Рішення
від 03.08.2006 по справі 20-3/202
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-3/202

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"03" серпня 2006 р. справа № 20-3/202

За позовом Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м.Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул.Пролетарська,24)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим”

(м. Севастополь, пр. Жовтневої революції, 23, корп. Г-1,кв.73),

Приватного підприємства „Сандора”

(м.Севастополь, вул. Л.Толстого, 25,кв.43)

про визнання угоди недійсною.

Суддя Ю.М.Гоголь

представники сторін:

позивача –Чистякова Вікторія Вікторівна, довіреність №21/10-011/2006 від 07.06.06;

відповідач –не з'явився (ТОВ „Бел-Крим”);

відповідач –не з'явився (ПП „Сандора”).

Суть спору: Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя (далі –ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя) звернулася до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” (далі –ТОВ „Бел-Крим”), Приватного підприємства „Сандора” (далі –ПП „Сандора”) про визнання угоди, укладеної між ТОВ „Бел-Крим” та ПП „Сандора” недійсною.

Свої вимоги про визнання угоди недійсною позивач обґрунтовує тим, що укладаючи угоду, ПП „Сандора” діяло з метою приховування від оподаткування доходів, отриманих від надання послуг ТОВ „Бел-Крим”. Крім того, на думку позивача, реєстрація ПП „Сандора” на підставну особу, також свідчить про наявність умислу на приховування доходів від оподаткування, тобто про діяльність, яка протиречить інтересам держави та суспільства.

Відповідачі явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не надали.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право до винесення рішення по справі уточнити позовні вимоги.

Згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів, за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслуховуючи пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

В період з 01.08.05 по 19.08.05 співробітниками Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя проведена планова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства України за період з 01.07.02 по 30.06.05.

В ході перевірки перевіряючими встановлено, що ТОВ „Бел-Крим” у період з 01.11.03 по 30.11.03 мало взаємовідносини з ПП „Сандора”, в яких останній виступав в якості продавця, а ТОВ „Бел-Крим” в якості покупця. За вказаною угодою 01.11.03 згідно податкової накладної №40 на адресу ТОВ „Бел-Крим” від ПП „Сандора” було поставлено товару на загальну суму 57296,50 грн., у тому числі податку на додану вартість в розмірі 9549,42 грн. Сума податку на додану вартість за вказаною податковою накладною була включена ТОВ „Бел-Крим” до складу податкового кредиту в листопаді 2003, відображена в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) №17 від 21.01.03 під №210 від 01.11.03.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі. Платіжним дорученням №361 від 18.11.03, №363 від 19.11.03, №388 від 18.12.03 ТОВ „Бел-Крим” на розрахунковий рахунок ПП „Сандора” перерахувало грошові кошти на загальну суму - 57296,50 грн.

Однак, рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 02.06.05 свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - ПП „Сандора”, яке було видане 15.09.03 Ленінською районною державною адміністрацією за реєстровим №04055593Ю0031018, визнано недійсним з моменту його видачі. Також визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи ПП „Сандора”, та з моменту видачі свідоцтво платника податку на додану вартість №39513821, отримане підприємством 26.09.03.

Судовим рішенням встановлено, що власником ПП „Сандора” є громадянка Рядинська О.А, яка зареєструвало вказане підприємство на себе як на підставну особу за проханням невстановлених осіб за винагороду за юридичною адресою: м. Севастополь, вул. Л.Толстого,25,кв.43. Крім того, судом також було встановлено, що Радинська О.А. не мала мети здійснювати підприємницьку діяльність, направленої на одержання прибутку, а приватне підприємство фактично не знаходилось за вказаною адресою.

Вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до п.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.04, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У зв'язку з тим, що правовідносини між відповідачами припинилися, положення Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.04, при вирішені вказаного спору судом не застосовуються.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, провівши оцінку наданим доказам, суд вважає позовні вимоги Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя про визнання угоди недійсною такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В ході судового розгляду судом встановлено, що ТОВ „Бел-Крим” уклало договір з підприємством, установчі документи якого були визнані судом недійсними з моменту реєстрації - 15.09.2003.

