Рішення

від 14.07.2016 по справі 910/9957/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.07.2016Справа № 910/9957/16 Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі – Підприємство) до виробничого кооперативу "Технічний центр" (далі – Кооператив) про стягнення 40 644,81 грн.,     за участі представників: позивача: не з'явились,    відповідача: не з'явились, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У травні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що всупереч умов укладеного між ним та відповідачем договору № 142-У(Ор)-11 від 29 липня 2011 року про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі – договір оренди), останній не в повному обсязі вніс орендні платежі, заборгувавши 21 116,99 грн. Оскільки вказану суму боргу не було погашено відповідачем в добровільному порядку, позивач, посилаючись на статті 258, 509, 525, 526, 549-551, 599, 611, 612, 625, 629, 795 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 78, 188, 193, 222, 231, 291 Господарського кодексу України (далі – ГК України), просив суд стягнути з Кооперативу вищезазначену суму боргу, а також 17     962,89 грн. пені та три проценти річних у розмірі 1     564,93 грн., нарахованих за період з 11 липня 2015 року по 25 травня 2016 року в зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 червня 2016 року порушено провадження у справі № 910/9957/16 та призначено її розгляд на 16 червня 2016 року. Ухвалою суду від 16 червня 2016 розгляд справи відкладено на 14 липня 2016 року. Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на                     14 липня 2016 року, не забезпечив. Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив. Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 1 червня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 16 червня 2016 року надіслані сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних  осіб – підприємців. Також про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 14 липня 2016 року, представник позивача був повідомлений у судовому засіданні, яке відбулось 16 червня 2016 року. Отже, за змістом вищезазначеної норми сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів. За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 29 липня 2011 року між сторонами було укладено договір оренди та додаткову угоду № 1 до нього, за умовами яких позивач на підставі рішення Київради від  8 липня 2010 року № 1015/4453 передав, а Кооператив прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП “ПІ Укрметротунельпроекрт”, тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача) за адресою: станція метро “Республіканський стадіон”, для торгівлі непродовольчими товарами (далі – об'єкт оренди). Відповідно до пункту 2.1 укладеного правочину об'єктом оренди є частина переходу загальною площею 40 м2, згідно з викопіюванням схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору. Згідно з пунктом 2.3 договору оренди опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 до вказаного правочину). У пункті 2.4 даної угоди визначено, що об‘єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства “Київський метрополітен”. Пунктом 3.1 договору оренди (у редакції додаткової угоди № 2 від 2 грудня 2011 року) сторони погодили, що за користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 22 вересня 2011 року № 64/6280 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 124,48 грн. за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на червень 2011 року складає 4 979,37 грн. без ПДВ. Оплата по договору мала проводитись відповідачем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання – передачі при поверненні об'єкту оренди Підприємством (пункт 3.5 договору оренди). Згідно з умовами пункту 4.1 спірного правочину позивач зобов'язався протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а Кооператив – прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. Додатково відповідач зобов'язався сплачувати Підприємству разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України  (пункт 3.4. договору оренди). Згідно з пунктом 3.6 та 4.2 договору оренди Кооператив зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця. Відповідно до пункту 9.1 даного правочину він є укладеним з моменту підписання сторонами та діяв з 1 серпня 2011 року до 29 липня 2014 року. Матеріали справи не містять доказів продовження строку дії договору, що свідчить про припинення дії договору 29 липня 2014 року. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі – Закон) відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 13 Закону передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Судом встановлено, що за актом приймання-передачі нерухомого майна від 1 серпня 2011 року Підприємство передало, а відповідач прийняв в тимчасове користування частину переходу, що перебуває на балансі позивача, загальною площею 40,0 м2, розташоване за адресою: місто Київ, станція метро “Республіканський стадіон”. Відповідно статті 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно з пунктом 3 статті 18 Закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України). Відповідно до пункту 4.14 укладеного правочину Кооператив зобов'язався в разі неповернення протягом 30 днів після припинення дії договору об'єкту оренди позивачу сплачувати орендну плату до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.   Суд зазначає, що з урахуванням положень статті 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним. Орендар, який займає орендне приміщення і не здає його, має сплачувати орендну плату до моменту його фактичної здачі згідно умов договору оренди. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна". Враховуючи положення договору оренди та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів повернення позивачу (балансоутримувачу) об'єкту оренди, зокрема, відповідний акт прийому-передачі (повернення), суд дійшов висновку про те, що нарахування позивачем орендної плати за користування об'єктом оренди після закінчення строку дії договору є правомірним. Судом встановлено, що за період з липня 2015 року по квітень 2016 року позивачем були надані, а Кооперативом отримані послуги з оренди спірного майна на загальну суму 105     878,49 грн. Всупереч положенням договору оренди відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті орендної плати у спірний період своєчасно не виконав у повному обсязі, сплативши Підприємству 84     761,50 грн. та заборгувавши таким чином останньому 21     116,99 грн. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України). Враховуючи те, що сума основного боргу по орендній платі за період з липня 2015 року по квітень 2016 року, яка складає 21 116,99 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги позивача про стягнення з Кооперативу вказаної суми, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати орендних платежів, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 17     962,89 грн., нараховану щодо кожного простроченого місячного платежу (розміру орендної плати) окремо та 1     564,93 грн. трьох процентів річних. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання. Як судом встановлено, Кооперативом обов'язок внесення орендної плати виконано з порушенням строків, передбачених умовами укладеного договору, а тому позивач набув права на стягнення з відповідача суми компенсаційних витрат, зокрема трьох процентів річних. При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, він проведений без дотримання вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, а також фактичних обставин щодо періоду прострочення внесення оплати за договором. Так, позивач не врахував того факту, що Кооператив 29 березня 2016 року частково сплатив орендну плату. Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України). Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних виплат. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Суд, здійснив арифметичний перерахунок трьох процентів річних наступним чином: Сума боргу, грн.Період нарахуванняРозмір трьох процентів, грн. 10     560,8711.07.15-28.03.16227,42 10     455,2611.08.15-28.03.16198,51 10     371,6111.09.15-28.03.16170,49 10     610,1611.10.15-28.03.16148,25 10 472,2311.11.15-28.03.16119,64 10     681,6711.12.15-28.03.1695,70 10     756, 4511.01.16-28.03.1668,96 10     853,2511.02.16-28.03.1641,93 10     435,3211.03.16-25.05.1665,19 10     681,6711.04.16-25.05.1639,51 Всього: 1     175,60 грн. Відтак, позовні вимоги Підприємства підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 1 175,60 грн. У той же час у задоволенні решти вимоги позивача про стягнення з Кооперативу трьох процентів річних слід відмовити. Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 17 62,89 грн., суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Водночас, статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Оскільки судом встановлено, що спірний договір припинив свою дію 29 липня 2014 року, у позивача відсутні правові підстави для нарахування з вищезазначеної дати пені, яка була передбачена вказаним правочином, а тому позовна вимога Підприєства в частині стягнення пені задоволенню не підлягає. З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Підприємства підлягають частковому задоволенню. За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з виробничого  кооперативу “Технічний центр” (01103, місто Київ, станція метро “Дружби народів”, ідентифікаційний код 16299876) на користь комунального підприємства “Київський метрополітен” (03056, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 35, ідентифікаційний код 03328913) суму основного боргу в розмірі 21     116 (двадцять одна тисяча сто шістнадцять) грн. 99 коп., три проценти річних у розмірі 1     175 (одна тисяча сто сімдесят п'ять) грн. 60 коп., а також 755 (сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 80 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено  19 липня 2016 року           Суддя                                                                                 Є.В. Павленко