Ухвала

від 18.07.2016 по справі 2а-17834/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" липня 2016 р. м. Київ К/800/33157/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Зайцева М.П., Пилипчук Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року

у справі № 2а-17834/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Флеш»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Флеш» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 року у справі № 2а-17834/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.12.2012 року № 0010842220, № 0010852220.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ Фірма «Флеш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року відповідачем складено акт від 30.11.2012 року № 2037/22-20/19034993, яким встановлено порушення: - п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму у розмірі 358 872, 00 грн.; - п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 734 700, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 року: - № 0010852220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 358 872, 00 грн. за основним платежем та 19 271, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0010842220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 734 700, 00 грн. - за основним платежем та 351 951, 00 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських відносин позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

Наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (далі - Порядок).

Згідно із п. 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (п. 5 Порядку).

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу на підставі письмових договорів з ТОВ «Буд-перспектива», ТОВ «Кемріс», а також на підставі усних домовленостей з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» та ТОВ «Берніс Продукт» надано послуги (адресна розсилка рекламних матеріалів, будівельно-ремонтні роботи) та поставлено відповідні товари (шафи, стінки, буфети тощо), що, як мотивується в судових рішеннях, підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками з відмітками банку.

В свою чергу, судами відхилено зокрема доводи податкового органу про порушення кримінальної справи прокурором Києво-Святошинського району Київській області за фактом фіктивного підприємництва за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, в ході провадження якої встановлено, що засновник та директор ТОВ «Буд-перспектива» не має відношення до діяльності даного підприємства, пояснення засновника та директора ТОВ «Кемріс» про те, що він не має жодного відношення до діяльності даного підприємства та не підписував ніякі документи, отримання службової записки від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.01.2012 № 25/9, в якій зазначено, що опитаний директор ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» пояснив, що йому взагалі нічого невідомо про вказане підприємство.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадові особи контрагентів позивача заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення у справі зазначеним вище вимогами не відповідають, у зв'язку із чим справа відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, для правильного вирішення спору необхідно встановити обставини, з наявністю яких податковий орган пов'язував донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а саме реальність господарських операцій з надання контрагентами позивача, передбачених договорами, робіт, послуг у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, тобто відсутністю у них реальних можливостей для здійснення відповідних видів діяльності, необхідно було встановити ведення контрагентами позивача реальної економічної діяльності, у тому числі, наявності у них спеціалістів у відповідній галузі, відповідної кваліфікації, які б забезпечували можливість надання, передбачених умовами договорів робіт, послуг на відповідному рівні. Не встановлено також добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року у справі № 2а-17834/12/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді М.П.Зайцев

Н.Г.Пилипчук