Рішення

від 28.07.2016 по справі 909/427/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2016 р. Справа № 909/427/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно", вул.М.Бірюзова, 32-А, м. Полтава, Полтавська область, 36007

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Велес ІФ", вул. Незалежності, 1, с. Белеїв, Долинський район, Івано-Франківська область, 77511

про стягнення 456995,12 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1. - представник, (довіреність №1506 від 15.06.16),

від відповідача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність №93 від 13.07.16).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" звернулось в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Велес ІФ" про стягнення 456995,12 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №1102 від 11.02.15 в частині оплати отриманого товару.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав згідно заяви вх.№ 7744/16 від 28.07.16 про зменшення позовних вимог в частині основного боргу у зв"язку з частковою оплатою та просить стягнути з відповідача 351999,99 грн. боргу за отриманий товар, 4121,42 грн. -10% річних та18470,06 грн. - пені, а також просив повернути судовий збір. Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№7744/16 від 28.07.16.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав та подав клопотання про розстрочку заборгованості вх.№7740/16 від 28.07.16. В обґрунтування заяви посилався на наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, а саме: важкий фінансовий стан та відсутність на даний час достатніх коштів для оплати наявної заборгованості. Крім того заявник зазначає і те, що сума заборгованості є досить великою, сплата якої одразу може спричинити до зупинки господарської діяльності підприємства. У зв"язку із наведеним відповідач просив розстрочити виконання рішення суду на шість місяців.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

11.02.15 між сторонами даного спору укладено договір поставки № 1102, відповідно до якого позивач (постачальник) зобов"язався передати у власність відповідачу (покупцеві) білково-мінеральні- вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, інший товар за погодженням сторін (далі по тексту - товар), а покупець зобов"язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених договором (п.1.1.договору).

Згідно п.3.1. договору, поставка товару здійснюється партіями протягом усього терміну дії цього договору.

Ціна товару, що поставляється відповідно до договору, вказується у видаткових накладних постачальника. У вартість товару включаються усі витрати постачальника згідно з базисом поставки. Загальна вартість договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до видаткових накладних постачальника. Зміна загальної вартості договору здійснюється також у разі поставки додаткових партій і підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод на поставку таких партій товару (розділ 4 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору, оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) не пізніше дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника.

Пунктом 11.1 договору, сторони погодили, що цей договір набуває чинності з 11 лютого 2015 року і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь -якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов"язань по даному договору.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 3828887,35 грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями та актами звірки взаєморозрахунків (а.с.35-71), які підписані сторонами та скріплені печатками товариств, копії долучено до матеріалів справи.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, оплату за отриману продукцію провів частково в сумі 3476887,36грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучено до матеріалів справи.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 04.04.16 з проханням оплатити в повному обсязі заборгованість за поставлений товар, докази направлення якої долучено до матеріалів справи, яка відповідачем виконана частково.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем заборгованість відповідача перед ТзОВ "Українське зерно" за отриманий товар на час винесення рішення становить 351999,99 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів повного погашення заборгованості не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 351999,99 грн. боргу обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п. 8.3 договору поставки № 1102 від 11.02.15 сторони погодили, що у разі прострочення здійснення плати за партію товарів, що поставляється, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у момент нарахування пені, від простроченої до оплати суми за кожний день прострочення, а також 10% річних від простроченої до оплати суми.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач за період з 05.03.16 по 04.04.16 нарахував відповідачу пеню в сумі 18470,06 грн. та 10% річних в розмірі 4121,42 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені та 10% річних та задоволено за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду на шість місяців, суд зазначає наступне.

Згідно приписів п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до пункту 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на матеріальні інтереси як позивача так і відповідача та інші обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Враховуючи викладене, у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення слід відмовити.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на відповідача. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до 124 Конституції України, ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 614, 629, 712 ЦК України, ст. 173, 216, 230, 265 ГК України, керуючись ст. 4-7, 22, 43, 49, 55, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" до товариства з обмеженою відповідальністю "Велес ІФ" про стягнення 374591,47 грн. задоволити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Велес ІФ", вул. Незалежності, 1, с. Белеїв, Долинський район, Івано-Франківська область, 77511 (код 35731318) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно", вул.М.Бірюзова, 32-А, м. Полтава, Полтавська область, 36007 (код 30044094) - 351999,99 (триста п"ятдесят одну тисячу дев"ятсот дев"яносто дев"ять гривень дев"яносто дев"ять копійок) - основного боргу, 18470,06 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят гривень шість копійок) - пені та 4121,42 (чотири тисячі сто двадцять одну гривню сорок дві копійки) - 10 % річних, а також 5618,87 (п"ять тисяч шістсот вісімнадцять гривень вісімдесят сім копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.07.16

Суддя Максимів Т. В.