Рішення

від 22.07.2016 по справі 914/1457/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2016р. Справа№ 914/1457/16

За позовною заявою: Малого приватного підприємства В«ТіТВ» , м. Луганськ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Червоноград, Львівська область

про стягнення заборгованості у розмірі 21 309,12грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: ОСОБА_2 - директор

Від відповідача: не з'явився

Права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 81 1 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Малого приватного підприємства В«ТіТВ»

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про стягнення заборгованості у розмірі 21 309,12грн.

Ухвалою суду від 31.05.2016р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.06.2016р.

15.06.2016р. від відповідача поступив відзив на позов (вх..№25231/16) в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, та заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача і про відмову в позові з цієї підстави.

Позивач в судовому засіданні 21.06.2016р. позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.06.2016р. проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 21.06.2016р. оголошено перерву до 14.07.2016р.

12.07.2016р. від позивача на адресу суду поступило Клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Окрім того, 12.07.2016р. від позивача на адресу суду поступило клопотання про долучення до справи №914/1457/16 від 31.05.2016р. доказів про додаткові витрати, понесені позивачем у зв'язку із поїздкою та проживанням у м. Львові під час прийняття участі у слуханні вищезазначеної справи у розмірі - 2 775,98 грн.

14.07.2016р. від відповідача поступили Письмові пояснення, в яких відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.07.2016р. проти задоволення позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 14.07.2016р. оголошено перерву до 22.07.2016р.

Представник позивача в судове засідання 22.07.2016р. подав клопотання про доручення до матеріалів справи додаткові витрати, понесені у зв'язку із поїздкою та проживанням у м. Львові для прийняття участі у слуханні справи, а також подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути за період з 01.11.2015р. 121,00грн. 3% річних, 1747,09грн. пені та 586,39грн. інфляційних втрат.

В судове засідання 22.07.2016р. представник відповідача не з'явився.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

27.01.2015р. між позивачем та відповідачем укладено договір про перевезення вантажу №2701, відповідно до п. 1.1 якого даний договір регулює та визначає порядок взаємовідносин позивача та відповідача, які пов'язані із здійсненням транспортного обслуговування по організації перевезень автомобільним транспортом з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях до даного договору, які є невід'ємною частиною договору.

Організація кожного перевезення, в рамках даного договору, оформлюється окремим замовленням (заявка) на конкретне перевезення, що надсилається відповідачем позивачу. Замовлення є невід'ємною частиною договору, якщо вони підписані і завірені фірмовими печатками з ідентифікаційним кодом з обох сторін. Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним актом виконаних робіт (п.п. 2.1, 2.2 договору).

У п. 5.1 договору сторони узгодили, що вартість фрахту та інших послуг підтверджується у замовленнях відповідача.

Розрахунки за виконані послуги проводяться на підставі отриманих правильно оформлених оригіналів документів на протязі трьох банківських днів з дня отримання документів відповідачем (п. 5.2 договору).

На підставі заявки-договору на перевезення № 2701/01 від 27.01.2015р. позивач отримав замовлення на перевезення вантажу у сполученні за маршрутом м. Кромержіж (Чехія) - м. Харків (Україна). Обумовлена вартість перевезення склала 10 000 грн.

На виконання умов заявки-договору № 2701/01 від 27.01.2015р. позивач надав відповідачу послуги по перевезенню, що підтверджується копією товарно-транспортною накладною (СМR), долученою до матеріалів справи.

Договірні зобов'язання позивач виконав в повному обсязі.

Відповідач свої зобов'язання за договором по оплаті послуг на перевезення вантажу не виконав.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 000,00грн., 121,00грн. 3% річних, 1747,09грн. пені та 586,39грн. інфляційних втрат.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначивши наступне.

Згідно умов п. 3.10. договору, штрафні санкції відносно виконавця (позивача) вказуються в кожній заявці. Умовами заявки від 27.01.2015р. передбачено, що за запізнення автомобіля на завантаження чи розмитнення, позивач сплачує штраф у розмірі 50 євро за добу. Тобто, позивач прострочив перевезення та розмитнення вантажу на 6 діб, відтак, зобов'язаний був сплатити відповідачу штраф у розмірі 300 євро, що станом на 13.02.2015р., згідно офіційного курсу НБУ становило 8 808,15 грн.

Про цю обставину, відповідач повідомив позивача, і останній визнав факт порушення договірних зобов'язань та свій обов'язок сплатити штраф. В ході переговорів, сторони домовились, що сума штрафу може бути зменшена, якщо до відповідача не будуть пред'явлені претензії з боку замовника перевезення.

Як повідомив відповідач, позивач надіслав акт виконаних робіт та рахунок на суму 7318,38 грн. 17 жовтня 2015 року, тобто позивач самостійно визнав факт свого порушення та частково зменшив вартість перевезення.

У квітні 2016 року відповідач отримав від позивача вимогу про сплату боргу від 12.04.2016р. на суму 10 000,0 грн. Оскільки вимога не узгоджувалась із сумою в оригіналі акту виконаних робіт, то 30.05.2015р. (до моменту порушення провадження у справі) відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 7 318,38 грн.

Оскільки по даних вимогах позивача, термін один рік сплив у лютому 2016р., відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог позивача і про відмову в позові з цієї підстави.

В ході судового розгляду позивач належним чином не заперечив проти претензій відповідача щодо своєчасності здійсненого перевезення та погодився із сумою 7318,38 грн., яка була перерахована відповідачем 30.05.2016р.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір про перевезення вантажу №2701 від 27.01.2015р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно із положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Позивач свої зобов'язання за Договором про перевезення вантажу №2701 від 27.01.2015р. виконав повністю. Заборгованість в розмірі 7318,38 грн. відповідач оплатив 30.05.2016р. після надіслання позовної заяви до господарського суду Львівської області (відповідно до поштового штемпеля на конверті позовна заява направлена 21.05.2016р.). За вказаних обставин, провадження в частині стягнення основного боргу слід припинити.

Заява про застосування позовної давності відхиляється, оскільки відповідно до умов договору сторонами є перевізник (позивач) та експедитор (відповідач). Відтак, до договорів транспортного експедирування застосовується позовна давність, відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України, тривалістю у три роки.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 121,00грн. 3% річних та 586,39грн. інфляційних втрат.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 1747,09грн. пені, суд прийшов до висновку залишити її без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 16.02.2015р. по 27.08.2015р. у розмірі 1747,09грн.

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно із матеріалами справи, між позивачем та відповідачем, у відповідності із ст. 547 ЦК України, письмового договору про стягнення пені, як виду забезпечення виконання зобов'язання, укладено не було. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення пені з відповідача.

Позивач просить відшкодувати з відповідача витрати пов'язані з явкою представника в судове засідання в загальній сумі 7317,59грн., що складаються з 450,00грн. оплати вартості проживання в готелі, 1653,60грн. добових, 680,40грн. амортизаційних витрат, 4533,59грн. витрат на паливо для проїзду автомобільним транспортом з м. Києва до м. Львова.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В абзаці 1, 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

У п.п.6.2., 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов'язані з дослідженням об'єкта судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті), і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту). В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами. Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання судовими експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду. Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В підтвердження даних витрат на проїзд автомобільним транспортним засобом до матеріалів справи долучено копії: фіскального чеку від 16.06.2016р., фіскального чеку від 20.06.2016р., фіскального чеку від 10.07.2016р., фіскального чеку від 14.07.2016р., наказу №107 від 20.06.2016р., наказу №108 від 13.07.2016р., наказу №109 від 21.07.2016р., посвідчення про відрядження №КУ-0000007 від 20.06.2016р., посвідчення про відрядження, відомість нарахування амортизації, рахунку № 09/06-2016 від 20.06.2016р. та товарного чеку від 20.06.2016р. про оплату проживання у готелі «Етна» з 20.06.2016р. по 21.06.2016р.

Як вбачається із матеріалів справи ухвалою суду від 31.05.2016р. явка повноважного представника позивача була визнана обов'язковою, позивач забезпечив явку представника в судове засідання 21.06.2016р., відтак позивач має право на відшкодування реальних витрат підтверджених належними та допустимими доказами, які пов'язані з явкою представника в судове засідання. Дослідивши представлені докази в підтвердження таких витрат суд приходить до висновку про часткове задоволення даних вимог, виходячи із наступного.

Оскільки, відшкодуванню підлягають реальні витрати понесені позивачем, долучені фіскальні чеки та відомість нарахування амортизації не підтверджують ні фактичне використання певної кількості палива на вказаний доїзд, ні фактичні фінансові витрати понесені саме позивачем на забезпечення паливом щодо даної поїздки, тому дані реальні витрати позивача на вказаний позивачем доїзд є не підтверджений належними доказами.

На думку суду, розмір 680,40грн. амортизаційних витрат та 4533,59грн. витрат на паливо для проїзду автомобільним транспортом з м. Києва до м. Львова є явно завищеним порівняно з ціною позову. Також слід зазначити, що представник позивача міг дістатися до м. Львова залізничним транспортом, витрати, на який є значно меншими.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до сайту Укрзалізниці, вартість квитка з м. Києва до м. Львова становить 277,06грн. та з м. Львова до м. Києва становить 277,06грн. Відтак, суд прийшов до висновку задоволити частково (мінімальну вартість проїзду) витрати позивача понесені для доїзду в судове засідання 21.06.2016р. (явка в судове засідання була визнана обов'язково) в розмірі вартості квитків залізничним транспортом на загальну суму 554,12грн.

Щодо відшкодування витрат на добові в розмірі 1653,60грн. суд прийшов до висновку задоволити частково витрати позивача понесені на відрядженні працівника в судове засідання 21.06.2016р. (явка в судове засідання була визнана обов'язково) в розмірі 551,20грн. добових.

Щодо відшкодування витрат 450,00грн. вартості проживання в готелі суд прийшов до висновку задоволити частково (мінімальну для м. Львова вартість проживання в готелі) в розмірі 250,00грн.

Судові витрати та витрати, які пов'язані із розглядом справи необхідно віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України, оскільки спір винник з вини відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 33, 35, 43, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (80100, Львівська область, м. Червоноград, пр.. Шевченка, 22/27, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Малого приватного підприємства В«ТіТВ» (91011, м. Луганськ, вул. Сосюри, 137, ідентифікаційний код 21812506) 121,00грн. 3% річних, 586,39грн. інфляційних втрат, 887,98грн. судового збору та 873,37грн. сума, яка підлягає сплаті за витрати пов'язані з розглядом справи.

3.В частині стягнення 7 318,38грн. основного боргу провадження припинити.

4.В частині стягнення 2 681,62грн. основного боргу та 1747,09грн. пені відмовити.

5.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 26.07.2016р.

Суддя Ділай У.І.