Постанова

від 20.07.2016 по справі 907/272/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р. Справа № 907/272/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Гриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Стефанишин О.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 по довіреності №42/7 від 10.06.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_3 по довіреності № 170516 від 17.05.2016р.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«БудмедіндустріяВ» , вих. № 19/01-2 від 15.06.2016р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. (повний текст рішення складено 06.06.2016р.,суддя Мокану В.В.)

у справі № 907/272/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Продмаркет плюсВ» , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«БудмедіндустріяВ» , м. Мукачево Закарпатської області

про повернення суми 29109 грн. попередньої оплати за договором оренди № Ф-134/15 від 24.12.2015р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у справі № 907/272/16 позов задоволено. З Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмедіндустрія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продмаркет плюс» стягнуто 29 109 грн. Позивачу відшкодовано понесені судові витрати.

Не погодившись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмедіндустрія" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вих. № 19/01-2 від 15.06.2016р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у даній справі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням та неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права. Зокрема, покликається на те, що у даному випадку сплачені Позивачем кошти були гарантією прийняття приміщення в оренду, а не гарантією сплати орендних платежів. Окрім цього, стверджує, що не передання обумовлених Договором приміщень відбулось не з вини Орендодавця, а у зв'язку з односторонньою відмовою Орендаря від їх прийняття.

Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у справі № 907/272/16 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав правомірності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, викладених в оспорюваному судовому акті.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.07.2016 року.

У судовому засіданні 13.07.2016 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

За згодою представників сторін, в судовому засіданні 13.07.2016 року, було оголошено перерву до 20.07.2016 року. Відповідача у справі зобов'язано подати суду рахунок № 56 від 25.12.2015 року, на підставі якого Позивачем було перераховано грошові кошти, заявлені до стягнення.

20 липня 2016 року судове засідання оголошено продовженим.

У дане судове засідання з'явились представники обох сторін, які висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи, в тому числі з приводу представленого суду рахунку № 56 від 25.12.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної слід відмовити, оскаржуване рішення господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у даній справі слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2015 року між ТОВ «Будмедіндустрія» (Орендодавець) та ТОВ «Продмаркет плюс» (Орендар) було укладено Договір оренди № Ф-134/15, відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець зобов'язався передати Орендарю в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, розташовані за адресою м. Мукачеве, вул. І.Франка, 134 загальною площею 1397,8 кв. м згідно переліку, наведеного у ст. 2 Договору.

Умовами Договору передбачено, що приміщення передається Орендарю в строк не пізніше 05 січня 2016 року (п. 4.1), акт приймання - передачі приміщення складається і підписується сторонами на дату фактичної передачі приміщення (ст. 4.2).

Сторонами узгоджено, що розмір орендної плати за один місяць становить 29 109 грн. До орендної плати за приміщення включено вартість водопостачання та користування прибудинковою територією; орендна плата не включає вартості комунальних платежів ( крім плати за водопостачання) - п.13.2,13.3 Договору.

Пунктом 13.4 Договору сторони погодили порядок внесення орендних платежів та встановили, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно авансом не пізніше 10-го числа оплачуваного місяця.

Статтею 14 Договору погоджено, що незалежно від того, як це визначено іншими положеннями договору, орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за перший і останній місяці (з розрахунку повного місяця) терміну оренди в наступному порядку: в день підписання договору оренди сплачується орендна плата за грудень 2016 року, до дня підписання акту приймання - передачі сплачується орендна плата за січень 2016 року. Грошові кошти, сплачені за грудень 2016 року, є гарантією виконання орендарем взятих на себе зобов'язань по Договору в розумінні статей 570, 571 Цивільного кодексу України та зараховуються в орендну плату за останній місяць оренди.

Згідно з п. 13.9 Договору узгоджено, що сплачена авансом орендна плата у разі дострокового припинення договору коригується на кількість відсутніх днів у відповідному місяці і підлягає поверненню в розмірі її невикористаної частини, за умови, що всі грошові зобов'язання орендаря, строк виконання яких наступив, виконані.

Орендар, на виконання умов Договору, платіжним дорученням № 26 від 29.12.2015 року перерахував Орендодавцю 29 109 грн., з призначенням платежу: «Оплата оренди приміщення по рахунку 56 від 25.12.15 разом з ПДВ» (а.с. 28 ).

На вимогу суду апеляційної інстанції, в судове засідання 20.07.2016 року, Відповідачем подано копію рахунку № 56 від 25.12.2015 року з призначенням платежу: «Оренда приміщення за грудень 2016 р.» (оригінал якого оглянуто судом).

Разом з тим, Позивачем на розгляд суду також представлено виставлений Відповідачем до оплати рахунок № 56 від 25.12.2015 року, який, як стверджує Позивач та не заперечується Відповідачем, був скерований Орендодавцем на електронну адресу Позивача. Однак, у поданому представником Позивача рахунку № 56 від 25.12.2015 року в графі «призначення платежу» зазначено «Оренда приміщення». Тобто, в тексті рахунку, поданого Позивачем слова «за грудень 2016 р.» - відсутні.

Враховуючи те, що представлені суду обома сторонами копії рахунку № 56 від 25.12.2015 року суттєво різняться між собою (в тому числі нахили проставляння печатки), вказаний документ не розцінюється судом як належний та допустимий доказ у справі.

При цьому, судом враховано, що рахунок на виставлення оплати є внутрішнім документом сторони, на користь якої має бути виконано зобов'язання іншою стороною (у даному випадку документ складався Відповідачем), а зобов'язана сторона (у даному випадку Позивач) не може представити суду оригінал такого рахунку, оскільки він скеровувався на її електронну адресу (що не заперечується сторонами).

