Постанова

від 27.07.2016 по справі 918/270/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 918/270/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 251 від 08.07.2016р.

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 12-93 від 22.06.16р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 10.05.16р. у справі № 918/270/16 (суддя Гудзенко Я.О.)

за позовом Федерації професійних спілок Рівненської області

до відповідача ОСОБА_3 державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта»

про стягнення в сумі 52 809,68 грн

ВСТАНОВИВ :

Федерація професійних спілок Рівненської області (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (далі - Відповідач) про стягнення 52 809, 68 грн., з яких: 50 000, 00 грн. основної суми боргу, 2 254, 09 грн. пені, 307, 39 грн. три відсотки річних та 248, 20 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 10 травня 2016 року (а.с.100-105) позовні вимоги Позивачів задоволено.

Вищевказане рішення суду мотивоване тим, що відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 530, 1000 ЦК України, ч.2 ст. 625 ЦК України позовні вимоги щодо стягнення 50 000 грн. основного боргу, 2 254,09 грн. пені, 307,39 грн. - 3 % річних та 248,20 грн. інфляційних витрат підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.115-118) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 10.05.2016 у даній справі скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Крім того, Відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Зокрема, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції посилається на те, що між сторонами досягнуто згоди по істотних умовах договору, що стверджується направлення Позивачем гарантійного листа про включення періодичного видання до Каталогу видань Рівненської області з додатком реквізитів. Однак, судом даний факт не враховано.

Також Відповідач посилається на порушення Позивачем умови п.6.4 договору №52-380 від 28.10.2015, згідно якого у разі зміни назви, адреси, платіжних реквізитів, системи оподаткування, кожна сторона повинна у трьохденний термін письмово повідомити про це іншу сторону. Наголошує, що у зв'язку з порушенням Позивачем даної умови договору ним сплачено кошти на закритий рахунок в ПАТ «Укрінбанк».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 27 липня 2016 року на 10 годину 00 хвилин (а.с.144).

На виконання ухвали суду від 08.06.2016 Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу (а.с.124-127), в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта в особі Рівненської дирекції УДППЗ Укрпошта залишити без задоволення. При цьому позивач зазначає, що при укладенні договору №52-380 від 28.10.2015 реквізити Позивача не було вказано, це планувалось зазначити до моменту набрання чинності даним договором, а саме до 01.01.2016. Відтак, Відповідач безпідставно перерахував кошти на закритий рахунок. З цих же підстав Позивач не погоджується із твердженнями апелянта про порушення вимог п. 3.4 договору щодо повідомлення про зміну реквізитів для сплати.

Крім того, Позивач посилається на п. 3.2 договору, яким закріплено обов'язок Відповідача (апелянта) перераховувати видавничу вартість видань по річній передплаті не пізніше 30 календарних днів після офіційного завершення передплатної кампанії, тобто починаючи з 25.12.2016. Так, річна передплатна кампанія завершилась, а Відповідач заборгованість в сумі 50 000 не сплатив.

В судове засідання 27 липня 2016 року з'явились представник Позивача та представник Відповідача. Відповідач (апелянт) підтримав апеляційну скаргу, просив просить рішення господарського суду Рівненської області від 10.05.2016 у даній справі скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити. Позивач заперечує доводи апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а рішення господарського суду Рівненської області від 10.05.2016 у даній справі залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення Позивача, відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиви на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 10 травня 2016 року слід залишити в силі, апеляційну скаргу Відповідача - залишити без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 28 жовтня 2015 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір доручення на розповсюдження місцевих періодичних видань за передплатою №52-380 (далі - Договір, а. с. 7-9), за умовами якого Відповідач (Повірений) зобов'язався організувати у своїй мережі приймання передплати періодичних видань і після проведення передплати повернути Позивачу (Довірителю) видавничу вартість видання. Позивач погоджує з Відповідачем видавничу вартість видання на мінімальний термін передплати, вказує максимальний термін передплати, про що відображено в Додатку №1 до Договору.

Відповідно до п. 2.2.2. Договору, Відповідач зобов'язався надавати Позивачу замовлення на видання по річній передплаті - не пізніше 30 грудня, по поточній передплаті - не пізніше 29 числа передплатного місяця.

