Рішення

від 25.07.2016 по справі 920/412/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.07.2016 Справа № 920/412/16

за позовом Приватної організації В«Українська ліга авторських і суміжних правВ» , м. Київ,

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Смачне містоВ» , м. Суми,

про стягнення 105 921 грн. 58 коп.

Головуючий суддя Жерьобкіна Є.А.

Суддя Соп'яненко О.Ю.

Суддя Лиховид Б.І.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 29.09.2015);

Від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 10.05.2016); ОСОБА_4 (довіреність б/н від 21.06.2016);

При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 105 921 грн. 58 коп., в тому числі: 64 000 грн. 00 коп. основного боргу за надання дозволу на використання в комерційній діяльності музичних творів згідно договору № КБР-04/02/13 від 01.02.2013, 29 479 грн. 06 коп. інфляційних збитків, 2 639 грн. 35 коп. 3% річних, 9 803 грн. 17 коп. пені, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву № 9 від 30.05.2016, в якому вказує на те, що 24.02.2014 відповідно до п.3.3. договору, так як роботу закладів громадського харчування було призупинено через їх нерентабельність, повідомив позивача про припинення дії договору з 01.03.2014. Також додатково листами від 22.04.2014, від 30.12.2014 відповідач з посиланням на лист від 24.02.2014 додатково повідомив позивача про припинення дії договору з 01.02.2014. Крім цього, термін позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання згідно договору № КБР-04/02/13 від 01.02.2013 року сплив у липні місяці 2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.07.2016 зазначив, що наполягає на застосуванні позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені.

Відповідач подав клопотання від 23.07.2016 (вх. № 6786), в якому просить суд залишити позов без розгляду, у зв'язку з неявкою представника позивача у судові засідання та неподанням витребуваних пояснень.

Відповідач подав додаткові заперечення проти позову (вх. № 6787 від 25.07.2016), в яких просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач підтримує позовні вимоги.

Позивач не подав витребуваних ухвалами суду від 21.06.2016, 29.06.2016, 13.07.2016 письмових пояснень по справі з урахуванням позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, завірених належним чином копій всіх додатків до договору № КБР-04/02/13 від 01.02.2013, а також пояснень щодо отримання листів відповідача № 9 від 24.02.2014, № 14 від 22.04.2014, № 41 від 30.12.2014.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 3.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору, достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, заслухавши повноважних представників сторін, суд встановив:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011.

Згідно зі ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 449 ЦК України об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

В силу положень ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права" допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель). Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

За змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам праввідповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

У п. 49.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 12 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено наступне. Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

01.02.2013 між сторонами укладено договір № КБР-04/02/13, відповідно до умов якого відповідач здійснює використання у комерційній діяльності музичних творів, а позивач надає відповідачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Відповідач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) позивачу, відповідно даного договору та Закону.

За умовами п. 2.3. договору, відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надати позивачу акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного договору.

Не зважаючи на дату укладання договору, користувач здійснює виплату винагороди за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору, користувач зобов'язується не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані Твори за формою наведеною у додатку № 3 до даного договору, якщо інше не встановлено в додатках до цього договору.

Пунктом 2.5. договору визначено, що сторони підтверджують сплату та збір винагороди (роялті) шляхом підписання щоквартального акту про виплату роялті. У разі необхідності підтвердження виплати винагороди (роялті) щомісячно, обов'язок щодо складання відповідного акту покладається на користувача.

Пунктом 5.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до « 31» січня 2014 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Сторони домовились, що всі зміни та додатки до даного договору мають юридичну силу та є його невід'ємними частинами, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін (п. 5.5 договору).

Додатком № 1 до договору є "Перелік закладів, в яких Користувач здійснює публічне виконання Творів", зокрема, такими закладами визначено ресторан "Гранд Вікторія", кафе «Колібрі», кафе «Хуторок», Розважальний комплекс «Східний експрес».

У додатку № 2 до договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за використання Творів, загальна сума якої з дня набуття чинності договору становить 2000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами договору відповідачем не сплачено щомісячну винагороду за період з липня 2013 року по лютий 2016 року, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 64 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що 24.02.2014 відповідно до п.3.3. договору, так як роботу закладів громадського харчування було призупинено через їх нерентабельність, повідомив позивача про припинення дії договору з 01.03.2014. Також додатково листами від 22.04.2014, від 30.12.2014 відповідач з посиланням на лист від 24.02.2014 додатково повідомив позивача про припинення дії договору з 01.02.2014. Крім цього, термін позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання згідно договору № КБР-04/02/13 від 01.02.2013 сплив у липні місяці 2014 року.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Пунктом 5.1. укладеного між сторонами договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» січня 2014 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

У пункті 5.2. договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах.

Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Судом встановлено, що до 31 січня 2014 року жодна із сторін не повідомляла письмово іншу сторону про припинення дії договору, тому суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонгувався до 31 січня 2015 року.

За змістом п. 3.3. договору, користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення використання творів в закладах користувача, зазначених у додатках до цього договору.

В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Виходячи зі змісту вказаного пункту договору, у випадку припинення використання творів в закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до вищевказаного договору, користувач наділений правом на повідомлення УЛАСП про існування цих обставин з метою припинення сплати погодженої суми винагороди. В протилежному випадку, невнесення плати за період невикористання об'єктів суміжних прав є порушенням зобов'язання.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, на відповідача у випадку порушення зобов'язання щодо внесення винагороди за час фактичного нездійснення використання творів у власних закладах покладається обов'язок вжиття всіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушення, яким є повідомлення позивача про припинення використання об'єктів суміжних прав.

Вказані умови договору надають відповідачу належні умови для можливості захисту своїх прав та вибору способу поведінки у спірних правовідносинах.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що листами від 24.02.2014 № 9, від 22.04.2014 № 14, від 30.12.2014 № 41 відповідач повідомив позивача про припинення використання музичних творів та припинення дії договору.

Зазначені листи надіслані відповідачем 28.02.2014, 22.04.2014, 30.12.2014 на адресу позивача вказану у договорі та отримані позивачем 04.03.2014, 25.04.2014, 05.01.2015, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями.

Доказів на спростування факту отримання від відповідача листів від 24.02.2014 № 9, від 22.04.2014 № 14, від 30.12.2014 № 41 позивачем не подано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, виходячи зі змісту умов договору у їх сукупності, оскільки відповідач у відповідності до п. 3.3. договору повідомив позивача про припинення використання творів за договором листом від 24.02.2014 № 9, який отриманий позивачем 04.03.2014, підстави для сплати винагороди, узгодженої сторонами, за період з квітня 2014 по січень 2015року відсутні.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 29.03.2016 по справі № 922/5666/15.

З урахуванням умов п. 2.3. договору щодо строків сплати винагороди, відповідач зобов'язаний оплатити винагороду (роялті), узгоджену сторонами за липень 2013 року до 26.06.2013, за серпень 2013 року до 27.07.2013, за вересень 2013 року до 27.08.2013, за жовтень 2013року до 26.09.2013, за листопад 2013року до 27.10.2013, за грудень 2013 року до 26.11.2013, за січень 2014 року до 27.12.2013, за лютий 2014 року до 27.01.2014, за березень 2014 року до 24.02.2014.

Відповідні платежі відповідачем не здійснені, а повідомлення про припинення використання творів надіслане 28.02.2014, тому відповідач зобов'язаний сплатити винагороду, узгоджену сторонами у додатку № 2 до договору за липень 2013 року - березень 2014 року у повному обсязі.

При цьому, посилання відповідача на факт закінчення строку дії ліцензії, виданої позивачем на виконання умов договору № КБР-04/02/13 01.02.2014, як на підставу несплати винагороди з лютого 2014 року, не приймаються судом до уваги, оскільки сторонами не визначено вказану обставину такою, що є підставою для несплати винагороди.

Суд зауважує, що у договорі взагалі відсутні умови щодо видачі ліцензії на виконання договору № КБР-04/02/13, строку дії останньої, тощо.

Стосовно посилань відповідача на акти про виплату роялті від 30.09.2013 та від 31.12.2013 як докази сплати винагороди за 3 та 4 квартали 2013 року слід зазначити, що у вказаних актах зафіксовано період протягом якого відповідачем були сплачені кошти, а не місяць за який вони сплачуються, про що в тому числі свідчить призначення платежу та дати проведення платежів вказані у платіжних дорученнях № 53 від 13.08.2013 (виплата винагороди (роялті) за 02-03.2013), № 219 від 12.09.2013 (виплата винагороди (роялті) за 04.-08.2013), № 245 від 01.10.2013, на які містять посилання акти про виплату роялті від 30.09.2013 та від 31.12.2013.

