Постанова

від 27.07.2016 по справі 915/1830/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 915/1830/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А.(доповідач), СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фермерського господарства "Конвалія" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2016 року у справі №915/1830/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН" до фермерського господарства "Конвалія" про стягнення суми, -

Встановив:

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом про стягнення з фермерського господарства "Конвалія" 68 183,29 грн. інфляційних втрат, 4 107,86 грн. 3% річних, 48 038,42 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т від 22 квітня 2013 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року у справі №915/1830/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 68 183,29 грн. інфляційних втрат, 4 107,86 грн. 3% річних та 1 084,37 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені скасовано. Прийнято нове рішення, з викладенням резолютивної частини в наступній редакції:

" Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з фермерського господарства "Конвалія", 55401, Миколаївська область, Братський район, смт. Братське, вул. Бенардоса, 10 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЕДРПОУ 31518719) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", 46027, м. Тернопіль, вул. С. Будного, 4а (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЕДРПОУ 32941987) - 68 183,29 грн. збитків від інфляції, 4 107,86 грн. - 3% річних, 48 038,42 грн. - пені, 1 804,94 грн. - судового збору."

Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 985,44 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, який висловився проти доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22 квітня 2013 року між ТОВ "Компанія ЛАН", як постачальником, та ФГ "Конвалія", як покупцем, укладено договір поставки сільськогосподарської техніки №220413-01-Т, за яким позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити зернозбиральний комбайн TUCANO 320 з двохступеневим редуктором оборотів молотильного барабана - 1 шт. та зернову жатку С 600 контур - 1 шт.

За порушення строків оплати поставленого товару, у пунктах 7.2., 7.3. договору, сторони передбачили відповідальність покупця у вигляді пені за кожний день прострочення в розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від суми простроченого платежу, нарахування якої припиняється в день виконання зобов'язання.

Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконав.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 19 січня 2015 року у справі №921/1217/14-г/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за вказаним договором поставки, стягнуто з відповідач на користь позивача 165 493,50 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 7 198,33 грн. та пені у розмірі 43 855,72 грн. за період з 16 грудня 2013 року по 9 грудня 2014 року.

Присуджені до сплати рішенням суду у справі №921/1217/14-г/15 кошти відповідач сплатив 8 жовтня 2015 року, після чого позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ФГ "Конвалія" 68 183,29 грн. інфляційних втрат за період листопад 2014 року - вересень 2015 року, 4 107,86 грн. 3% річних та 48 038,42 грн. пені за період з 10 грудня 2014 року до повного виконання грошового зобов'язання - 7 жовтня 2015 року.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, пені, яка за домовленістю сторін нараховується за весь час прострочення грошового зобов'язання, пред'явлена позивачем після прийняття господарським судом рішення про задоволення його позову про стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних та пені у період до 9 грудня 2014 року.

Вказавши, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов'язальних відносин сторін, а, кредитор, у разі невиконання відповідачем рішення, вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд позов в частині стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних задовольнив.

Проте, врахувавши заяву відповідача, суд першої інстанції зазначив, що вимога про стягнення пені пред'явлена позивачем поза межами річного строку позовної давності, а тому задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, посилаючись на положення ст.ст. 249, 253, 258, 260-261, 264 525, 526, 598, 599, 625, 627, 628 Цивільного кодексу України, з висновками місцевого суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у розмірі заявленому позивачем, погодився і фактично залишив рішення в цій частині без змін.

Проте, встановивши, що умовами договору поставки визначено, що нарахування пені за прострочення покупцем оплати поставленого товару здійснюється до дня виконання зобов'язання, при цьому, як договором так і чинним законодавством передбачено нарахування пені за кожний день такого прострочення, апеляційний господарський суд вказавши, що позовна давність, щодо пені, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, має обраховуватися окремо щодо кожного періоду (дня) її нарахування, не погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, рішення в цій частині скасував та вимогу позивача про стягнення 48 038,42 грн. пені задовольнив.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції є правильними з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Зобов'язання, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, підлягає виконанню у встановлений в ньому строк.

За порушення грошового зобов'язання боржник, згідно ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, при цьому, невиконання боржником відповідного судового рішення не звільняє кредитора права вимагати у відповідача сплати сум інфляційних втрат і 3% річних до повного виконання зобов'язання, а також повинен сплатити кредиторові пеню за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Оскільки факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки сільгосптехніки встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 19 січня 2015 року у справі №921/1217/14-г/15, яке має преюдиційне значення для вирішення спору у цій справі, і яким суми 3% річних та пені були стягнуті за період з 16 грудня 2013 року по 9 грудня 2014 року, в той час, як відповідач сплатив позивачу присуджені кошти 8 жовтня 2015 року, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку, який, між тим, не заперечується і відповідачем, стосовно правомірності нарахування і стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат у сумі 68 183,29 грн. та 3% річних у розмірі 4 107,86 грн.

При цьому, з посиланням на те, що сторони у договорі термін, протягом якого нараховується пеня за порушення покупцем грошового зобов'язання, збільшили з шести місяців до дня його повного виконання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на звернення до відповідача з вимогою про стягнення пені, і вказав на помилковість висновку місцевого господарського суду стосовно того, що позивач звернувся з вимогою про стягнення пені із пропуском спеціальної позовної давності в один рік.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а згідно ст. 253 цього ж кодексу, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У зв'язку з тим, що пеня є санкцією, яка нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язання, суд другої інстанції правильно вказав, що позовну давність щодо такої вимоги слід обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня виконання зобов'язання або подання позову, а оскільки умовами договору сторони змінили передбачений законодавством (шестимісячний) строк на нараховування пені до дня повного виконання грошового зобов'язання, дійшов правильного висновку, що позивач подавши цей позов 28 жовтня 2015 року не пропустив спеціальної позовної давності в один рік.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції правильно скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені.

Таким чином, висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають нормами матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень вказаних норм права, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111 7 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу фермерського господарства "Конвалія" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2016 року у справі №915/1830/15 - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі №915/1830/15.

Головуючий:П.А.Гончарук Судді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко