Постанова

від 26.07.2016 по справі 815/2684/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2684/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          26 липня 2016 року                               15 год. 00 хв.                                        м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Мезоніт» про стягнення заборгованості у розмірі 8637, 77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Мезоніт» про стягнення заборгованості у розмірі 8637, 77 грн.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у відповідності до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для всіх підприємств, установ і організацій, які використовують найману працю установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Позивач вважає, що ТОВ «Мезоніт» порушило зазначену норму закону, а саме у 2015 році на підприємстві повинен був працювати 1 інвалід, проте згідно здійснених розрахунків відповідачем не було створено 1 робочого місця.

Тобто, відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування інвалідів, норматив робочих місць протягом 2015 року ТОВ «Мезоніт» не виконано, і відповідно за це порушення підприємство повинно сплатити адміністративно-господарські санкції.

Разом з цим, позивач зазначає, що згідно ч.2 ст.20 вказаного Закону передбачено нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні".

На день подання позову, як вказує позивач, підприємство самостійно адміністративно - господарську санкцію не сплатило, і відповідно розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить 217, 14 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 8420, 63 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 217, 14 грн.

Відповідач повідомлений про дату, час та місце у судове засідання не з'явився, на адресу суду повернено поштову кореспонденцію направлену відповідачу з відміткою – за зазначеною адресою не зареєстрований. Відповідно до ч.4 ст.33 КАС України судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців. Згідно з ч. 11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України із змінами та доповненнями, внесеними Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010р. №2453, у цьому випадку судова повістка вважається такою, що вручена належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, згідно ч.6 ст.128 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

Позивач відповідно до Положення про Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом бюджетної установи - Фонду соціального захисту інвалідів. Одним із покладених на відділення Фонду завдань є збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що 26.02.2016 року відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ (а.с.6-7).

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, відповідною нормою для підприємств, установ, організацій, зокрема, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2015 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2015 році становила 8 осіб, з них середньооблікова кількість середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – « 1»; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить « 1»; фонд оплати праці штатних працівників — 134,73 тис.грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 16841 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка самостійно визначена підприємством «-» (а.с. 6).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 затверджена форма звітності № 10-ПІ “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій, при визначенні середньооблікової кількості штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року № 42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.

Згідно цієї форми статистичної звітності код рядка 01 - Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286, код рядка 02 чітко вказано: з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року ( в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2,3,4,…12.

Окрім того, відповідно до п. 3.4. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженої Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року № 42 данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що Одеським міським центром зайнятості у відповіді на запит позивача від 07.07.2016 року №04-1/209 щодо надання відповідачем звітності про наявність вакансій, на яких може використовуватись праця інвалідів, зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Мезоніт” не надавало у 2015 році вказаної звітності (а.с. 48).

Таким чином судом встановлено, що відповідач у 2015 році не інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та податковим законодавством України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Разом з цим, аналіз вищевказаних положень статей 18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладено обов'язок по-перше: виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, враховуючи вимоги Закону підприємство може бути звільнено судом від відповідальності щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, лише якщо воно своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем у 2015 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено відповідно до законодавства органи працевлаштування про створення відповідних робочих місць, суд дійшов висновку, що у 2015 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відтак відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

При прийнятті рішення суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанови Верховного Суду України від 31 січня 2011 року (справа № 21-60а10), від 20 червня 2012 року (справа № 21-60а11), в яких зазначається, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Разом з тим суд зазначає, що відповідач повинен здійснити всі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу представником відповідача до суду не були надані докази щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації та дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Суд вважає, що відповідачем, було не вжито усі залежні від нього заходи щодо виконання обов'язку з надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації та дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліді визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів, враховуючи положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач довів суду з посиланням на відповідні докази правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, в зв'язку з чим позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Одеського обласного Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Мезоніт» про стягнення заборгованості у розмірі 8637, 77 грн.- задовольнити повністю.

Стягнути з ТОВ «Мезоніт» (код ЄДРПОУ 36232224) на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області, банк ГУДКСУ в Одеській області, одержувач УК у м. Одесі/Приморський р-н,, МФО 828011, р/р 31214230700008, код ЄДРПОУ 38016923, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 8420, 63грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 217, 14 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Суддя                                                                                          О.М. Тарасишина