З 31.01.2015 договір № КБР-04/02/13 від 01.02.2013 не може вважатись продовженим на наступний строк, так як направлення відповідачем позивачу листів від 24.02.2014 № 9, від 22.04.2014 № 14, від 30.12.2014 № 41 до закінчення строку дії договору протягом 2014 року, в тому числі протягом місяця відповідно до п. 5.2. договору, свідчить про волевиявлення відповідача не продовжувати спірний договір, останнім беззаперечно висловлено небажання продовжувати надалі договірні відносини.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 21.04.2015 по справі № 910/19042/14.

Таким чином з 31.01.2015 у відповідача відсутній обов'язок сплачувати на користь Приватної організації „Українська ліга авторських і суміжних прав" винагороду за використання об'єктів суміжних прав у зв'язку з припиненням дії договору.

З урахуванням викладених встановлених судом обставин, обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 18 000 грн. 00 коп. за період з липня 2013 року по березень 2014 року; в іншій частині позовних вимог, щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 46 000 грн. 00 коп. за період квітня 2014 року по лютий 2016 року суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну сплату винагороди відповідачеві нараховано 3 % річних в сумі 2639 грн. 35 коп., інфляційні збитки в сумі 29 479 грн. 06 коп. з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу помісячно за період з липня 2013 року по лютий 2016року.

З огляду на викладені встановлені судом обставини, факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати винагороди за період з липня 2013 року по березень 2014 року, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, суд вважає обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 14 108 грн. 48 коп., 3 % річних в сумі 1259 грн. 67 коп., які нараховані за несвоєчасну сплату винагороди за період з липня 2013 року по березень 2014року.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 1379 грн. 68 коп. 3 % річних та 15370 грн. 58 коп. інфляційних збитків, нарахованих виходячи з суми боргу за період з квітня 2014року по лютий 2016 року, суд відмовляє за їх необґрунтованістю, оскільки позивачем не доведено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за вказаний період.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.6. договору, у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну сплату винагороди відповідачеві нарахована пеня в сумі 9803 грн. 17 коп. з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу помісячно за період з липня 2013 року по лютий 2016року, враховуючи положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідач наполягає на застосуванні позовної давності при вирішенні спору щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

З огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Позивач звернувся до суду з позовом 14.04.2016.

Пеня за несвоєчасну сплату відповідачем винагороди за період з липня 2013 року по березень 2014року, нарахована протягом наступних періодів: за несвоєчасну сплату винагороди за липень 2013 року - з 26.06.2013 по 25.12.2013; за несвоєчасну сплату винагороди за серпень 2013 року - з 27.07.2013 по 26.01.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за вересень 2013 року - з 27.08.2013 по 26.02.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за жовтень 2013 року - з 26.09.2013 по 25.03.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за листопад 2013 року - з 27.10.2013 по 26.04.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за грудень 2013 року - з 26.11.2013 по 25.05.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за січень 2014 року - з 27.12.2013 по 26.06.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за лютий 2014 року - з 27.01.2014 по 26.07.2014; за несвоєчасну сплату винагороди за березень 2014 року - з 24.02.2014 по 23.08.2014.

Таким чином, перебіг позовної давності для позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем винагороди за період з липня 2013 року по березень 2014, з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, сплив до звернення позивача з позовом до суду.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 9803 грн. 17 коп. у зв'язку зі спливом строку позовної давності для позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем винагороди за період з липня 2013 року по березень 2014року, враховуючи що позивачем не надано суду доказів наявності поважних причин її пропуску, та безпідставністю позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем винагороди за період з квітня 2014року по лютий 2016 року, оскільки позивачем не доведено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за вказаний період.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1378 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Смачне містоВ» (вул. Воскресенська, буд. 8-Г, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 38523133) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вул. Є.Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 37396233) 18 000 грн. 00 коп. основного боргу, 14 108 грн. 48 коп. інфляційних збитків, 1259 грн. 67 коп. 3% річних, 1378 грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.07.2016

Головуючий суддя Є.А. Жерьобкіна

Суддя О.Ю. Соп'яненко

Суддя Б.І. Лиховид