальника.

При цьому, слід враховувати приписи ст.253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, позивачем поставлено відповідачу відповідний товар 15.12.2015 (за видатковою накладною №Г-00000021) і 28.12.2015 (за видатковою накладною №Г-00000029). Тобто, заборгованість за поставлений товар виникла з 16.12.2015 - згідно видаткової накладної №Г-00000021 (у сумі 7588,50грн) та з 29.12.2015 - згідно видаткової накладної №Г-00000029 (у сумі 4744,20грн).

Таким чином, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок сум пені, а саме:

- пеня за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар за видатковою накладною №Г-00000021 від 15.12.2015 за період 16.12.2015-14.06.2016 (з врахуванням відповідних змін розміру облікової ставки НБУ) становить 1586,39грн;

- пеня за неналежне виконання грошового зобов'язання з з оплати за поставлений товар за видатковою накладною №Г-00000029 від 28.12.2015 за період 29.12.2015-14.06.2016 (з врахуванням відповідних змін розміру облікової ставки НБУ) складає 917,44грн.

Отже, загальна сума пені, яка підлягає стягненню, становить 2503,83грн (1586,39грн + 917,44грн). У частині стягнення 32,98грн пені (2536,81грн - 2503,83грн) суд відмовляє в позові за безпідставністю.

Також позивач просить суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 180,43грн - 3% річних та 679,09грн - інфляційних втрат.

Приписами частини 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд приходить до висновку про його невірність, оскільки позивач неправильно визначив початок періоду нарахування 3% річних, про що суд зазначав вище.

Таким чином, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок сум 3% річних, а саме:

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар за видатковою накладною №Г-00000021 від 15.12.2015 за період 16.12.2015-14.06.2016 становить 113,52грн;

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар за видатковою накладною №Г-00000029 від 28.12.2015 за період 29.12.2015-14.06.2016 складає 65,90грн.

Отже, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню, становить 179,42грн (113,52грн + 65,90грн). У частині стягнення 1,01грн 3% річних (180,43грн - 179,42грн) суд відмовляє в позові за безпідставністю.

Крім того, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку про його невірність, виходячи з наступного.

Згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 ).

Тобто, враховуючи викладене, а також той факт, що прострочення з оплати за поставлений товар виникло з 16.12.2015 (за видатковою накладною №Г-00000021 від 15.12.2015) та з 29.12.2015 (за видатковою накладною №Г-00000029 від 28.12.2015), як було встановлено вище, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок інфляційних втрат за період січень-квітень 2016 року, згідно якого розмір цих втрат складає 628,97грн.

Отже, сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню, становить 628,97грн. У частині стягнення 50,12грн інфляційних втрат (679,09грн - 628,97грн) суд відмовляє в позові за безпідставністю.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати боргу суду не надав, своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався.

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 12332,70грн - основного боргу, 2503,83грн - пені, 179,42грн - 3% річних, 628,97грн - інфляційних нарахувань обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню згідно. У частині стягнення 32,98грн - пені, 1,01грн - 3% річних і 50,12грн - інфляційних втрат суд відмовляє в позові.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Курола" (10019, м.Житомир, вул. Комерційна, 5; ідентифікаційний код 35099621) на користь Малого приватного підприємства" Галант" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 18; ідентифікаційний код 13715574):

- 12332,70грн - основного боргу;

- 2503,83грн - пені;

- 179,42грн - 3% річних;

- 628,97грн - інфляційних нарахувань;

- 1378,00грн - судового збору.

3. Відмовити в позові в частині стягнення 32,98грн - пені, 1,01грн - 3% річних і 50,12грн - інфляційних втрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.07.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу (рек. з повід.)

3 - позивачу на електронну пошту kurakova.73@mail.ru

4 - відповідачу (рек.з пов.)