Рішення

від 15.07.2016 по справі 495/1064/16-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1064/16-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

15 липня 2016 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Мамончик К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальміра» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Тальміра» (далі по тексту - підприємство) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди та уточнивши свої позовні вимоги в судовому засідання просить суд:

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ «Тальміра»;

- стягнути з ТОВ «Тальміра» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за 7 робочих днів січня 2016 року на загальну суму 504, 77 гривень, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 778, 77 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 січня 2016 року по 15 лютого 2016 року у розмірі 1238, 95 гривень;

- стягнути з ТОВ «Тальміра» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 7 днів січня 2016 року у розмірі 504,77 гривень.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

01.04.2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду керівника проектів до ТОВ «Тальміра», згодом переведений на посаду заступника директора. Фактичним місцем його роботи була пилорама, яка знаходиться за адресою: вул.. Шевченкове, 1 - б, с. Ладинка Чернігівської області. Наказом від 14.01.2016 року його звільнено з займаної посади згідно п.4 ст. 40 КЗпП України - прогул, а саме порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку (далі по тексту - Правила ВТР). Копію наказу ОСОБА_1 було передано 18.01.2016 року за місцем знаходження пилорами начальником дільниці ОСОБА_2

ОСОБА_1 в своєму позові зазначає, що за змістом наказу, його звільнено з роботи з 15 січня 2016 року, отже цей день вважається останнім днем його перебування на роботі. У той день він був в м. Києві за місцезнаходженням ТОВ «Тальміра» на нараді, на яку його було запрошено 14 січня 2016 року телефонним дзвінком. На цій нараді на нього здійснювали моральний тиск та примушували звільнитися за власним бажанням, оскільки виявилося, що його кандидатура більше не влаштовує керівництво підприємства.

Необхідним зазначити ОСОБА_1 вважає те, що 13.01.2016 року на підставі наказу по ТОВ «Тальміра» від 12.01.2016 року № 01 на пилорамі планувалося проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей. За цим наказом він входить до інвентаризаційної комісії як її член. Особи, зазначені у наказі, окрім ОСОБА_2, яка була відсутня на робочому місті без поважних причин, дійсно приїжджали на територію пилорами, але фактично інвентаризація не проводилась, акт не складався. На думку ОСОБА_1, ця інвентаризація була спланована з метою відшукання причини для його звільнення.

26 січня 2016 року, вже перебуваючи вдома в с. Прибережнему Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 отримав від підприємства рекомендованого листа, в якому зазначалось про необхідність з'явитись до директора підприємства для отримання трудової книжки. До конверту було вкладено ще одна копія наказу про звільнення.

Причина звільнення яка вказана в наказі про звільнення, на думку ОСОБА_1, прийнята була відповідачем без отримання пояснень самого ОСОБА_1, який 04.01.2016 року - день прогулу за наказом, відвідував Болградську центральну районну лікарню Одеської області через погане самопочуття. Про доповідну записку ОСОБА_2 від 04.01.2016 року ОСОБА_1 довідався 18.01.2016 року, до того ж, ОСОБА_2 була повідомлена в телефонному режимі ОСОБА_1 про погане самопочуття, тому її свідчення в записці про невідомість їй причини відсутності ОСОБА_1 на роботі не є правдивими. Письмових пояснень щодо відсутності 04.01.2016 року на роботі у позивача ніхто не відбирав, з складеним актом від 05.01.2016 року його не ознайомлено.

В наказі про звільнення не вказано яку саме шкоду ОСОБА_1 завдав підприємству. За час роботи на підприємстві до дисциплінарної відповідальності не притягувався, зауважень не отримував. При прийомі на роботі його з Правилами ВТР його не було ознайомлено, тому про їх існування йому не відомо. По сьогоднішній день позивач не отримав ні письмового повідомлення про нарахування належних йому сум ні самої виплати при звільненні.

У вимушеному прогулі ОСОБА_1 перебуває з 15.01.2016 року. Заробітну плату за 7 робочих днів в січні 2016 року він не отримував, щорічну основну відпустку за відпрацьований період не використав.

Позивач у судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

На запитання суду щодо уточнення позвних вимог в частині стягненння суми середньої заробітної плати пояснив, що підтримує вимоги перісного позову, а не уточненого та просить суд стягнути суму у розмірі 1238,95 грн.. про що власноручно написав у судовому засіданні відповідну заяву.

