Рішення

від 13.07.2016 по справі 910/6320/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016Справа №910/6320/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Міністерства оборони України

до приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «Політор»

про стягнення заборгованості у розмірі 60 415,28 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 220/823/Д від 30.12.2015);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 2/2016 від 01.06.2016),

В С Т А Н О В И В:

06.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України (далі - позивач) до приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «Політор» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 60 415,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 30.04.2015 між ним та відповідачем був укладений договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/15/15 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався передати відповідачу товар у кількості та у строк визначені умовами договору, а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно і в повному обсязі.

Проте, відповідач передав позивачу товар із порушенням строків та в кількості меншій, ніж передбачено умовами договору.

Вважаючи, що його права порушені позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 18 943,78 грн пені та 41 471,50 грн штрафу, а всього 60 415,28 грн.

Провадження у справі № 910/6320/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 та призначено її розгляд на 25.04.2016.

25.04.2016 в судовому засідання представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було відкладено на 23.05.2016.

23.05.2016 в судовому засіданні представник позивача подав заяву, в якій визначив періоди прострочення зобов'язання з поставки товару, позовні вимоги підтримав.

До вищевказаної заяви представником позивача був доданий новий розрахунок позовних вимог, згідно з яким пеня становить 17 417,17 грн, штраф складає 41 471,50 грн, а всього 58 888,67 грн. Водночас, у заяві позивач просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції в загальному розмірі 60 415,28 грн. Враховуючи викладене суд дійшов висновку про те, що позивач не зменшував розмір позовних вимог, а позовні вимоги повинні бути розглянуті в розмірі, визначеному в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено, а також відзив на позовну заяву, вважав, що порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару відбулось з вини позивача, тому відповідальність за порушення вказаного зобов'язання не може бути покладена на відповідача. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України), було відкладено на 06.06.2016.

24.05.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача повторно надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, подані ним у судовому засіданні 23.05.2016.

06.06.2016 представник позивача в судове за сідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Кім того, представником відповідача було подане клопотання про продовження строків розгляду спору, яке, на підставі ст. 69 ГПК України, було задоволено судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, було відкладено на 22.06.2016.

22.06.2016 представник позивача в судовому засіданні подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, було відкладено на 29.06.2016.

23.06.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

29.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, було призначено на 13.07.2016.

13.07.2016 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив суд в його задоволенні відмовити. Крім того, подав клопотання про застосування судом права зменшити розмір неустойки, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, яке судом було задоволено.

У судовому засіданні 13.07.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

30.04.2015 між Міністерством оборони України (далі - позивач або замовник) та приватним підприємством «Торгово-промислове підприємство «Політор» (далі - відповідач або постачальник) був укладений договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/15/15 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався у 2015 році поставити замовнику вироби пластмасові інші (н.в.і.у. (лот 1. Посуд столовий одноразовий (тарілки глибокі одноразові пластикові ємністю 500 мл), а саме тарілки глибокі одноразові пластикові ємністю 500 мл, білого кольору, вироблені з полістеролу без запаху та смаку, на дно тарілки нанесене кругле маркування у вигляді трикутника з літерами «PS», а також зображення бокалу з виделкою (далі - товар), позивач зобов'язувався забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки, визначені умовами договору.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у такій редакції:

Специфікація

Найменування товаруНормативно- технічна документаціяСтрок постачанняОдиниця виміруЗагальна кількістьЦіна за одиницю виміру продукції в грн. (без ПДВ з тарою витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами)Загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з тарою, витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами) Тарілка глибока одноразова пластикова ємністю 500 млТУ 6 00204464. 006-99До 30.04.2015 включно шт. 1 445 000 0,41 592 450,00 Ціна товару без ПДВ 592 450,00 крім того ПДВ 0,00 Ціна товару з ПДВ 592 450,00 Ціна товару з ПДВ становить: 592 450 (П'ятсот дев'яносто дві тисячі чотириста п'ятдесят) грн.00 коп.

Згідно з п. 5.2 договору місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Відповідач передав позивачу товар загальною вартістю 439 144,00 грн, що підтверджується актами приймання № 116 від 07.05.2015, № 122 від 13.05.2015, № 16 від 09.07.2015 та № 121 від 31.07.2015, а також видатковими накладними № 74/116 від 06.05.2015, № 81 від 13.05.2015, № 172 від 30.07.2015 та № 142 від 09.07.2015, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, відповідач передав позивачу товар із порушенням строків та в кількості меншій, ніж передбачено умовами договору.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 18 943,78 грн пені та 41 471,50 грн штрафу.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вищевказаної статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

23.05.2016 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що його представником договір був підписаний 15.04.2015 та направлений для підписанні іншій стороні - позивачу. Проте, позивач зволікав з укладенням договору та підписав його лише 30.04.2015 - у день коли зобов'язання з поставки мало бути виконано. Відповідач вказав, що звертався до позивача з листами з приводу підписання позивачем договору, а також укладення сторонами додаткових угод для встановлення нового строку поставки. Вважав, що порушення зобов'язання сталось з вини позивача, тому відповідальність за його порушення не може бути покладена на відповідача.

Крім того, відповідач вказав на відсутність підстав для задоволення позову про стягнення штрафних санкцій у зв'язку з тим, що строк дії договору встановлено до 30.04.2015, тобто з моменту, коли відповідач мав поставити товар, і до закінчення дії договору не пройшло 30 днів, а тому відповідач після закінчення дії договору не мав права здійснювати поставку, внаслідок чого відсутнє прострочення понад 30 днів за межами дії договору, оскільки сторони виконання зобов'язання після закінчення дії договору не передбачали.

