Рішення

від 25.07.2016 по справі 904/3906/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.07.16р. Справа № 904/3906/16

За позовом Компанії "АЛЬЧЕА СРЛ" (ALCEA SRL, Cенаго, Італія), Італія Сенаго

до Приватного акціонерного товариства "ДЕКО", м. Дніпропетровськ

про стягнення 1764255,26 грн, яка є еквівалентом 59518,75 євро

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 05 від 29.04.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Компанія "АЛЬЧЕА СРЛ" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ДЕКО" (далі - відповідач), у якій заявила вимогу про стягнення боргу у сумі 1 538 626,22 грн (еквівалентно 51 906,95 євро) та штрафних санкцій у сумі 225 629,04 грн (еквівалентно 7 611,80 євро), нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов контракту купівлі-продажу № 2012/11, укладеного між сторонами 01.11.2012.

Представник позивача 05.07.2016 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 50 906,95 євро (що еквівалентно 1 463 927,34 грн) та 7 809,24 євро (що еквівалентно 224 569,72 грн), яка не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду.

18.07.2016 позивач подав пояснення щодо методики нарахування пені у відповідності до п. 10.2 договору.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача конверт з ухвалою суду повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 10.11.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

"01" листопада 2012 року між Компанією "АЛЬЧЕА СРЛ" (Сенаго, Італія) (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "ДЕКО" (далі - покупець, по відповідач) було укладено Контракт купівлі-продажу № 2012/11 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник виготовляє та поставляє покупцю на умовах ЕХW, відповідно до ІНКОТЕРМС-2010, а покупець приймає і оплачує продукцію, асортимент, ціна та кількість якої зазначається у специфікаціях (далі - товар).

Загальна сума договору складає 5 000 000,00 євро (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах: ЕХW (Сенаго, Італія), згідно ІНКОТЕРМС-2010. Датою поставки (відвантаження) вважається дата передачі товару перевізнику, вказаному в товарному замовленні покупця. Покупець інформує про тривалість перевезення, неодноразовості перевантажень товару і поганої якості доріг в Україні.

Відповідно до п.5.2 договору оплата товару проводиться: протягом 90 календарних днів з дати відвантаження товару (датою відвантаження визнається дата передачі товару перевізнику). Загальна сума товару відвантаженого на умовах відстрочення платежу не може перевищувати 100 000,00 грн євро; при 100% передоплаті, надається знижка в 3% від цін, вказаних в додатку до договору.

На виконання умов договору відповідач зробив замовлення, а позивач на підтвердження направив:

1) Специфікацію № 1 від 16.11.2012 з поставкою товару на суму 3691,05 євро (далі - поставка № 1);

2) Специфікацію № 2 від 08.02.2013 з поставкою товару на суму 48215,90 євро (далі - поставка № 2).

Крім того, виконуючи умови договору позивач направив товар відповідачу, що підтверджується Інвойсом № 11634 від 16.11.2012 на суму 3691,05 євро та товаросупровідними документами, а саме: пакувальний лист, проформа № 343, сертифікат № 0338443; та Інвойсом № 1576 від 08.02.2013 на суму 48215,90 євро із товаросупровідними документами, а саме: пакувальний лист, проформа № 7, сертифікат № 0361642, СМК № 025866.

Претензії, згідно з пунктом 4.2. договору, покупець не пред'являв, що підтверджує належну якість поставленого товару та його прийняття покупцем.

Відповідач в порушення умов договору оплату за поставлений товар не здійснив, яка мала бути проведена:

за поставкою № 1 - до 16 лютого 2013 року;

за поставкою № 2 - до 08 травня 2013 року.

Позичав неодноразово повідомляв відповідача про необхідність здійснення оплати, зокрема, 08.08.2013 позивач направив електронною поштою представнику відповідача лист з вимогою повідомити про строки погашення боргу. Також 06.04.2016 засобами поштового зв'язку була направлена претензія про сплату заборгованості за договором та про сплату неустойки (пені) за невиконання зобов'язання за договором, але відповідач свої фінансові зобов'язання за договором не здійснив. Через що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 51 906,95 євро, що еквівалентно 1 538626,22 грн за офіційним курсом Національного Банку України - 29,642008 грн за 1 євро на дату пред'явлення претензії, тобто 06.04.2016.

Таким чином, постачальник вчасно і у повному обсязі виконував свої зобов'язання за договором, але покупець свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, чим порушив права та інтереси постачальника. Неналежне виконання відповідачем свого фінансового зобов'язання за договором і стало причиною звернення останнього до суду з цим позовом, предметом якого є стягнення з відповідача заборгованості у сумі 50 906,95 євро (що еквівалентно 1 463 927,34 грн) та пені у сумі 7 809,24 євро (що еквівалентно 224 569,72 грн) за офіційним курсом НБУ за 1 євро на 17.05.2016.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором купівлі-продажу, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 50 906,95 євро, що еквівалентно 1 463 927,34 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 у справі № 30/191).

Пунктом п.10.2 договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку порушення строків оплати на рахунок постачальника за поставлений товар більше, ніж на 2 (два) тижні, покупець сплачує пеню в розмірі 5% (п'ять) відсотків річних від суми заборгованості за весь період прострочення платежу.

Оскільки умовами договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у цій справі, та законодавством, що регулює господарські правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання, тому перевіривши методику розрахунку пені наданої позивачем за загальний період з 16.02.2013 по 16.05.2016 за кожною поставкою окремо на загальну суму 224 569,72 грн, що еквівалентно 7 809,24 євро, суд дійшов висновку про її обгрунтовність.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Стосовно витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

При зверненні до суду, виходячи з загальної ціни позову, позивач сплатив судовий збір у суді 26 463,84 грн.

Під час судового розгляду справи позивачем було зменшено розмір основного боргу, оскільки ним не було враховано здійснену відповідачем часткову оплату товару ще до звернення позивача до суду. Отже, враховуючи зменшення ціни позову судовий збір повинен складати 25 327,46 грн.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір у сумі 25 327,46 грн, решта витрат по сплаті судового збору у сумі 1 136,38 грн не підлягає поверненню заявнику, а покладається саме на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДЕКО" (м. Дніпро, вул. Шинна, буд. 10, ідентифікаційний код 25195772) на користь Компанії "АЛЬЧЕА СРЛ" ( ALCEA SRL , Італія, Cенаго, Віа П'ємонте, 18) основний борг у сумі 50 906,95 євро, що еквівалентно 1 463 927,34 грн, пеню у сумі 224 569,72 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 25 327,46 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Витрати по сплаті судового збору у сумі 1 136,38 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 25.07.2016.

Суддя В.Д. Воронько