Рішення

від 15.07.2016 по справі 910/9794/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2016Справа №910/9794/16

За позовомТовариство з обмеженою відповідальністю В«ДаймонтхімВ» доТовариства з обмеженою відповідальністю В«Гуверс ГруппВ» простягнення 264 940,20 грн Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«ДаймонтхімВ» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гуверс ГруппВ» (відповідач) про стягнення 264 940,20 грн.

Ухвалою суду від 30.05.2016 було порушено провадження у справі №910/9794/16 та призначено її розгляд на 17.06.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2016 надав усні пояснення по справі, а також оригінали документів для огляду.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 17.06.2016 розгляд справи відкладено на 15.07.2016.

В судовому засіданні 15.07.2016 представник позивача надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

В судове засідання 15.07.2016 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлентй належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи, суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.07.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначав позивач між ним, як покупцем та відповідачем, як продавцем, усно було погоджено умови договору купівлі-продажу, після чого, відповідачем було надано позивачу рахунок №СФ-0000028 на оплату продукції труба НКТ 73 1/1.5 б/в, на суму 252 000,00 грн та договір №21/01/2-16 купівлі-продажу від 21.01.2016.

01.02.2016 позивач на підставі зазначеного рахунку перерахував відповідачу 252 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2123.

За твердженнями позивача, підписані ним два примірника договору №21/01/2-16 купівлі-продажу від 21.01.2016 були надіслані відповідачу, проте не повернуті останнім, тому на даний час у позивача відсутній оригінал зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 2 ст. 33 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до п. 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (п. 2.5 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи неподання відповідачем, на вимогу суду, оригіналу договору №21/01/2-16 купівлі-продажу від 21.01.2016, справа розглядається за наявними доказами, оригінали яких були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

З огляду на викладене, між позивачем, як покупцем та відповідачем, як продавцем було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання умов якого, позивач перерахував відповідачу 252 000,00 грн попередньої оплати, що підтверджується платіжним дорученням №2123 від 01.02.2016.

Проте, як зазначав позивач, відповідач не здійснив поставку труби НКТ 73 1/1.5 б/в, на суму 252 000,00 грн, отримані від позивача грошові кошти в якості попередньої оплати, останньому не повернув.

Надіслана позивачем претензія про повернення грошових коштів в розмірі 252 000,00 грн, залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки позивач здійснив оплату товару на суму 252 000,00 грн, а відповідач не поставив позивачу обумовлену договором продукцію, повернення оплати вартості продукції не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 252 000,00 грн суму попередньої оплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1 512,00 грн - 3% річних та 11 428,20 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 11.03.2016 (дата отримання претензії відповідачем) по 23.05.2016.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачений обов'язок продавця передання оплаченого покупцем товару або повернути суму попередньої оплати.

Таким чином, правовідношення, в якому продавець у разі одержання від покупця суми попередньої оплати товару та не передання його у встановлений строк, зобов'язаний повернути на вимогу покупця грошові кошти, є грошовим зобов'язанням. Стаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК.

Згідно зі статтею 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 ЦК.

(Постанова Верховного Суду України від 01.06.2016 № 910/22034/15|3-295гс16).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, 1 512,00 грн та 11 428,20 грн, відповідно, за період прострочення з 12.03.2016 по 23.05.2016.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові покладаються на відповідача.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуверс групп» (місцезнаходження : 04116, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39820799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Даймонтхім» (місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Северодонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 24-б, код ЄДРПОУ 31083684) 252 000 (двісті п'ятдесят дві тисячі) грн 00 коп. - попередньої оплати, 1 512 (одну тисячу п'ятсот дванадцять) грн 00 коп. - 3% річних, 11 428 (одинадцять тисяч чотириста двадцять вісім) грн 20 коп. - інфляційних втрат, 3 974 (три тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) грн 10 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

20.07.2016

Суддя Спичак О.М.