Рішення

від 18.07.2016 по справі 911/1833/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" липня 2016 р. Справа № 911/1833/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«Презенс ТехнолоджиВ» , м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю В«АгробонусВ» , м. Ірпінь,

смт. Ворзель

про стягнення 2 052 887,93 грн.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважена, довіреність б/н від 01.07.2016р.;

від відповідача: не з'явились;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Презенс Технолоджи», м. Київ звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 31.05.2016р. до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус», смт Ворзель, в якому просить стягнути з відповідача 2 052 887,93 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 14/ЗЗР/32 від 14.03.2014р., в тому числі 1 421 514,33 грн. основного боргу, 301 250,51 грн. пені, 240 906,46 грн. процентів річних (30%), 89 216,63 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 14/ЗЗР/32 від 14.03.2014р. позивачем відповідачу було поставлено товар всього на суму 2 211 107,49 грн., який відповідач оплатив частково в сумі 789 593,16 грн., у зв'язку з чим за відповідачем утворилась прострочена заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку з врахуванням передбаченої договором пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.06.2016р. порушено провадження у справі № 911/1833/16 та призначено її до розгляду на 04.07.2016р.

В судовому засіданні 04.07.2016р. розпочато розгляд справи по суті та в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 18.07.2016р., про що присутня представник позивача була повідомлена особисто під розпис, а відповідач - шляхом направлення на належну адресу копії відповідної ухвали.

Відповідач в судові засідання 04.07.2016р. та 18.07.2016р. не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не подав, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач копію ухвали від 06.06.2016р. отримав 23.06.2016р. Рекомендоване відправлення, яким суд направляв відповідачу копію ухвали від 04.07.2016р., на адресу суду не повернулось.

Від відповідача 18.07.2016р. до суду надійшло клопотання від 18.07.2016р., у якому представник відповідача, посилаючись на необхідність взяти участь в судовому засіданні господарського суду міста Києва у справі №910/21682/15, призначеному на 18.07.2016р., просить суд розгляд справи відкласти.

Розглянувши подане клопотання, суд відхилив його та продовжив розгляд спору по суті. Так, чинне законодавство України не обмежує кола осіб, які можуть представляти інтереси відповідача за умови дотримання вимог ст. 28 ГПК України та глави 17 ЦК України, та не обмежує право відповідача забезпечити участь в судовому засіданні іншого повноважного представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, і підставою для відкладення є не неявка представників сторін, а неможливість розгляду справи, у зв'язку зокрема, з недостатністю її матеріалів. Враховуючи те, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 23.06.2016р., суд належним чином забезпечив його право взяти участь в судовому розгляді та подати суду відзив на позов та докази на його підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, та обмеження строку розгляду спору у справі статтею 69 ГПК України, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «Презенс Технолоджі», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «Презенс Технолоджі»), до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» смт. Ворзель, м. Ірпінь (далі по тексту - ТОВ «Агробонус»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

14.03.2014р. між ТОВ «Презенс Технолоджи» (продавець) та ТОВ «Агробонус» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №14/ЗЗР/32 (далі - Договір), відповідно до якого продавець надає покупцеві товарну продукцію в кількості та асортименті, які визначаються відповідним додатком (додатками), які є невідємною частиною договору, а покупець зобов'язаний оплатити товарну продукцію згідно з умовами договору та відповідних додатків (пункти 1.4, 1.5, 2.1.1 Договору).

Умови оплати, ціни та асортимент товарної продукції відображаються сторонами у відповідних додатках і можуть бути змінені сторонами шляхом підписання Додаткових угод (пункти 3.2, 3.3 Договору). Умови поставки вказуються у відповідних додатках (пункт 4.1).

У разі, якщо покупець не здійснив розрахунок за поставлену товарну продукцію в строки, передбачені пунктом 3.2 Договору та/або у Додаткових угодах, покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.2) а також зобов'язується сплатити продавцю проценти у розмірі 30% річних від несплаченої в строк суми (пункт 6.3).

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. відповідно до частини 3 ст. 264, частини 6 ст. 265 ГК України основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи первинних документів (додатків, накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, рахунків на оплату), копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні, протягом дії договору позивач здійснював поставки товару відповідачу, кожна партія якого оформлювалась сторонами підписанням відповідного додатку, в якому були погоджені асортимент, кількість строки та умови поставки та порядок оплати. Відповідач здійснював оплату товару, про що свідчать подані позивачем реєстри платіжних документів (філії АТ «Укрексімбанк» за період з 01.03.2014р. по 31.12.2014р., з 01.09.2015р. по 26.11.2015р.)

Додатковою угодою №1 від 27.12.2014р. сторони домовились продовжити строк дії договору, та пункт 11.1 Договору виклали в новій редакції, відповідно до якої договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Додатковою угодою №2 від 29.05.2015р. сторони підтвердили, що за поставлену продукцію покупець має заборгованість перед продавцем в розмірі 1 461 514,33 грн. сторони погодили графік погашення даної заборгованості, а саме:

до 31.08.2015р. - 250 000,00 грн.;

до 30.09.2015р. - 250 000,00 грн.;

до 30.10.2015р. - 300 000,00 грн.;

до 30.11.2015р. - 300 000,00 грн.;

до 29.12.2015р. - 361 514,33 грн.

Як вбачається з реєстру платіжних документів, після підписання вказаної додаткової угоди №2 від 29.05.2015р. відповідач сплатив позивачу платіжними дорученнями від 18.09.2015р. №2030 32 883,26 грн. та № 2031 7116,74 грн. (всього 40 000,00 грн.), відповідно станом на день звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 461 514,33 грн. - 40 000,00 грн. = 1 421 514,33 грн.

Зазначене також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим печатками обох сторін Актом звіряння взаємних розрахунків за період 01.03.2014р.-10.12.2015р., оригінал якого залучений до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а частина 2 ст. 614 ЦК України обов'язок доведення відсутності вини у порушення зобов'язання покладає на сторону, яка порушила зобов'язання.

Суд неодноразово, ухвалами від 06.06.2016р. та від 04.07.2016р., зобов'язував відповідача подати документи, що підтверджують сплату відповідачем коштів згідно договору поставки, пропонував відповідачу подати відзив на позов та контрозрахунок суми боргу. Відповідач відзив на позов не подав, доводи позивача не спростував.

За таких обставин, судом встановлено, що розмір основного боргу відповідача перед позивачем, остаточний строк сплати якої настав 29.12.2015р. згідно умов Додаткової угоди №2, становить 1 421 514,33 грн., а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, документально доведеною та такою, яку належить задовольнити повністю.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 301 250,51 грн. пені (за період з 01.09.2015р. по 31.05.2016р.). Щодо зазначеної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі, якщо покупець не здійснив розрахунок за поставлену товарну продукцію в строки, передбачені пунктом 3.2 Договору та/або у Додаткових угодах , покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого Додатковою угодою №2 строку оплати (по кожному платежу окремо), та припинитися або в день виконання грошового зобов'язання або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Основний борг, грн.Строк оплатиПеріод простроченняПеня, грн. 250 000,00 31.08.2015р. 01.09.15 - 17.09.15 6 287.67 210 000,00 31.08.2015р. 18.09.15 - 01.03.16 42 402.93 250 000,00 30.09.2015р. 01.10.15 - 01.04.16 55 399.36 300 000,00 30.10.2015р. 31.10.15 - 30.04.16 65 646.31 300 000,00 30.11.2015р. 01.12.15 - 31.05.16 64 009.12 361 514,33 29.12.2015р. 30.12.15 - 31.05.16 64 495.90 всього 298 241,48 судом встановлено, що за заявлений період належна до стягнення з відповідача на користь позивача пеня становить суму 298 241,48 грн., за таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача пені належить до задоволення частково.

Також позивач просить суд в порядку ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 240 906,46 грн. 30% процентів річних (за період з 01.09.2015р. по 31.05.2016р.) та 89 216,63 грн. інфляційних втрат (за період з 01.10.2015р. по 30.04.2016р.).

Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів, а саме 30% річних, встановлений пунктом 6.3 Договору.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з врахуванням втрат від інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких обставин, здійснивши власний розрахунок:

Основний борг, грн. (накопичувальним підсумком)Період прострочення 30% річних, грн.Інфляційні втрати, грн. 250 000,00 01.09.15 - 17.09.15 3 493.15 210 000,00 18.09.15 - 30.09.15 2 243,84 460 000,00 01.10.15 - 30.10.15 11 342,47- 5 980.00 760 000,00 31.10.15 - 30.11.15 19 364.38 15 200.00 1 060 000,00 01.12.15 - 29.12.15 25 265,75 7 420.00 1 421 514,33 30.12.15 - 30.04.16 143 709,26 71 842.08 1 421 514.33 01.05.16 - 31.05.16 36 219,41 всього 241 638,26 88 482,08 суд встановив, що вірно розрахований розмір процентів річних за заявлений період становить 241 638,26 грн. Суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних належить до задоволення повністю в заявленій сумі 240 906,46 грн.

Вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат належить до задоволення частково у визначеній судом сумі 88 482,08 грн.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, та приймає рішення про стягнення з відповідача 1 421 514,33 грн. основного боргу, 298 241,48 грн. пені, 88 482,08 грн. інфляційних втрат та 240906,46 грн. процентів річних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Презенс Технолоджи» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., місто Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, ідентифікаційний код 36426339)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Презенс Технолоджи» (02160, м. Київ, Дніпровський район, вул. Березнева, буд. 10, ідентифікаційний код 37768402)

1 421 514,33 грн. (один мільйон чотириста двадцять одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень тридцять три копійки ) основного боргу ,

298 241,48 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті сорок одну гривню сорок вісім копійок ) пені ,

88 482,08 грн. (вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні вісім копійок) інфляційних втрат ,

240 906,46 грн. (двісті сорок тисяч дев'ятсот шість гривень сорок шість копійок) 30% річних ,

30 737,17 грн. (тридцять тисяч сімсот тридцять сім гривень сімнадцять копійок) судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 25.07.2016р.

Суддя О.В. Конюх