Згідно із п. 3.2. Договору, Відповідач зобов'язався перерахувати на рахунок Позивача видавничу вартість видань, яка зазначена у додатку №1 до цього Договору, отриману за проведену передплату періодичних друкованих видань відповідно до наданих замовлень та підписаних Актів звірки розрахунків у терміни:

- по річній передплаті - не пізніше тридцяти календарних днів після офіційного завершення передплатної компанії;

- по поточній передплаті - не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до 5.3.1. Договору, сторони несуть відповідальність за несвоєчасне перерахування коштів відповідно до Договору, винна сторона сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що у разі зміни назви, адреси, платіжних реквізитів, системи оподаткування, кожна сторона повинна в трьохденний термін письмово повідомити про це іншу сторону.

Відповідно до п. 8.1. Договору, даний договір набирає чинності з 1 січня 2016 року і діє до 31 грудня 2016 року.

Колегією суддів встановлено, що примірник Договору, доданий Позивачем до позовної заяви не містить, зокрема, банківських реквізитів Позивача. Останній пояснює це тим, що при підписанні Договору Позивач перебував в процесі закриття поточного рахунку в ПАТ "Укрінбанку", а тому не зазначав власні рахунки до відкриття рахунків в іншому банку, що Позивач мав намір зробити до моменту набрання чинності Договором.

Згідно пояснень позивача, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, 14 грудня 2015 (до моменту набрання чинності Договору відповідно до п. 8.1.) останній звернувся до Відповідача із проханням здійснити авансовий платіж в сумі 50 000, 00 грн. (лист від 14.12.2015 року №05/01-30, а. с. 11). В даному листі Позивачем було зазначено рахунок для сплати, відкритий в ПАТ "УКРСОЦБАНК".

Колегією суддів встановлено, що Відповідач листа не отримував, а позивачем не надано суду належного доказу направлення вказаного листа відповідачу, що підтверджується копією журналу вхідної кореспонденції відповідача (а.с.81-98).

Також встановлено, що у зв'язку із неотриманням суми попередньої оплати Позивач звернувся до Відповідача із листом від 29 грудня 2015 року №06/01-46 в якому, посилаючись на підписаний між сторонами акт звірки розрахунків за період з 01.12.2015 р. по 21.12.2015 р. (а. с. 12), повторно просив здійснити перерахунок авансу в розмірі 50 000, 00 грн. в строк до 30 грудня 2012 року. Суд також звертає увагу на те, що вказаний акт звірки містить посилання на Договір від 28.10.2015 р., дата складання відсутня.

В подальшому, 30 грудня 2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 (а. с. 10), відповідно до п. 1 якої сторони виклали п. 11 Договору із повним зазначенням реквізитів обох сторін, зокрема, в даній додатковій угоді було зазначено новий рахунок Позивача відкритий в ПАТ "УКРСОЦБАНК".

Як зазначає Позивач, після звернення до Відповідача із листом від 29 грудня 2015 року №06/01-46 йому стало відомо про те, що 24 грудня 2015 року Відповідачем було здійснено передплату згідно Договору №52-380 від 28.10.2015 року, однак, кошти були перераховані на рахунок в ПАТ "УКРІНБАНК", який було закрито 30 жовтня 2015 року (платіжне доручення №5186 від 24 грудня 2015 року).

В подальшому, після настання 25.01.2016 строку сплати по річній передплаті, Позивач звернувся до Відповідача із претензією від 2 березня 2016 року №06/01-132 (а. с. 16) в якій просив погасити наявну заборгованість в розмірі 51 987, 53 грн. та повідомити який документ став підставою для перерахунку коштів 24 грудня 2015 року.

У відповіді на претензію від 31.03.2016 року №13-36 (а. с. 17) Відповідач зазначив, що підставою для перерахування коштів 24 грудня 2015 року був Акт звірки розрахунків за період з 01.12.2015 р. по 21.12.2015 р., який Позивач направив Відповідачу.

Невиконання відповідачем в повній мірі та належним чином свого зобов'язання по договору №52-380 від 28.10.2015 спонукало відповідача звернутись до господарського суду із позовною заявою про стягнення заборгованості вартості видань по річній передплаті в розмірі 50 000 грн.

Розглядаючи позовну вимогу про стягнення заборгованості в сумі 50 000 грн., 2254,09 грн. пені, 307,39 грн. 3% річних та 248,20 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено сторонами, сума Договору по річній передплаті на момент винесення рішення склала 260 107, 65 грн. Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №379 від 22 січня 2016 року підтверджено перерахування Позивачу 210 107, 64 грн. на належний рахунок в ПАТ "Укрсоцбанк".