Решту позовних вимог підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача - ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Підтримала надані письмові заперечення. Наголошувала на законному звільненні позивача, який відмовився від надання пояснень щодо відсутності на робочому місці 14.01.2016 року, не бажав ознайомитись з наказом про звільнення та отримати всі необхідні виплати, надав суду медичну довідку, яка не відповідає встановленим стандартам для медичних довідок, які можуть бути свідчити про поважність причини відсутності на роботі. Стверджувала про систематичне порушення ним процесу роботи на підприємстві, про постійні скарги інших працівників на ОСОБА_1, надання ним недостовірних даних під час прийняття його на роботі.

Дослідивши матеріали справи, прийнявши до уваги доводи сторін, проаналізувавши обставини справи в розумінні правових норм, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що наказом ТОВ «Тальміра» від 31.03.2015 року № 04-ок позивача було прийнято на посаду керівника проектів з 01.04.2015 року на постійну роботу з випробувальним терміном 3 місяця з посадовим окладом 1500 гривень на місяць. На вказану посаду позивача було прийнято на підставі поданої ним заяви про прийняття на роботу, яку він представив директору підприємства ОСОБА_4

Наказом підприємства від 01 червня 2015 року позивача було переведено на посаду заступника директора з оплатою праці згідно зі штатним розписом.

Не знайшли свого підтвердження наголошення позивача про не ознайомлення його з Правилами ВТР, про існування яких він нібито взагалі не знав. В заяві про прийняття його на роботу від 31.03.2015 року він зазначив про ознайомлення з умовами оплати праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Також, наказом підприємства від 30.04.2015 року була введена в дію нова редакцію Правил ВТР та контроль за виконання наказу покладено на ОСОБА_1, який на той час був керівником проектів. Тому такі наголошення позивача є помилковими.

04 січня 2016 року начальник дільниці відповідальний за облік робочого часу ОСОБА_2 склала Доповідну записку на ім'я директора підприємства ОСОБА_5 в якій повідомила, що з 04.01.2016 року заступник директора ОСОБА_1 цілий день був відсутнім на роботі, про свою відсутність нікого не попереджав, ніяких документів про не вихід на роботу не надавав.

05 січня 2016 року позивач був на своєму робочому місці та виконував функціональні обов'язки, що вбачається з наданих суду матеріалів.

Наказом директора підприємства від 14.01.2016 року № 02-к позивача було звільнено з 15 січня 2016 року з займаної посади за порушення трудової дисципліни та Правил ВТР, за прогул без поважних причин, згідно п.4.ст. 40 КЗпП України.

Наказ про звільнення позивач отримав 18.01.2016 року, що сторонами визнається та не заперечується.

Підставами для звільнення, що зазначені в спірному наказі від 14.01.2016 року № 02-к, є Доповідна записка начальника дільниці ОСОБА_2 від 04.01.2016 року, Акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 04.01.2016 року та Акт про ненадання письмового пояснення від 05.01.2016 року. Перші дві підстави позивачем не оспорюються, він не заперечує той факт, що його дійсно не було на роботі 04.01.2016 року.

Оцінка достовірності такого доказу як Акт про відмову позивача надати пояснення від 05.01.2016 року викликає сумніву. Суд критично ставиться до такого представленого відповідачем доказу, оскільки в тексті Акту зазначено, що ОСОБА_1 категорично відмовився надавати пояснення і згодом , пояснення так і не надав. В наданих письмових запереченнях представник відповідача зазначив: «По задокументованим фактам порушення Позивачем трудової дисципліни директор ТОВ «Тальміра» запропонував ОСОБА_1 надати письмові пояснення, однак надати їх Позивач відмовився та на словах пообіцяв надати лікарняний. Керівництвом ТОВ «Тальміра» було вирішено надати ОСОБА_1 час для надання документів, що підтверджують поважні причини його відсутності на робочому місті 04 січня 2016 року, але протягом 10 днів жодного документа ОСОБА_1 так й не надав».

Таким чином, дата складання Акту про відмову позивача надати пояснення не співпадає з свідченнями відповідача про події в період з 05 січня по 14 січня 2016 року, що дає підстави вважати даний Акт неправдивим. Такі дії відповідача розцінюються як намагання ввести суд в оману, що є недопустимим для сторін цивільного процесу.

Згідно ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Також, суд звертає увагу на вказані в спірному Наказі № 02-к обставини та причини звільнення, зокрема, відповідач зазначив про відсутність позивача на роботі 04.01.2016 року без надання будь-яких документів щодо поважності прогулу та без повідомлення про це. Таким чином, ОСОБА_1 порушив трудову дисципліну, Правила ВТР, здійснивши прогул без поважних причин. Крім цього, ОСОБА_1 вже порушував трудову дисципліну, за що протягом року йому неодноразово робились зауваження протягом року.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином у разі звільнення працівника з підстав його відсутності на роботі з'ясуванню підлягають причини такої відсутності.

Позивач не оспорює того факту, що дійсно був відсутній на роботі 04.01.2016 року, але стверджує, що не знаходився на робочому місці у зв'язку з поганим самопочуттям та перебуванням в Болградській центральній районній лікарні Одеської області, тобто 04.01.2016 року відвідав лікаря, про що 05.02.2016 року йому була надана відповідна лікарняна довідка, яка міститься в матеріалах справи та яку він отримав для підтвердження в суді поважності своєї відсутності на роботі та незаконного звільнення в подальшому.

На запит суду Головний лікар Болградської ЦРЛ ОСОБА_6 своїм листом від 30.06.2016 року № 986 повідомив, що ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до лікаря отоларинголога 04.01.2016 року консультативно-діагностичного поліклінічного відділення Болградської ЦРЛ. Діагноз: лакунарна ангіна.

Підстав вважати, що позивач не знаходився на робочому місці без поважної причини у суду відсутні. Те, що лікарняна довідка була оформлена завідуючим консультативне - діагностичного поліклінічного відділення не спростовує факту звернення позивача до лікаря, а відповідно і поважності причини його відсутності на роботі.

До того ж, характеризувати фізичний стан позивача 04.01.2016 року чи надавати професійну оцінку діяльності лікаря, якого відвідав позивач в той день, чи встановлювати рід діяльності лікарняного відділення, суд не вбачає за необхідне, оскільки відповідними спеціальними знаннями не володіє.

Також, не беруться судом до уваги розрахунки часу, які представник відповідача наводить в наданих додаткових запереченнях, на приїзд позивача з Болградського району до села Ладинка Чернігівської області, оскільки вони суб'єктивні, характеризуються як припущення та ніяким чином не підтверджені.

Згідно ст.ст. 10 , 60 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р . (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Неналежними суд вважає надані представником відповідача докази про внесення недостовірної інформації ОСОБА_1 щодо себе в Анкеті працевлаштування під час прийняття його на роботі. За положенням ст.. 58 ЦПК України, суд розглядає докази, що стосуються предмета доказування. В даному процесі розглядається законність звільнення позивача з підстав п.4 ст. 40 КЗпП, а не сумлінність працівника, порушення порядку прийняття на роботу чи внутрішні відносини ОСОБА_7 з колективом та керівництвом підприємства, на які представник відповідача постійно звертає увагу. Додатково варто зазначити, що про наявність судимість у особи може свідчити лише чинний вирок суду про визнання особи винною у вчинення злочину та призначення відповідного покарання.

До того ж, суду не надавалось жодного підтвердження щодо застосування відносно позивача за період роботи дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Усні зауваження, які нібито робились керівництвом позивачу, не свідчать про систематичне порушення позивачем трудової дисципліни, який навпаки зазначає, що сумлінно і добросовісно виконував роботу, покладену на нього трудовим договором, дисциплінарні стягнення чи заходи громадського впливу до нього не застосовувались, жодних нарікань від відповідача до 14.01.2016 року він не отримував.

За положеннями ч.1 ст. 147 та ч.2 ст. 149 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути засновано тільки один із заходів стягнення: або догана або звільнення.

Згідно з ч.3 ст.149 КЗпП України , при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За порушення трудової дисципліни до працівника, статтею 147 КЗпП України , передбачено застосування стягнення - догани чи звільнення. При цьому стаття 149 КЗпП України вказує, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок.

Натомість, відповідач не зазначив і не підтвердив факт заподіяння позивачем шкоди підприємству матеріального, організаційного чи іншого характеру через його відсутність на робочому місці 04.01.2016 року.

