Рішення

від 13.07.2016 по справі 910/7296/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016Справа №910/7296/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "АЛЬТАІР-ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Промгаз України"

про стягнення 137 771,42 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 21.03.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "АЛЬТАІР-ГРУП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Промгаз України" про стягнення коштів у розмірі 137 771,42 грн., з яких 84 527,69 грн. - основна заборгованість, 49 443,46 грн. - інфляційні втрати, 3 800,27 грн. - 3 % річних за користування грошовими коштами, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 066,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору купівлі-продажу природного газу №ТР-535 від 24.07.2014 в частині своєчасної та повної оплати за отриманий газ, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані інфляційні втрати та 3 % річних за користування грошовими коштами у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/7296/16 та призначено до розгляду на 12.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 розгляд справи відкладено на 08.06.2016.

08.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.06.2016 розгляд справи призначено на 30.06.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.06.2016 розгляд справ відкладено на 13.07.2016.

У судові засідання 12.05.2016, 30.06.2016 та 13.07.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 12.05.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103038511282.

Копія ухвали суду від 15.06.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01014, м. Київ, вул. Верхня, буд. 3-5, на час проведення судового засідання 30.06.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "відсутня адреса одержувача" та адресату не вручена.

Судом встановлено згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що станом на 30.06.16 р. місцезнаходженням відповідача є: 01010, м. Київ, вул. Гайцана, 6.

Копія ухвали суду від 30.06.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: 01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, буд. 6, на час проведення судового засідання 13.07.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Окрім того, згідно отриманого судом спеціального витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відповідача місцезнаходженням станом на 12.07.16 р. ТОВ «Газопостачальна компанія «Промгаз України» є: 01010, м. Київ, вул. Гайцана, 6.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103039251322, в якому зазначено, що станом на 13.07.2016 вказане поштове відправлення вручено адресату за довіреністю 11.07.2016.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли 2 примірники письмових пояснень б/н від 07.06.2016 та б/н від 07.06.2016, в яких останній зазначив, що спірні правовідносини, які склались між сторонами, є грошовими зобов'язаннями і на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивачем нараховані три відсотки річних та втрати від інфляції. Окрім того, позивач повідомив суд, що оскільки спірний договір було укладено строком на один місяць - серпень 2014 р., умови оплати визначені в п. 6.1 Договору, при цьому за умовами п. 6.4 протягом поточного місяця плановий обсяг поставки вважається підтвердженим продавцем в межах фактично здійсненої оплати за природний газ, отже заявку подавати було не потрібно. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.05.2016 р. судом оглянуто оригінали податкових накладних та оригінал довіреності на ім'я ОСОБА_1 від 21.03.2016.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 13.07.16 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 12.05.16, 30.06.16 та 13.07.16 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.04.16, 12.05.16, 15.06.16, 30.06.16 та 13.07.16 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 13.07.16 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 24 липня 2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГК "ПРОМГАЗ УКРАЇНИ" (продавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "АЛЬТАІР-ГРУП" (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № ТР-535 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець в 2014 році зобов'язується передати покупцю для подальшої реалізації природний газ, в обсязі визначеному у п. 3.6. договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили зобов'язання сторін, якість та об'єми поставки газу, умови поставки газу, ціну газу та загальну вартість договору, порядок розрахунків та відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 11.1 Договору договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині поставки природного газу до 31 серпня 2014 включно, з можливою пролонгацією, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками обох товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому як встановлено судом, у відповідності до п. 3.6. Договору кількість газу, що підлягає передачі продавцем покупцю за цим договором в період серпня 2014 року складає обсяг 500 000,0 тис. куб.м.

Відповідно до п. 4.1 Договору продавець передає покупцю природний газ на пунктах виміру, які знаходяться на пунктах приймання передачі газу в газотранспортну систему України.

Газ вважається переданим продавцем та прийнятий покупцем після підписання акту приймання-передачі газу уповноваженими особами продавця і покупця. При цьому до покупця повністю переходить право власності на природний газ. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Продавець та покупець підписують акт, що датується останнім днем місяця, в якому здійснюється приймання-передача газу, в 2 примірниках, по одному для кожної сторін (п. 4.2 Договору).