З матеріалів справи вбачається, що угода сторонами виконана у повному обсязі обома сторонами.

При цьому, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи –ПП “Сандора” була здійснена за винагороду на підставну особу. Засновник підприємства к здійсненню фінансово-господарської діяльності не приступав, на момент реєстрації ПП “Сандора” не мало за мету зайняття підприємницькою діяльністю, про місцезнаходження установчих і інших документів підприємства не знає, тому що передав їх невстановленій особі.

Тобто, виходячи з фактичних обставин справи, передавши усі установчі та реєстраційні документи третім особам, засновник відповідача повинен був усвідомлювати можливість укладення таких угод від імені підприємства та свідомо допускав, що за результатами здійснення розрахункових операцій за такими угодами ПП “Сандора” не надасть звітність до податкових органів та не сплатить відповідні суми податків, оскільки нікому не передавав повноважень щодо керівництва підприємством, або здійснення будь-якої фінансово-господарської діяльності.

З цього випливає, що ПП “Сандора” уклало угоду з метою несплати податків, що свідчить про те, що вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства.

Дослідивши надані сторонами докази суд вважає, що умисел на укладення угоди, що суперечить інтересам держави мала тільки одна сторона угоди –ПП “Сандора”.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується в доход держави.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 (з подальшими змінами та доповненнями) та п. 11 Роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” до угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про заходи для забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 року доказами спрямованості наміру суб'єктів оспорюваних угод на приховання від оподаткування прибутку і доходів є, зокрема, представлені податковими органами, дані про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) по юридичній адресі, про визнання недійсними у встановленому порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності в органи державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності і таке інше.

Згідно п.19 Роз'яснень Вищого арбітражного (господарського) суду України “Про деякі питання практики рішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, у випадку визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності чи скасування державної реєстрації в зв'язку зі здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що засвідчує особу, чи на підставну особу –засновника суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди повинні визнаватися недійсними у відповідності зі ст.49 Цивільного кодексу України незалежно від часу їхнього укладання.

Відповідно до пункту 2 Порядку „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення” затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від. 30.05.97 №165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 зазначеного Порядку встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 02.06.05 свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - ПП „Сандора”, яке було видане 15.09.03 Ленінською районною державною адміністрацією за реєстровим №04055593Ю0031018, визнано недійсним з моменту його видачі. Також визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи ПП „Сандора”, та з моменту видачі свідоцтво платника податку на додану вартість №39513821, отримане підприємством 26.09.03.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, угода, укладена між ТОВ „Бел-Крим” і ПП „Сандора” підлягає визнанню недійсною в порядку статті 49 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року.

У зв'язку з визнанням недійсної угоди на підставах статті 49 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року і встановлення умислу на здійснення операції у однієї сторони (ПП „Сандора“) все отримане нею повертається іншій стороні, а отримане останньої стягається в доход держави, тобто застосуються правові наслідки статті 49 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року.

На підставі вищевикладеного, з ТОВ “Бел-Крим” підлягає стягненню в доход держави вартість товару, придбаного у ПП „Сандора” в сумі 57296,50 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідачів пропорційно витрати по сплаті державного мита у розмірі 85,00 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

На підставі висловленого, керуючись ст. 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною угоду № б/н від 01.11.2003, яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” (м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 23,корп. Г-1, кв.73, ЄДРПОУ 20685365) і Приватним підприємством „Сандора” (м. Севастополь, вул. Л.Толстого,25,кв.43, ЄДОПОУ 32681626).

3. Стягнути з Приватного підприємства “Сандора” (м. Севастополь, вул. Л.Толстого,25,кв. 43, ЄДОПОУ 32681626, р/р 26001301023101 у ФАБ „Південний” у м.Сімферополі, МФО 384652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бел-Крим” (м.Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 23, корп. Г-1, кв.73, ЄДРПОУ 20685365, р/р 26004426365001 у СФ КБ “Приватбанк” МФО 324935) суму 57296,50 грн. як оплату за послуги.