Ухвала

від 07.07.2016 по справі 758/7935/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/7935/16-ц

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Декаленко В. С. ,

при секретарі - Кравцовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Савченко Ю.Й. про тимчасове обмеження у справі виїзду за межі України без вилучення паспортного документу громадянина Литовської Республіки ОСОБА_4, боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю « СІВ Україна», стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБЕРБЕТОН-Інвест», суд,-тест

В С Т А Н О В И В :

Державний виконавець звернувся до суду з вищезазначеним поданням мотивуючи свої вимоги тим, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві перебуває наказ Господарського суду м. Києва від 19.04.2016 по справі № 910/1277/16 про стягнення з ТОВ «СІВ Україна», (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 14, оф.18, код за ЄДРПОУ 38671330) на користь ТОВ «ОБЕРБЕТОН-Інвест» (10001, м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 89 код за ЄДРПОУ 35223245) заборгованості в сумі 290 935 (двісті дев'яносто тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 23 коп.. Виконавче провадження № 51024198 відкрито 10.05.2016 року.

Посилається на те, що вищезазначений виконавчий документ надійшов від стягувача ТОВ «ОБЕРБЕТОН-Інвест» для виконання до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, так як місце реєстрації боржника ТОВ «СІВ Україна» за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, 14, оф.18.

10.05.2016 року відповідно до вимог ст. 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51024198, копію якої направлено боржнику до виконання, стягувачу до відома.

Боржнику надано строк виконати рішення самостійно, відповідно до ст. 25 Закону України « Про виконавче провадження» до 17.05.2016 року.

Боржник рішення суду в самостійному порядку не виконав, жодних пояснень не надав.

Зазначає, що 18.05.2016 року за заявою стягувача, відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про арешт коштів та майна боржника і оголошення заборони на його відчуження останнього.

На сьогоднішній день боржник ухиляється від виконання своїх зобов'язань та рішення суду в цілому. Зокрема у встановлені законодавством строки боржником суму боргу не сплачено, хоча належним чином повідомлений про вчинені процесуальні дії.

На арештованих рахунках, згідно отриманих повідомлень банківських установ, кошти відсутні. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, встановлено, що нерухоме майно на праві власності за боржником не зареєстроване.

Мотивує подання тим, що згідно акту державного виконавця від 15.06.2016 року та в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника та його майна.

Зазначає, що станом на 21 червня 2016 року заборгованість боржника перед стягувачем не погашена, а також не виконані зобов'язання перед Державою у вигляді сплати виконавчого збору.

Жодні дії Відділу, державного виконавця не оскаржувались, також не оскаржувались жодні процесуальні документи Відділу.

Згідно інформаційної довідки, з офіційного інформаційного порталу Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch/) від 13.06.2016 року керівником боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «СІВ Україна» (код ЄДРПОУ 38671330) являється ОСОБА_4, громадяни Литовської Республіки.

Посилається на те, що незважаючи на вжиті вищезазначені заходи примусового виконання рішень, рішення суд протягом тривалого строку не виконано, оскільки боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, а також керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 1, 5, 7, 33, 37 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 217, 377-1 ЦПК України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України», п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», спільним листом Міністерства юстиції України та Державної прикордонної служби України № 25-32/463 № 25-5347 від 27.05.2008 року, звертається з даним поданням до суду та просить тимчасово обмежити керівника боржника - ТОВ «СІВ Україна» громадянина Литовської Республіки ОСОБА_4, без вилучення паспортного документа шляхом заборони виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань у виконавчому провадженні по виконанню наказу № 910/1277/16, виданого 19.04.2016 року Господарським судом м. Києва про стягнення з ТОВ «СІВ Україна» на користь ТОВ « «ОБЕРБЕТОІ-Інвест» боргу у розмірі 290 935,23 грн.

Державний виконавець в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду подання повідомлений вчасно та належним чином, в прохальній частині подання висловив прохання про розгляд справи за відсутності представника ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, на виконанні у відділі ДВС Подільського РУЮ у м. Києві дійсно перебуває виконавче провадження № 51024198 з примусового виконання наказу № 910/1277/16, виданого 19.04.2016 року Господарським судом м. Києва про стягнення з ТОВ «СІВ Україна» на користь ТОВ «МБК «ОБЕРБЕТОН-Інвест» боргу у розмірі 290 935,23 грн. (а.с.4-5).

Як вже зазначалося вище, державний виконавець звертаючись із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - ТОВ «СІВ Україна» громадянина Литовської Республіки ОСОБА_4 посилається на те, що здійсненими виконавчими діями виконати наказ Господарського суду м. Києва від 19.04.2016 року не виявилось можливим, оскільки ОСОБА_4 ухиляється від його виконання.

Стаття 1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Законодавцем в чинному законодавстві України надано право державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням (п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»).

З системного аналізу вказаної норми ЗУ «Про виконавче провадження» в сукупності з іншими його норами та нормами іншого законодавства України можна зробити висновок, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням, є крайнім заходом забезпечення виконання судового рішення і може бути застосований лише в тому випадку коли державним виконавцем вичерпано всі можливі заходи примусового виконання рішень.

Судом же встановлено, що державним виконавцем із всіх заходів примусового виконання рішень визначених ЗУ «Про виконавче провадження» було лише направлено вимогу державного виконавця про виконання судового наказу, акт про вихід за адресою місця знаходження боржника та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Доказів про здійснення останнім будь-яких інших заходів примусового виконання рішень, в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України до суду не надано, так само як не надано відомостей про результати уже здійснених ним виконавчих дій, а саме чи було арештовано кошти боржника на підставі його постанов та чи здійснено звернення на них

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність державним виконавцем того, що ним вичерпано всі можливі заходи примусового виконання рішень визначені ЗУ «Про виконавче провадження» з метою виконання наказу Господарського суду м. Києва від 19.04.2016 року.

Крім того, слід зазначити, що за приписами ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Верховний Суд України у своїй Постанові Пленуму № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», роз'яснив, що при розгляді конкретних справ, враховуючи ст. 8 Конституції України, де зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, оцінюючи зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції у випадках необхідно застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Тому судове рішення має ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Так суд проаналізувавши зміст п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» приходить до висновку, що він суперечить Конституції України, а саме статтям 33, 22, які визначають, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У зв'язку з чим до правовідносин, які склалися між сторонами підлягають застосуванню саме зазначені норми Конституції України, як норми прямої дії.

З врахуванням вищевикладеного, а також встановлених в судовому засіданні обставин, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про незаконність вимог державного виконавця, оскільки вони (вимоги) не тільки не знайшли свого доведення в судовому засідання, а і є такими, що суперечать Конституції України, оскільки у випадку винесення судом рішення про обмеження особи в праві виїзду за межі України це порушить її право, гарантоване ст. 33 Конституції України, а тому подання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст.ст. 22, 33 Конституції України, ст.ст. 11, 27, ЗУ «Про виконавче провадження», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», керуючись ст. 377-1 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Савченко Юлії Йосипівни про тимчасове обмеження у справі виїзду керівника боржника - ТОВ «СІВ Україна» громадянина Литовської Республіки ОСОБА_4 за межі України, боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «СІВ Україна», стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБЕРБЕТОН -Інвест» - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

СуддяВ. С. Декаленко