Згідно п. 4.3 Договору покупець, за необхідністю, за 5 робочих днів до початку звітного місяця надає продавцю належним чином оформлену заявку для включення останньої до планового розподілу газу на відповідний місяць поставки (надалі - заявка), яку продавець після затвердження, надає оператору єдиної газотранспортної системи України (ЄГТСУ) для включення останньої до планового розподілу газу на звітний місяць.

Загальна вартість природного газу, який продавець зобов'язується передати покупцю по договору визначається загальною вартістю об'ємів переданого природного газу на підставі актів приймання-передачі (п. 5.3 Договору).

Протягом поточного місяця плановий обсяг поставки вважається підтвердженим продавцем в межах фактично здійсненої покупцем оплати за природний газ (п. 6.4 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено представником позивача в судовому засідання та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору відповідач здійснив постачання газу природного українського походження за серпень 2014 р. позивачу загальною кількістю 84 739,0 тис. куб.м. на загальну суму 469 352,71 грн., що підтверджується Актом прийому-передачі природного газу № 754 від 31.08.2014.

Факт отримання товару у вказаному обсязі та за визначеною вартістю позивачем підтверджується підписами на вищевказаному акті прийому - передачі природного газу уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альтаір -Груп»».

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття позивачем товару (природного газу) від відповідача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3.1 Договору якість газу повинна відповідати вимогам, установленим державними стандартами, технічними умовами, нормативно-технічними документами щодо якості. Якість газу визначається методами, що передбачені державними стандартами та нормативно-технічними документами.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (природного газу) за вказаним актом сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості поставленого товару (природного газу) від позивача до суду не надходило.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що за розрахункову одиницю газу приймається 1000,0 куб.м, приведених до стандартних умов: Т=20 град. С, Р=101,325 Кпа/760 мм.рт.ст. та вологості рівній нулю.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на газ встановлюється в національній валюті, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

Як визначено сторонами в п. 5.2. Договору ціна природного газу, що передається по даному договору за 1000,0 куб.м. складає 4 615,67 грн. Крім того ПДВ 20% - 923,13 грн. Всього, за 1000 куб.м. разом з ПДВ - 5 538,80 грн. Ця ціна є договірною (звичайною) по даному договору.

Порядок розрахунків визначений Розділом 6 Договору. Зокрема, згідно п. 6.1 Договору розрахунок за поставку природного газу здійснюється покупцем на умовах:

- 25 % оплати вартості необхідного обсягу газу до 30 липня 2014 року;

- 25 % оплати вартості необхідного обсягу газу до 05 серпня 2014 року;

- 25 % оплати вартості необхідного обсягу газу до 10 серпня 2014 року;

- 25 % оплати вартості необхідного обсягу газу до 15 серпня 2014 року, виключно грошовими коштами в національній валюті України (гривнях) шляхом їх перерахування на розрахунковий (поточний) рахунок продавця, вказаний у Договорі або на будь-який інший розрахунковий рахунок в Україні, який відкритий на ім'я продавця, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово (листом або у рахунку-фактурі на оплату за газ) повідомити покупця.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов Договору позивачем було перераховано кошти за поставку газу на загальну суму 553 880,40 за 100 000,0 куб.м газу, а саме платіжним дорученням № 13 від 31.07.14 р. в сумі 15 000,00 грн., № 16 від 07.08.14 р. в сумі 45 000,00 грн., № 19 від 08.08.14 р. в сумі 87 000,00 грн., № 20 від 15.08.14 р. - 21 000,00 грн., № 22 від 20.08.14 р. - 102 000,00грн, № 24 від 20.08.14 р., - 42 000,00 грн., № 25 від 22.08.14 р. - 130 000,00 грн., № 27 від 28.08.14 р. - 111 880,40 грн., що підтверджується копіями відповідних виписок банку.

Судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача відносно повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір - Груп» умов Договору щодо внесення передоплати в зазначеному розмірі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення передплати за природний газ на підставі укладеного між сторонами Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, всупереч умовам Договору та не враховуючи здійснену позивачем передплаті Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "АЛЬТАІР-ГРУП" отримало від відповідача у серпні 2014 року газ обсягом тільки 84 739 ,0 куб.м на загальну суму 469 352,71 грн., в іншій частині поставка газу відповідно до здійсненої передплати проведена не була.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, зважаючи на умови Договору без зазначення конкретного числа вчинення поставки, оскільки згідно п. 11.1 Договору строк дії спірного Договору в частині поставки природного газу встановлено до 31 серпня 2014 р., поставка природного газу відповідачем в обсязі до 500,000 тис.куб.м Договором передбачена в період серпня 2014 р., за висновками суду граничним строком виконання зобов'язання з поставки природного газу слід вважати останній день серпня 2014 р., тобто відповідач був зобов'язаний поставити природний газ до 31.08.14 р. включно.

Надлишок перерахованих позивачем грошових коштів, на які відповідачем станом на час звернення з позовом до суду не здійснено поставку передбаченого Договором природного газу, становить 84 527,69 грн. (553 880,40 грн. - 469 352,71 грн.).

В свою чергу доказів поставки природного газу у відповідності до здійсненої позивачем передплати відповідач під час розгляду справи не надав.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте судом за матеріалами справи встановлено невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за Договором зокрема, в частині поставки природного газу у відповідності до здійсненої позивачем передплати.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Так, з метою досудового врегулювання спору позивач двічі звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Промгаз України" з вимогами №16/12-1 від 16.12.2015 та №09/03-1 від 09.03.2016 у семиденний строк від дня пред'явлення цих вимог перерахувати на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "АЛЬТАІР-ГРУП" грошові кошти у сумі 84 527,69 грн. Факт надсилання вказаних вимог на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків № 7209 від 16.12.15 р., № 7247 від 11.03.16 р. та відповідних описів вкладення в цінні листи.

Проте, зазначені вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язок щодо поставки природного газу, визначеного Договором, на суму 84527,69 грн. здійсненої позивачем передплати, всупереч умовам договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару (природного газу), яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № ТР-535 від 24.07.14 р. або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару (природного газу) або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 84 527,69 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Також наявна в матеріалах справи копія акту № 965 звіряння розрахунків за період з 01.09.14р. по 30.09.14р. між сторонами за спірним Договором, підписаного покупцем та продавцем, додатково підтверджує факт наявності заборгованості відповідача у вказаній сумі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання поставки товару (природного газу) згідно здійсненої передплати, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3 % річних в сумі 3 800,27 грн. за період з 01.09.14р. по 29.02.16р. та 49 443,46 грн. інфляційних нарахувань за період 01.09.14р. по 31.12.15р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положення норм статей 11, 509 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникати з рішення суду.

Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту його майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 23.01.12 р. у справі №37/64, від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11.

При цьому зазначене кореспондується з роз'ясненнями, викладеними в п.п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

Отже, з наведених норм права та правових положень вбачається, що правова природа суми збільшення боргу боржника на встановлений індекс інфляції та 3% річних полягає у відшкодуванні кредитору понесених ним втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів під час прострочення боржника та отриманні кредитором компенсації (плати) за користування боржником належними кредитору коштами.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що нарахований позивачем розмір процентів річних та втрат від інфляції за вказаний період в сумі 3800,27 грн. та 49443,46 грн. відповідно відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного та господарського законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних в розмірі 3800,27 грн. та втрат від інфляції в розмірі 49443,46 грн. підлягають задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Газопостачальна компанія "Промгаз України" (01010, м. Київ, вул. Гайцана, 6; код ЄДРПОУ 37044939) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Альтаір - груп" (01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського, буд. 11, оф. 7; код ЄДРПОУ 39051104) 84 527 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 69 коп. заборгованості, 3800 (три тисячі вісімсот) грн. 27 грн. процентів річних, 49 443 (сорок дев'ять тисяч чотириста сорок три) грн. 46 коп. втрат від інфляції та 2066 (дві тисячі шістдесят шість) грн. 58 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 25 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон