Рішення

від 19.07.2016 по справі 910/10236/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016Справа №910/10236/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакович»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар»

Про стягнення 57 469,40 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Буріма С.І. представник за довіреністю № б/н від 01.05.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакович» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» (далі - відповідач) про стягнення 57 469,40 грн., а саме: 31 498,43 грн. - основного боргу, 22 186,14 грн. - інфляційних втрат, 1 470,83 грн. - 3% річних, 2 314,00 грн. - пені.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення в межах позовних вимог арешту на гроші на рахунках відповідача або на інше майно відповідача, у разі недостатності грошових коштів на його рахунках.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.16. порушено провадження у справі № 910/10236/16 та призначено її до розгляду на 16.06.16.

За результатами судового засідання 16.06.16. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.07.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Заяву обґрунтовано припущенням позивача про те, що частина грошових коштів, що перебувають на рахунку відповідача, належать саме позивачу, а тому на думку останнього відповідач безпідставно ними користується, що в майбутньому ускладнить виконання рішення суду в даній справі.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про те, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду в даній справі не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що грошові кошти, які є у відповідача на момент прийняття рішення у справі № 910/10236/16, в тому числі і розміщені на рахунку в банківській установі, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 19.07.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 19.07.16. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду від 06.06.16. про порушення провадження у справі № 910/10236/16 наявне в матеріалах справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/10236/16.

В судовому засіданні 19.07.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.14. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір № 01.01./14 про купівлю-продаж товарі (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується поставити та передати Покупцю Товар (партії Товару) в асортименті, кількості і по ціні, що вказані в специфікаціях чи накладних, які є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується прийняти Товар (партії Товару) та своєчасно здійснювати його оплату, на умовах, визначених Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 11.1 відповідно до якого Договір діє з моменту підписання і протягом одного року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання.

Відповідно до п. 1.2 Договору перехід права власності і всіх ризиків на Товар (випадкового знищення або ушкодження Товару) здійснюється в момент передачі Товару від Продавця Покупцю, що оформлюється підписанням сторонами накладної та/або акту чи ін. у письмовій формі.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна на Товар, що поставляється за Договором, оговорюється і фіксується на кожну чергову поставку в специфікації та/або в накладній та/або рахунку-фактурі.

Датою передачі Товару від Продавця до Покупця є дата підписання накладної представником Покупця в момент отримання Товару, якщо така дата не вказана, датою отримання Товару є дата відповідної видаткової накладної (п. 6.2 Договору).

На підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних судом встановлено, що позивачем відповідачу було поставлено Товар на суму 308 628,36 грн., а саме:

№ 8 від 13.02.14. на суму 11 839,20 грн.

№ 13 від 11.03.14. на суму 13 978,13 грн.

№ 18 від 19.03.14. на суму 15 488,69 грн.

№ 21 від 28.03.14. на суму 8 753,29 грн.

№ 24 від 04.04.14. на суму 8 753,29 грн.

№ 25 від 07.04.14. на суму 8 753,29 грн.

№ 28 від 11.04.14. на суму 9 996,00 грн.

№ 30 від 14.04.14. на суму 4 784,00 грн.

№ 35 від 18.04.14. на суму 8 753,29 грн.

№ 57 від 04.06.14. на суму 17 317,16 грн.

№ 61 від 13.06.14. на суму 17 631,65 грн.

№ 82 від 21.07.14. на суму 17 631,65 грн.

№ 93 від 13.08.14. на суму 19 699,20 грн.

№ 105 від 04.09.14. на суму 17 735,44 грн.

№ 115 від 19.09.14. на суму 19 478,24 грн.

№ 124 від 16.10.14. на суму 17 584,80 грн.

№ 131 від 31.10.14. на суму 17 748,00 грн.

№ 145 від 26.11.14. на суму 20 117,73 грн.

№ 159 від 15.12.14. на суму 21 069,24 грн.

№ 170 від 25.12.14. на суму 21 026,64 грн.

№ 132 від 14.07.15. на суму 10 489,43 грн.

За приписами п. 6.1 Договору Покупець здійснює оплату за Товар не пізніше 30 календарних днів з дати передачі Товару Покупцю.

В погашення заборгованості за вказаними накладними відповідач сплатив позивачу 277 138,93 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача.

Отже, борг відповідача перед позивачем за означеними видатковими накладними за поставку Продукції становить 31 489,43 грн.

Спір у справі виник в зв'язку з неповною оплатою відповідачем Товару за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Факт поставки Товару позивачем та одержання Товару відповідачем на суму 308 628,36 грн. підтверджується накладними, які містять підписи представників сторін та відповідними податковими накладними.

Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, за приписами п. 6.1 Договору Покупець здійснює оплату за Товар не пізніше 30 календарних днів з дати передачі Товару Покупцю, при цьому в погашення заборгованості за вказаними накладними відповідач сплатив позивачу 277 138,93 грн.

Решту Товару на суму 31 489,43 грн. відповідачем оплачено не було, а з врахуванням дат постави Товару та приписів п. 6.1 Договору, строк оплати є таким, що настав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, борг відповідача перед позивачем за Договором за поставлений Товар становить 31 489,43 грн.

Проте, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь 31 498,43 грн. основного боргу. Заяви про виправлення описки, заяви про зменшення розміру позовних вимог від позивача не надходило, а отже позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на суму 31 489,43 грн. В частині стягнення 9,00 грн. основного боргу суд відмовляє в позові.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 314,00 грн. - пені.

Згідно з п. 8.2 Договору, за порушення строків здійснення оплати вартості отриманого Товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 314,00 грн. - пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 22 186,14 грн. - інфляційних втрат, 1 470,83 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При здійсненні перерахунку судом враховано суми і дати здійснення відповідачем часткових проплат, дати, з яких виникало прострочення по кожній із зазначених вище накладних, дату, по яку позивач здійснює нарахування.

Отже, судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір 3% річних становить 1 470,83 грн., розмір інфляційних втрат становить 21 037,71 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Інфляційні втрати в розмірі 1 148,43 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідачем розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат не оспорено, свого контррозрахунку не подано.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» (04074, м. Київ, вул. Мостицька, б. 16/2; ідентифікаційний код 38392423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакович» (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, б. 19, приміщення «Ц»; ідентифікаційний код 38926042) 31 489 (тридцять одну тисячу чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 43 коп. - основного боргу, 2 314 (дві тисячі триста чотирнадцять) грн. 00 коп. - пені, 1 470 (одну тисячу чотириста сімдесят) грн. 83 коп. - 3% річних, 21 037 (двадцять одну тисячу тридцять сім) грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.07.16.

Суддя Т.М. Ващенко