Встановлені обставини, дають підстави суду вважати звільнення позивача незаконним, а тому він підлягаю поновленню на роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності до п. 4.2 Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі і день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Разом з тим, в день звільнення позивач не отримав Трудову книжку від відповідача, тому 15.01.2016 року відповідачем було направлене йому рекомендований лист про необхідність з'явитися до ТОВ «Тальміра» для отримання трудової книжки і відповідних виплат.

Згідно п. 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки» із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 131 від 02.03.94 р., № 514 від 16.05.2001 р. № 955 від 25.12.2013 р.: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Представником відповідача суду булу надана копія трудової книжки ОСОБА_1, в якій запис про звільнення на підставі Наказу № 02-к відсутній, що свідчить про порушення порядку видачі трудової книжки. Однак, жодних вимог щодо Трудової книжки позивач суду не заявляв, на вину відповідача у її не видачі не вказує.

Правомірними та обґрунтованими суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належать йому та повинні бути виплачені в день звільнення.

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, відповідач грубим чином порушив вимоги зазначеної вище вимоги законодавства та не виплатив позивачу при звільненні заборгованість по заробітній платі, хоча спір щодо розмір сум у сторін відсутній. Так, в наданому відповідачем ОСОБА_8 відпускних ОСОБА_1 при звільненні 15.01.2016 року, позивач вказує кількість робочих днів позивача за січень 2016 року - 8, розмір заробітної плати за які складає 631,58 гривень. В той же час, в своїх розрахунках позивач вказує про 7 робочих днів за січень 2016 року з розміром заробітної плати 504,77 гривень, що менше суми визначеною відповідачем. Однак, виходити за межі позовних вимог суд не може, тому повністю задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Також, більшу кількість відпускних днів ОСОБА_1 нарахував відповідач - 19 днів, за невикористання яких передбачив грошову компенсацію в розмірі 957,03 гривень. Проте, позивач зазначив 18 днів відпустки з компенсацією в розмірі 778,77 гривень.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Уточнивши свої вимоги в судовому засіданні ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1238, 95 гривень . Враховуючи обставин справи та положення ст..11 ЦПК України, суд вважає за можливе задовольнити заявленому вимогу в повному обсязі.

Згідно ст. 237 1 Кодексу Законів про працю України працівник має право на відшкодування моральної шкоди у випадку порушення його прав.

Позивач вказує, що звільнивши її незаконно, позбавивши роботи, заробітку й відповідних засобів на утримання родини, відповідач заподіяв йому моральну шкоду, що полягає в моральних стражданнях, викликаних описаними обставинами.

Факт заподіяння моральної шкоди підтверджується матеріалами справи, а саме: листком непрацездатності серії АВМ № 554529 від 03 квітня 2012 року, витягом з медичної карти хворої від 03 квітня 2012 року, згідно якої позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні у зв'язку з кризовим протіканням гіпертонічної хвороби.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди є обґрунтованою, однак сума відшкодування розміром 55 000 грн. є перебільшеною і такою, що не відповідає обставинам справи, тому, враховуючи характер вчиненого відповідачем порушення закону, глибину фізичних і душевних страждань позивача, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає необхідним задовольнити частково вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, а саме: стягнути моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та іншими вимогами, що впливають із трудових правовідносин, звільняються від сплати судового збору.

Таким чином, сума судового збору у розмірі 1102,40 грн., яка пропорційна сумі задоволених вимог, в силу положень ч. 3 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 40, 47, 116, 147, 149, 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 10, 15, 60, 79, 88, 212, 213, 214, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальміра» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальміра».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальміра», юридична адреса : 03186, м. Київ, вул.. Авіаконстуктора Антонова, 20, код ЄРДПОУ 38050681 на користь ОСОБА_1, заробітну плату за 7 робочих днів січня 2016 року на загальну суму 504, 77 гривень, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 778, 77 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 січня 2016 року по 15 лютого 2016 року у розмірі 1238, 95 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тальміра», юридична адреса : 03186, м. Київ, вул.. Авіаконстуктора Антонова, 20, код ЄРДПОУ 38050681 на користь ОСОБА_1, моральну шкоду у розмірі 1000,00 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 7 днів січня 2016 року у розмірі 504,77 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя