Рішення

від 25.07.2016 по справі 910/11254/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016Справа №910/11254/16

За позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценошара"

про стягнення 5 640, 00 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Кадиш Н.О.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценошара" (далі -відповідач) про стягнення суми податку на додану вартість у розмірі 5 640, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ненадання зареєстрованої податкової накладної, позивач втратив право на відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5 640, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.07.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався згідно п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 04210, м. Київ, площа Дружби Народів, буд. 6.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 та від 07.07.2016 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, що підтверджується списками згрупованих поштових відправлень з відтисками печатки поштового відділення - 21.06.2016 та 11.07.2016 відповідно, проте, поштове повідомлення про вручення або конверти з ухвалами суду від 16.06.2016 та від 07.07.2016 до суду не повернулися.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.07.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система" згідно виставленого рахунку-фактури № СФ - 0018417 від 23.12.2015 на поставку товару «Крісло для роботи на ПЕОМ Оrion steel chrome SP-A» у кількості 10 шт., було перераховано відповідачеві 63 840, 00 грн., у тому числі ПДВ 10 640, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № G1195 від 24.12.2015.

Як зазначає позивач, станом на 28.01.2016 відповідачем не було здійснено поставку товару і не надано позивачу зареєстровану податкову накладку.

У зв'язку з порушенням зобовязань, позивач звернувся до відповідача листом від 28.01.2015 № 025/460, в якому зазначив, що останнім не здійснено поставку товару «Крісло для роботи на ПЕОМ Оrion steel chrome SP-A» у кількості 10 шт., при цьому, 31.12.2015 Державною фіскальною службою України було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценошара", що унеможливило реєстрацію відповідачем податкової накладної на суму 10 640, 00 грн., а тому відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти у розмірі 63 840, 00 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок позивача.

Відповідач на зазначений вище лист відповіді не надав.

Позивач повторно звернувся до відповідача з претензію від 03.03.2016 № 025/1132, відповідно до якої вказав, що станом на 03.03.2016 грошові кошти відповідачем не повернуто, товар не поставлено, у зв'язку з чим, просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Ценошара" у семиденний строк з дня отримання даної претензії здійснити поставку твору та повернути ПДВ у розмірі 10 640, 00 грн.

22.03.2016 відповідачем здійснено поставку твору на загальну суму 53 200, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000011 (в матеріалах справи).

Разом з тим, як стверджує позивач, рахунок - фактури № СФ - 0018417 від 23.12.2015 був виставлений на суму 63 840, 00 грн., в той час, як відповідачем поставлено товар на загальну суму 53 200, 00 грн., без зазначення суми ПДВ - 10 640, 00 грн. за видатковою накладною № РН-0000011 від 22.03.2016.

З матеріалів справи вбачається, що 11.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ценошара" було перераховано на рахунок позивача ПДВ у сумі 5 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 389 від 11.04.2016, відповідно неповернутою залишилась сума ПДВ у розмірі 5 640, 00 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач з моменту сплати Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система" грошових коштів за товар, зобов'язаний був скласти та зареєструвати податкову накладну, чого останнім не вчинено, відповідно порушено норми чинного законодавства, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача суми податку на додану вартість, що становить 5 640, 00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб на поставку товару вартістю 63 840, 00 грн.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом вище, платіжним дорученням від 24.12.2015 № G1195 позивачем перераховано відповідачу 63 840, 00 грн. (у тому числі ПДВ 10 640, 00 грн.) згідно виставленого рахунку-фактури № СФ - 0018417 від 23.12.2015, в свою чергу відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товару «Крісло для роботи на ПЕОМ Оrion steel chrome SP-A» у кількості 10 шт. та надати позивачу зареєстровану податкову накладну.

Так, 22.03.2016 відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 53 200, 00 грн., за видатковою накладною № РН-0000011, проте без зазначення суми ПДВ.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Згідно, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем перераховано грошові кошти на поставку товару 24.12.2015, тож з 24.12.2015 у відповідача виникло податкове зобов'язання і останній зобов'язаний був скласти та зареєструвати податку накладну протягом 15 календарних днів, тобто до 08.01.2016, чого відповідачем не вчинено.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абзац 16 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Крім того, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, відповідачем у передбачені нормами чинного законодавства строки (протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань), не складено та не зареєстровано податкову накладну, при цьому анулювання 31.12.2015 Державною фіскальною службою України свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценошара", не є тією поважною причиною від утримання вчинення таких дій, оскільки з моменту сплати коштів на поставку товару - 24.12.2015 та до моменту анулювання свідоцтва - 31.12.2015 було достатньо часу для вчинення відповідних дій з реєстрації податкової накладної

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення суми податку на додану вартість, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 5 640, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ценошара" (04210, м. Київ, площа Дружби Народів, буд. 6, ідентифікаційний код - 39229324) на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Центральна електроенергетична система" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код - 24361553) 5 640 (п'ять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп. - заборгованості та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 27.07.2016.

Суддя Бондарчук В.В.