Як було зазначено вище, платіжним дорученням № 26 від 29.12.2015 року Позивач перерахував Відповідачу кошти в сумі 29 109 грн., з призначенням платежу: «Оплата оренди приміщення по рахунку 56 від 25.12.15 разом з ПДВ».

21 січня 2016 року Позивач звернувся до Відповідача з вимогою (а.с. 29 ) про повернення сплачених коштів в розмірі 29 109 грн., мотивуючи свої доводи тим, зокрема, що приміщення, які є об'єктом оренди, у строки, передбачені Договором - не передано, пояснень про причини невиконання зобов'язань зі сторони Орендодавця - не надано. При цьому, Позивач, керуючись нормами ст. 766 ЦК України, повідомив Орендодавця про відмову від Договору оренди, і, як наслідок, просив повернути раніше сплачені кошти.

Орендодавець, у відповідь на вказану вимогу, повідомив ТОВ «Продмаркет Плюс», що невиконання умов договору мало місце саме зі сторони Орендаря, оскільки орендна плата за січень 2016 року не була оплачена останнім. Відтак, сплачені ТОВ «Продмаркет Плюс» кошти в розмірі 29 109 грн. залишаються у кредитора, як це передбачено ст. 571 ЦК України (а.с.32 ).

Позивач, вважаючи своє право порушеним, звернувся до суду з позовом у даній справі.

З врахуванням фактичних обставин справи та наявних у справі доказів, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, статтею 14 Договору сторони погодили, що незалежно від того, як це визначено іншими положеннями договору, орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за перший і останній місяці (з розрахунку повного місяця) терміну оренди в наступному порядку: в день підписання договору оренди сплачується орендна плата за грудень 2016 року , до дня підписання акту приймання - передачі сплачується орендна плата за січень 2016 року . Грошові кошти, сплачені за грудень 2016 року, є гарантією виконання орендарем взятих на себе зобов'язань по Договору в розумінні статей 570, 571 Цивільного кодексу України та зараховуються в орендну плату за останній місяць оренди.

Згідно з п. 13.9 Договору узгоджено, що сплачена авансом орендна плата у разі дострокового припинення договору коригується на кількість відсутніх днів у відповідному місяці і підлягає поверненню в розмірі її невикористаної частини , за умови, що всі грошові зобов'язання орендаря, строк виконання яких наступив, виконані.

Позивач сплатив оренду плату за грудень 2016 року на підставі виставленого Відповідачем рахунку, як це було обумовлено умовами Договору.

В силу вимог ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що приміщення передається Орендарю в строк не пізніше 05 січня 2016 року , акт приймання - передачі приміщення складається і підписується сторонами на дату фактичної передачі приміщення (ст. 4.2).

Відтак, в силу закону та умов укладеного Договору Відповідач взяв на себе зобов'язання передати Позивачу в оренду майно в строк до 05.01.2016 року.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Орендаря про готовність орендованих приміщень до передачі станом на 05.01.2016р., як і відсутні докази виставляння Відповідачем рахунку на оплату орендної плати за січень 2016 року.

Відтак, твердження Відповідача про те, що станом на 05.01.2016р. приміщення були готові до передачі, однак Позивач неправомірно відмовився від їх прийняття, є безпідставними, оскільки документально не підтверджені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

В силу вимог ст. 766 ЦК України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

У даному випадку, Позивач, у зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань з передачі майна у визначений сторонами строк, скориставшись наданим йому законом правом, відмовився від договору найму.

Поряд з цим, як було зазначено вище, статтею 14 Договору сторони узгодили, що грошові кошти, сплачені за грудень 2016 року, є гарантією виконання орендарем взятих на себе зобов'язань по Договору в розумінні статей 570, 571 Цивільного кодексу України та зараховуються в орендну плату за останній місяць оренди.

Статтею 570 ЦК України унормовано, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде установлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком,вона вважається авансом.

Завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що передається боржником кредиторові і яка виконує три функції: 1) є доказом укладення договору; 2) є засобом забезпечення виконання зобов'язання обома його сторонами; 3) частково є виконанням грошового обов'язку боржника перед кредитором. Правочин щодо завдатку є реальним договором, який вступає у силу з моменту передачі майна або грошової суми. Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі відповідно до вимог статті 547 Цивільного кодексу України . В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком.

На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити, тобто виконує функцію попередньої оплати. Боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором. Спори щодо покладення відповідальності на сторону-правопорушника вирішуються на загальних підставах. Таким чином, внесення завдатку, як способу виконання зобов'язання може мати місце у випадку наявності зобов'язання про це, яке мало б випливати з договору, укладеного між сторонами, що має місце у даному випадку.

При цьому, суд зазначає, що такий спосіб забезпечення зобов'язання як завдаток використовується тільки для забезпечення виконання тих договорів, в яких обидві сторони мають обов'язки одна перед одною , причому обов'язок боржника полягає у необхідності сплати певної грошової суми, а обов'язок кредитора - виконати роботи, передати майно, тощо. У протилежному випадку кредитор та боржник опиняються у нерівному становищі.

Водночас, відповідно до вимог ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (ч. 3 ст. 571 ЦК України).

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, у даному випадку, невиконання зобов'язання мало місце саме зі сторони Орендодавця, що виявилось у не передачі в обумовлений строк нежитлових приміщень. Відтак, сплачені Позивачем грошові кошти в сумі 29 109 грн. підлягають поверненню останньому.

З врахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі прийняте з дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України,- Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Закарпатської області від 01.06.2016р. у справі № 907/272/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«БудмедіндустріяВ» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 25 липня 2016р.

ОСОБА_4 Плотніцький

Суддя В.М. Гриців

Суддя В.Л. Кузь