Щодо вищенаведених доводів відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів (ч. 2 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, що чисельні звернення відповідача до позивача з приводу підписання позивачем договору, а також укладення сторонами додаткових угод для встановлення нового строку поставки, та докази їх направлення, долучені до матеріалів справи, не є належними і допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують підписання договору представником відповідача саме 15.04.2015 та направлення його іншій стороні.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов договору щодо здійснення поставки товару в строк до 30.04.2015.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Дослідивши умови договору в частині визначеної сторонами дати поставки товару - 30.04.2015, суд встановив, що вони не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 ЦК України, а також чітко вказують на відсутність будь-яких підстав для невиконання зобов'язання щодо поставки товару, або виконання вказаного зобов'язання в інший термін.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що зміни і доповнення до договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які підписуються сторонами цього договору та додаються до тексту як невід'ємні його частини або актами звіряння.

Представниками сторін документів, що підтверджують внесення сторонами змін до умов договору в частині строку поставки, суду не надано.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.04.2015, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).

30.04.2015 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 1, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди викласти п. 10.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.06.2015, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення».

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГК України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Враховуючи наведені положення Закону, суд дійшов висновку про те, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожним.

Саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину, зокрема, щодо поставки товару, та не звільняє сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, постанові Вищого господарського суду міста Києва від 11.11.2015 у справі № 910/5187/15-г).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогами чинного законодавства, а також матеріалам справи, твердження відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу, нарахованих на підставі п. 7.3.3 договору, за неналежне виконання ним своїх зобов'язань з поставки товару в строки, обумовлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Пунктом 1.2 договору передбачене ний строк постачання - до 30.04.2015.

Судом встановлено, що передання товару відповідачем позивачу відбулось 07.05.2015 (з простроченням на 6 днів), 13.05.2015 (з простроченням на 12 днів), 09.07.2015 (з простроченням на 69 днів) та 31.07.2015 (з простроченням на 91 день), тобто з порушенням строку виконання зобов'язання з поставки, визначеного умовами договору. Крім того, частина товару, поставка якого передбачена умовами договору, передана відповідачем позивачу не була. Таким чином, відповідачем також допущене прострочення виконання зобов'язання з поставки понад 30 днів.

Відповідач документів, які б підтверджували передання ним решти товару позивачу або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 7.3.3 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Дослідивши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд дійшов висновку про те, що він виконаний вірно, із дотриманням вимог чинного законодавства та умов договору.

Водночас, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України).

13.07.2016 представник відповідача подав клопотання про застосування судом права зменшити розмір неустойки, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

З огляду на те, що договір було укладено фактично в останній день строку виконання зобов'язання з поставки товару, зважаючи на те, що порушення зобов'язання не завдало збитків позивачу або іншим суб'єктам господарювання та ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, об'єктивно оцінивши обставини справи, суд дійшов висновку про те, що даний випадок э винятковим.

Врахувавши майновий стан та інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні, суд вважає, що розмір штрафу підлягає зменшенню на 20 735,75 грн.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованою, проте підлягає задоволенню в розмірі 20 735,75 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.

23.05.2016 представник позивача подав заяву, в якій визначив періоди прострочення зобов'язання з поставки товару: за актом від 07.05.2015 - з 01.05.2015 по 06.05.2015; за актом № 122 від 13.05.2015 - з 01.05.2015 по 12.05.2015; за актом № 16 від 09.07.2015 - з 01.05.2015 по 08.07.2015; за актом № 121 від 31.07.2015 - з 01.05.2015 по 30.07.2015.

Дослідивши розрахунок пені, наданий позивачем 23.05.2016, суд дійшов висновку про те, що він виконаний не вірно, із порушенням умов договору, а саме: пеня нараховується позивачем на вартість поставленого товару, що суперечить вимогам п. 7.3.3 договору.

У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок пені, з урахуванням періодів, визначених позивачем у заяві, поданій 23.05.2016:

Період нарахуванняКількість днів простроченняВартість недопоставленого товару (грн)Ставка пені (%)Розмір пені (грн) 01.05.2015-06.05.2015 6 592 450,00 0,1 3 554,70 07.05.2015-12.05.2015 6 492 000,00 0,1 2 952,00 13.05.2015-08.07.2015 57 343 887,50 0,1 19 601,62 09.07.2015-30.07.2015 22 255 020,00 0,1 5 610,44 Всього 31 718,76

Здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням приписів ч. 2 ст. 231 ГК України, суд встановив, що її сума є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, суду не надано.

Крім того, суд зазначає, що оскільки судом зменшено розмір штрафу, а розмір пені за його розрахунком є більшим ніж визначений позивачем, суд вважає, що пеня підлягає стягненню в розмірі визначеному позивачем, а саме 18 943,78 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 49 ГПК України встановлено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи викладене, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «Політор» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31; ідентифікаційний код 22925135) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) пеню в розмірі 18 943,78 грн (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок три грн 78 коп.); штраф у сумі 20 735,75 грн (двадцять тисяч сімсот тридцять п'ять грн 75 коп.); 1 378,00 грн (одну тисячу триста сімдесят вісім грн 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19 липня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань