Рішення

від 22.06.2016 по справі 910/8180/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2016Справа №910/8180/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР НАФТА ПРОМ-АЛЬЯНС»

про стягнення 35 020,08 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Паламаренко Ю.А. - за довіреністю №8 від 12.04.2016 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР НАФТА ПРОМ-АЛЬЯНС" про стягнення 35 020,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо поставки та передачі у власність позивачу товару, який оплачено позивачем, відповідно до умов Договору поставки №683/24/14-15 від 17.08.2015 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 31 800,00 грн . - суму попередньої оплати, 3 220,08 грн. - неустойки, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 07.06.2016 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.06.2016 року, в зв'язку з нез'явленням представника відповідача, відкладено розгляд справи на 22.06.2016 року.

В судове засідання 22.06.2016 року представник відповідача повторно не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 10.05.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 22.06.2016 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 22.06.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі по тексту - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР НАФТА ПРОМ-АЛЬЯНС» (далі по тексту - продавець, відповідач) укладено Договір поставки №683/24/14-15 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується передати у власність покупцю гумово-технічні вироби (далі - Товар) за найменуванням, в асортименті та за цінами, що вказуються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти Товар і оплатити його на умовах Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору номенклатура, кількість, ціна, загальна вартість Товару, який входить в партію поставки, визначаються Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

За підписами представників позивача та відповідача погоджено Специфікацію №1 та Специфікацію №2, відповідно до яких відповідач зобов'язався поставити позивачу стрічку конвеєрну 600х4-ТК200-4/2 у кількості 33 кв.м. (Специфікація №1) та стрічку конвеєрну 600х4-ТК200-4/2 у кількості 60 кв.м. (Специфікації № 2).

Відповідно до п. 3.2 Договору строк поставки Товару становить 5 (п'ять) днів з моменту здійснення покупцем оплати згідно п. 5.1.1 Договору.

Згідно Договору за кожну партію Товару розрахунки здійснюються у порядку, передбаченому в п. 5.1.1 Договору, відповідно до якого 50% вартості Товару позивач оплачує після одержання від відповідача рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.1.2 Договору, 50% вартості Товару позивач оплачує по факту отримання Товару від відповідача.

27.07.2015 року відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №30 на загальну суму 34 980,00 грн., який оплачено позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №346 від 17.09.2015 року.

09.10.2015 року Відповідачем здійснено поставку частково оплаченого Позивачем Товару, що підтверджується видатковою накладною №18 від 09.10.2015року, а Позивачем в день поставки Товару з Відповідачем здійснено остаточний розрахунок за поставлений Відповідачем Товар у розмірі 17 490,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №482 від 09.10.2015 року.

17.09.2015 року відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №41 на загальну суму 63 600,00 грн. (копія міститься в матеріалах справи).

01.10.2015 року позивачем здійснено оплату 50% вартості Товару у розмірі 31 800,00 грн. за рахунком-фактури №41, що підтверджується платіжним дорученням від 01.10.2015 №428.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив приписи п. 3.2. Договору та не поставив позивачу товар згідно рахунку-фактури №41, а тому внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки та передачі у власність позивачу 50% оплаченого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 31 800,00 грн . з повернення суми попередньої оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив 50% передоплату за товар, а відповідач в порушення умов Договору не поставив та не передав у власність позивачу товар, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість в розмірі 31 800,00 грн . з повернення суми попередньої оплати товару.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 31 800,00 грн . - суму попередньої оплати, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню

Відповідач припустився невиконання зобов'язання, а тому позивач, керуючись п. 7.3. Договору просить суд стягнути з відповідача неустойку, яка за розрахунками позивача становлять 3 220,08 грн.

Згідно з п. 7.3. Договору, у випадку непостачання партії Товару у строки, зазначені в п. 3.2 Договору, тобто протягом п'яти робочих днів з моменту здійснення Позивачем попередньої оплати Товару, Відповідач зобов'язаний виплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої у строк партії Товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення неустойки за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмір 3220,08 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР НАФТА ПРОМ-АЛЬЯНС» (03151, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ, будинок 1, приміщення 46,47, ОФІС 301; код ЄДРПОУ 34578550) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, ВУЛ.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) 31 800 (тридцять одну тисячу вісімсот) грн. 00 коп . - суму попередньої оплати, 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 08 коп. - неустойки, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 25.07.2016 року.