Рішення

від 14.07.2016 по справі 910/10256/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2016Справа № 910/10256/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - Компанія) до товариства з обмеженою відповідальністю "Терабіт" (далі - Товариство) про стягнення 7 250,23 грн.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1, за довіреністю від 26 січня 2016 року № 016-21,

відповідача: ОСОБА_2 - директора,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Компанія звернулась до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, в якому посилалась на те, що 10 червня 2013 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю В«Український лізинговий фондВ» (далі - Страхувальник) був підписаний поліс № АС/1633205 обов'язкового страхування наземного транспортного засобу В«Фіат ДоблоВ» , державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - забезпечений автомобіль), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання відшкодовувати шкоду перед третіми особами, яку може бути завдано вищезазначеним транспортним засобом. 13 листопада 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу "Нісан Кашкай", державний номерний знак НОМЕР_2, та забезпеченого автомобіля під керуванням ОСОБА_3 У зв'язку з тим, що дана пригода сталась з вини водія забезпеченого автомобіля, який перебував з відповідачем у трудових відносинах, Компанією було виплачено страховику потерпілої особи страхове відшкодування в розмірі 7 250,23 грн. Оскільки ні Страхувальник, ні водій, який перебував з відповідачем у трудових відносинах, у встановлені законом порядку та строки не повідомили позивача про вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду, позивач, посилаючись на статті 993, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27, 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" (далі - Закон), просив суд у порядку регресу стягнути з Товариства виплачене позивачем страхове відшкодування в сумі 7 250,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 червня 2016 року порушено провадження у справі № 910/10256/16 та призначено її розгляд на 30 червня 2016 року.

У судовому засіданні 30 червня 2016 року судом було оголошено перерву до 14 липня 2016 року.

У судовому засіданні 14 липня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях на відзив, поданих до суду 14 липня 2016 року через канцелярію.

Представник відповідача під час судового засідання надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав того, що Товариство направило поштовим зв'язком відповідний бланк-повідомлення про ДТП, що мала місце 13 листопада 2013 року. Крім того, керівник відповідача зазначив, що сам по собі факт неотримання вчасно повідомлення про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У судових засіданнях представники сторін, зокрема, керівник відповідача, визнали факт перебування забезпеченого автомобіля в користуванні у Товариства.

10 червня 20013 року між позивачем та Страхувальником був укладений договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1633205, відповідно до умов якого Компанією було застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника, пов'язану з експлуатацією наземного транспортного засобу В«Фіат ДоблоВ» , державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідна копія бланку вказаного поліса наявна в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участі забезпеченого автомобіля, під керуванням ОСОБА_4, та транспортного засобу "Нісан Кашкай", державний номерний знак НОМЕР_2.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року в справі № 752/21039/13-п водія забезпеченого автомобіля ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на момент скоєння ДТП обіймав посаду кабельника-спаювальника в Товаристві та його було призначено відповідальним за технічний стан забезпеченого автомобіля. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями наказу № 20-к від 1 листопада 2013 року та наказу від 4 листопада 2013 року № ТЗ-1.

Судом встановлено, що 14 серпня 2014 року приватне акціонерне товариство В«Страхова компанія В«КРОНАВ» звернулось до позивача з претензією про відшкодування збитків (у порядку регресу), завданих його страхувальнику ОСОБА_5 - власнику транспортного засобу "Нісан Кашкай", державний номерний знак НОМЕР_2. На підставі зазначеного Компанією було складено страховий акт від 21 жовтня 2014 року № ДКВЦ-8690 та здійснено виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 7 250,23 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 22 жовтня 2014 року № 25588.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 33.1.4 Закону (у редакції, чинній на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Пунктом 38.1.1 Закону (у редакції, чинній на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди) передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року в справі № 6-1цс14.

Вищезазначена правова норма передбачає у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди наявність у нього права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року в справі № 3-144гс11.

Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, пов'язується саме з встановленням факту неповідомлення страховика у встановлені законом строки.

Судом враховано, що положення статті 1191 ЦК України, які регулюють питання регресу, передбачають право зворотної вимоги до винної особи та знаходиться у главі 82 "Відшкодування шкоди" підрозділу 2 "Недоговірні зобов'язання Книги V "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України. Відтак, спори щодо регресних вимог мають вирішуватися у загальному порядку відшкодування збитків, а сам по собі факт невиконання вимоги вжити заходи для повідомлення страховика (у разі встановлення такої обставини судами) не може бути покладений в основу висновку про задоволення позовних вимог відповідно до зазначених позивачем предмету та підстав позову. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 6-284цс15.

Відповідно до статті 111 28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, згідно з частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Водночас слід зазначити, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

З огляду на те, що стаття 38 Закону є спеціальною нормою по відношенню до статті 1191 ЦК України, яка закріплює лише загальні положення про право зворотної вимоги до особи, а також зважаючи на те, що Товариство у своєму позові посилалося на статтю 38 Закону, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме цієї спеціальної норми, якою передбачено право страховика звернутися до страхувальника або водія з відповідним регресним позовом.

Водночас, зі змісту підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 та підпункту В«ґВ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону слідує, що підставою відсутності обов'язку сплати страхового відшкодування в порядку регресу, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, є документальне підтвердження поважних причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-1253цс16.

Разом з цим, частино 1 статті 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Заперечуючи проти доводів позивача, покладених в основу позову, Товариство посилалось на те, що 15 листопада 2013 року ним було скеровано відповідне повідомлення про ДТП на адресу Компанії поштовим зв'язком.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення Товариством відповідного повідомлення про ДТП. Крім того, з листа Українського державного підприємства поштового зв'язку В«УкрпоштаВ» № 38-10Ю-1962 від 13 липня 2016 року вбачається, що інформація та документи про вихідну, відправлену та вручену кореспонденцію в період з листопада 2013 року по червень 2015 року знищені за закінченням терміну зберігання. Наявна в матеріалах копія журналу вихідної кореспонденції відповідача сама по собі не є належним доказом направлення повідомлення про страховий випадок (ДТП) на адресу позивача засобами поштового зв'язку.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення страхувальником, Товариством чи водієм застрахованого транспортного засобу, який перебував з останнім у трудових відносинах, про настання вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди у встановлені порядку та строки, враховуючи сплату Компанією страховику потерпілої особи суми відшкодування у розмірі 7 250,23 грн., суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства цієї суми страхового відшкодування в порядку регресу. Відтак, даний позов підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«ТерабітВ» (03127, місто Київ, проспект Голосіївський (40-річчя Жовтня), будинок 100/2, ідентифікаційний код 32658555) на користь приватного акціонерного товариства В«Страхова компанія В«Українська страхова групаВ» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32 літера А, ідентифікаційний код 30859524) 7 250 (сім тисяч двісті п'ятдесят) грн. 23 коп. сплаченого страхового відшкодування, а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19 липня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко