Рішення

від 22.07.2016 по справі 914/1582/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2016р. Справа№ 914/1582/16

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Богдан-ТрансВ» , м. Хмельницький

до відповідача: Приватного підприємства В«СЕЙЛА І КОВ» , м. Львів

про стягнення заборгованості у розмірі 50 861,83 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1 - представник (Довіреність б/н від 13.07.2016р.), ОСОБА_2 - представник (Довіреність б/н від 13.07.2016р.)

Права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Судове засідання відповідно до ст. 74 1 ГПК України проводилось в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Богдан-ТрансВ» , до відповідача: Приватного підприємства В«СЕЙЛА І КОВ» , про стягнення заборгованості у розмірі 50 861,83 грн.

Ухвалою суду від 10.06.2016р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.06.2016р.

Ухвалою суду від 23.06.2016р. відкладено розгляд справи на 14.07.2016р., з підстав зазначених в ухвалі.

07.07.2016р. до суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції в господарському суді Хмельницької області.

Ухвалою від 08.07.2016р. доручено проведення відеоконференції в господарському суді Хмельницької області 14.07.2016р.

З метою витребування доказів, необхідних для розрахунку штрафних санкцій, судом оголошено перерву в судовому засіданні в режимі відеоконференції до 20.07.2016р.

В судовому засіданні 20.07.2016р. оголошено перерву в режимі відеоконференції до 22.07.2016р.

Представник позивача в судове засідання 22.07.2016р. не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

В судовому засідання 22.07.2016р. представники відповідача визнали борг перед позивачем, проте усно заперечили проти нарахованих штрафних санкцій.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

08.08.2013р. між позивачем та відповідачем укладено договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №33, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач доручив позивачу перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує перевезення, а позивач надає транспортні засоби для перевезення вантажу та доставляє вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений сторонами термін.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що позивач організовує перевезення вантажів на підставі заявок відповідача. Конкретні умови по кожному замовленню погоджуються сторонами і вказуються у заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору.

У п. 3.1 договору сторони узгодили, що вартість обумовлюється сторонами на кожен рейс в заявці.

Відповідач оплачує замовлені послуги протягом 14 банківських днів з моменту отримання відповідачем всього переліку документів, вказаного в заявці (п. 3.4 договору).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що підтвердженням факту надання послуг є оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR) з відміткою відправника вантажу, перевізника, виконавця, одержувача вантажу або інший документ, що підтверджує отримання вантажу вантажоодержувачем.

Як зазначено в позовній заяві, позивач отримав замовлення на перевезення вантажу у сполученні за маршрутом м. Житомир (Україна) - м. Москва (Росія).

На виконання умов спірного договору позивач надав відповідачу послуги по перевезенню на загальну суму 31 600,00грн., що підтверджено копіями: договору про перевезення автомобільним транспортом №33 від 08 серпня 2013р.; договору - заявки №93 від 08.08.2013р. на перевезення за маршрутом: м. Житомир (Україна) - м. Москва (Росія); акту надання послуг №92 від 27 серпня 2013р. на загальну суму 15 000,00 грн.; рахунку на оплату №92 від 27 серпня 2013 р. на загальну суму 15 000,00 грн.; податкової накладної №23 від 27.08.2013р. на загальну суму 15 000,00 грн.; СМR серії А №0609519; договору заявка №117 від 27.09.2013р. на перевезення за маршрутом: м. Житомир (Україна) - м. Москва (Росія); акту надання послуг №151 від 16 жовтня 2013р. на загальну суму 16 600,00 грн.; рахунку на оплату № 151 від 16 жовтня 2013р. на загальну суму 16 600,00 грн.; СМR від 07.10.2013р., які підписані і скріплені печатками сторін.

За результатами виконаних послуг позивачем виставлено рахунок №92 від 27 серпня 2013 року (надісланий відповідачу 20.09.2013р.) та рахунок № 151 від 16 жовтня 2013 року (доказів надіслання відповідачу не надано).

Договірні зобов'язання позивач виконав належним чином в повному обсязі.

Відповідач свої зобов'язання за договором по оплаті послуг на перевезення вантажу виконав частково, заборгованість становила 18600,00грн.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18600,00грн., 15 345,00грн. інфляційних втрат, 1193,97грн. 3% річних, 15 722,86грн. пені.

Після порушення провадження відповідач оплатив частково основну заборгованість, у зв'язку із чим позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути 12 000,00грн.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №33 від 08.08.2013р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно із положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Позивач свої зобов'язання за Договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом №33 від 08.08.2013р. виконав повністю. При цьому, неоплаченими відповідачем позивачу є надані послуги по перевезення вантажу в сумі 12 000,00грн. (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 000,00грн.

Перевіривши подану позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки.

Оскільки, рахунок №92 від 27 серпня 2013 року надісланий відповідачу 20.09.2013р., нарахування слід проводити, керуючись п. 3.4 договору. Доказів надіслання відповідачу рахунку № 151 від 16 жовтня 2013 року суду не надано. Відтак, по останньому рахунку право вимоги виникло з часу подання позовної заяви до господарського суду Львівської області.

За вказаних обставин, нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних слід проводити на заборгованість, яка виникла по рахунку №92 від 27 серпня 2013 року. Судом самостійно здійснено перерахунок суми вказаних позовних вимог, відповідно до якого до стягнення з відповідача підлягає 1701,73грн. інфляційних втрат та 138,25грн. 3% річних. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 15 722,86грн. пені., суд прийшов до висновку залишити її без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 03.04.2014р. по 01.06.2016р. у розмірі 15 722,86грн.

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно із матеріалами справи, між позивачем та відповідачем, у відповідності із ст. 547 ЦК України, письмового договору про стягнення пені, як виду забезпечення виконання зобов'язання, укладено не було. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення пені з відповідача.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 909, 916 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 35, 43, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства В«СЕЙЛА І КОВ» (79066, м. Львів, вул. Зелена, 407, ідентифікаційний код 23970570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Богдан-ТрансВ» (29000, м. Хмельницький, вул. М. Рибалка, 82/3, ідентифікаційний код 37557341) 12 000,00грн. основного боргу, 1701,73грн. інфляційних втрат, 138,25грн. 3% річних та 426,63грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 26.07.2016р.

Суддя Ділай У.І.