Рішення

від 19.07.2016 по справі 910/10243/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016Справа №910/10243/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." простягнення 1 694 400,53 грн. Суддя Ярмак О.М.

За участю представників:

від позивачаОСОБА_1 (представник за довіреністю від 01.12.2015), ОСОБА_2 (представник за довіреністю від 01.06.2016) від відповідачане з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." про стягнення з останнього 1 694 400,53 грн заборгованості, яка являє собою неповернуту фінансову допомогу за договором від 10.03.2015 № ФД-01/03/15/99 про надання поворотної фінансової допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/10243/16 та призначено розгляд справи на 19.07.2016.

14.07.2016 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.

15.07.2016 позивачем подано до суду документи на виконання вимог суду.

В судове засідання 19.07.2016 відповідач уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, подавши через відділ діловодства суду відзив на позов, в якому позовні вимоги визнав та клопотав про розстрочення виплати заборгованості.

Оскільки відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом, а матеріали справи містять його відзив на позов, враховуючи обмеженість процесуальних строків розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності представника позивача.

Представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі, проти розстрочення виплати заборгованості заперечив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." (позичальник) було укладено договір № ФД-01/03/15/99 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі у розмірі, визначеному у п. 2.1 (поворотна допомога), а позичальник зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений цим Договором строк.

Згідно з п. 2.1 договору розмір поворотної фінансової допомоги становить 1 500 000,00 грн.

Позичальник зобов'язується не пізніше останнього дня дії цього договору повернути позикодавцеві поворотну фінансову допомогу у повному обсязі (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання цього договору та закінчує свою дію 11 травня 2015 року.

Як встановлено судом, позивач виконав взяті на себе за договором зобов'язання, оскільки перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 1 500 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

За доводами позивача, він звернувся до суду, оскільки станом на час звернення до суду відповідач фінансову допомогу не повернув, хоча строк її повернення за договором настав ще 11.05.2015.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

З умов укладеного сторонами договору вбачається, що останній за своєю правовою природою є договором позики, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Приписом ст. 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, строк виконання зобов'язань з повернення фінансової допомоги за договором настав 11.05.2015, проте, жодних доказів щодо повернення відповідачем позивачеві суми позики в розмірі 1 500 000,00 грн. сторонами спору під час розгляду справи надано не було.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За вказаних вище обставин, оскільки факт невиконання зобов'язань за договором належним чином доведений та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 1 500 000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене з боку відповідача порушення у його зобов'язанні за договором, позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача також 47 537,84 грн 3% річних та 146 862,69 грн інфляційних нарахувань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача інфляційних втрат та 3% річних за період з 12.05.2015 по 31.05.2016 судом встановлено, що позивачем вірно визначено дати виникнення прострочення відповідача, розрахунок проведено арифметично правильно, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягають 47 537,84 грн 3% річних та 146 862,69 грн інфляційних нарахувань.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Крім того, розглянувши заявлену у відзиві вимогу про розстрочення виплату заборгованості, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, або своєю ініціативою суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи може розстрочити виконання рішення.

Таким чином, необхідною умовою для надання відстрочки виконання рішення суду є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналогічна позиція викладена у п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", яким визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, в даному випадку, такі обставини у відповідача відсутні, а ті, на які він посилається в обґрунтування заявленої вимоги про розстрочення виплати заборгованості, зокрема, фінансові труднощі внаслідок складної економічної ситуації в країні, не можуть вважаться такими, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення суду у даній справі.

Крім того, відповідач не зазначає та не підтверджує належними доказами існування виняткового випадку, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги про розстрочення виплати заборгованості, тому відмовляє у її задоволенні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 31-Б, ідентифікаційний код 32667140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ" (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, б. 7, офіс 5, ідентифікаційний код 35253699) 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) грн основного боргу, 146 862 (сто сорок шість тисяч вісімсот шістдесят дві) грн 69 коп. інфляційних втрат, 47 537 (сорок сім тисяч п'ятсот тридцять сім) грн 84 коп 3% річних та 25 416 (двадцять п'ять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 13 коп витрат по сплаті судового збору.

2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." у задоволенні вимоги про розстрочення виплати заборгованості.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.07.2016

Суддя О.М. Ярмак