Однак, за Відповідачем рахується заборгованість в розмірі 50 000, 00 грн., строк сплати якої настав 25.01.2016 року, що підтверджується, зокрема, актом звіряння розрахунків за період з 01.12.2015 по 01.03.2016 (а.с.128).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

За приписами ч.1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ч.7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідач заперечує наявність заборгованості у розмірі 50000 грн., з тих підстав, що ним 24.12.2015р. перераховано позивачу 50000 грн. платіжним дорученням № 5186 на рахунок № 26006159100215 в ПАТ "Укрінбанк", призначення платежу : оплата за передплату з січня 2016 згідно договору № 52-380 від 28.10.2015р.

Позивач заперечує отримання даних коштів, вказує, що рахунок в ПАТ "Укрінбанк" на час їх перерахування був закритий.

Відповідачем в підтвердження правомірності своїх дії зазначено, що ним 22.06.2015 на адресу Позивача направлено пропозицію для укладення договору із зазначенням переліку необхідних документів, в тому числі і реквізитів видавця (а.с.44). При цьому Відповідач зазначає, що позивач на виконання даного листа, серед інших документів, направив реквізити видавця (а.с.47) із вказанням розрахункового рахунку ПАТ «Укрінбанк», які і слугували підставою для перерахунку коштів на зазначений рахунок.

Однак, судом встановлено, що вищевказаний бланк реквізитів не містить дати його складання, а Відповідачем не надано доказів про те, коли і яким чином ними було отримано вказані реквізити. Крім того, будь-які домовленості між сторонами до укладення угоди не мають юридичної сили, якщо такі умови в наступному не визначені самим договором.

Колегією суддів встановлено, що в обґрунтування своїх заперечень відносно позовних вимог Відповідачем надано власний примірник Договору, в якому рукописним способом було вказано реквізити Позивача, зокрема, відомості про рахунок банку, відкритий в ПАТ "Укрінбанк".

З даного приводу колегія зазначає, що Відповідач не довів та не надав будь-яких доказів та пояснень щодо походження такого напису та виконання його саме Позивачем, так як в примірнику договору Позивача такого напису не здійснено. Крім того, суд враховує, що пропозиція укласти договір походила від Відповідача і саме останній надсилав проект договору (копія якого і залишилась у Позивача) Позивачу.

Відтак, колегія суддів не приймає до уваги примірник Договору, наданий Відповідачем як доказ правомірності перерахування коштів на рахунки ПАТ «Укрінбанк».

Відповідач визначає підставою сплати коштів в сумі 50 000 грн. 24.12.15р. акт звірки з Позивачем (а.с.12). Разом з тим, суд вказує на те, що у даному акті звірки відсутні будь-які посилання на банківські реквізити, також відсутня дата складання даного акту. Також акт звірки розрахунків не є підставою для їх проведення у відповідності до умов договору, п. 3.2 якого чітко визначені строки розрахунків між сторонами (не пізніше 30 днів після офіційного завершення передплатної компанії). А тому слід вважати, що на час перерахування коштів 24.12.15р. строк проведення розрахунків не настав.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази досягнення між сторонами згоди щодо зміни умов договору в частині проведення розрахунків, зокрема, шляхом здійснення передоплати та в частині набрання чинності договором (згідно п. 8.1 договір набирає чинності з 1 січня 2016р.). А тому відсутні підстави вважати перераховану суму в розмірі 50000 грн. на виконання умов договору № 52-380 від 28.10.2015р.

Дана сума в розмірі 50000 грн., на що звернув увагу суд першої інстанції, також не може вважатися завдатком, оскільки відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку.

Також суд звертає увагу на те, що з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року між сторонами діяв Договір від 9 жовтня 2014 року з аналогічними умовами (а.с. 51-53).

Таким чином, все вищенаведене спростовує доводи Відповідача про те, що сплата Відповідачем суми авансу на недійсний рахунок позивача відноситься до зобов'язань, передбачених умовами договору та є сумою попередньої оплати за його умовами.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.3.1. та ст. 625 України Позивач нарахував Відповідачу 2 254, 09 грн. пені, 248, 20 грн. інфляційних втрат та 307, 39 грн. три відсотки річних за період з 25.01.2016 р. по 08.04.2016 р.

Проведений судом перерахунок пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є більшим, ніж заявлений позивачем. Однак, виходячи з принципу диспозитивності, суд не вправі вийти за межі вимог, визначених позивачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 50 000 грн. основної суми боргу, 2 254 грн. 09 коп. пені, 307 грн. 39 коп. три відсотки річних та 248 грн. 20 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам Відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог Позивача щодо стягнення заборгованості в сумі 50 000 грн. в тому числі доказів проведення розрахунків за договором № 52-380 від 28.10.2015 р. (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах, необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 20.05.16р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 10 травня 2016 року у справі № 918/270/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/270/16 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.