Рішення

від 25.07.2016 по справі 632/1152/16-ц

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Первомайський міськрайонний суд Харківської області

18 м. Первомайський Первомайський район Харківська область Україна 64107

Справа № 632/1152/16-ц

провадження № 2/632/510/16

25 липня 2016 р. м. Первомайський

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді - Библіва С.В. при секретарі - Кузьменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Первомайському Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, а також моральної шкоди.

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 12 листопада 2015 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу №805344, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати його йому у користування - автомобіль «Geely Emgrand Х7», модель 2.0 МТ Basic, а позивач зобов'язався періодично сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі. ОСОБА_1 вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача. Так, за умовами вищезазначеного договору до отримання автомобіля ОСОБА_1 має сплатити товариству дуже велику суму авансового платежу, комісійну винагороду та комісію за супроводження договору. Такі умови позивач вважає несправедливими, а обов'язок сплатити аванс є фактичним залученням коштів для придбання предмету лізингу, що потребує ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка відсутня. Умови договору, зокрема, права та обов'язки сторін не є рівними, бо відповідач надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем за його послуги у в разі розірвання договору останнім, однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що призводить до дисбалансу договірних умов та порушень норм законодавства. Також ОСОБА_1 послався на нікчемність спірного договору, як в силу статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач застосував нечесну підприємницьку практику, так і в силу статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально. У зв'язку з наведеним просив застосувати наслідки нікчемного та недійсного правочину і стягнути з ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» на його користь сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 38784,00 грн., а також моральну шкоду в сумі 10000 грн. Зокрема моральна шкода спричинена тим, що автомобіль позивач не отримував тривалий час.

Позивач та його представник в судове засідання не прибули, проте від представника надана письмова заява про розгляд справи без неї та її довірителя, у разі неявки відповідача у судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення. Просила позов задовольнити. Відповідач у судове засідання не з'явився без поважних причин, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, судові не надав заперечень проти позову, тому суд вирішує спір на підставі наявних у справі доказів за відсутності відповідача при заочному розгляді, що не суперечить положенням ст. 224 ЦПК України. Враховуючи, що обидві сторони до суду не прибули, суд відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши позовну заяву, дослідивши та проаналізувавши письмові матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини:

між сторонами у справі 12 листопада 2015 року було укладено договір фінансового лізингу № 805344 з додатками, за умовами якого ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобілю «Geely Emgrand Х7», модель 2.0 МТ Basic та передати його у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно графіку щомісяця (а.с.7-14). Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

Згідно розділу №5 договору автомобіль передається у користування ОСОБА_1 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 38400,00 грн. та комісії за передачу автомобіля в сумі 5760,00 грн.

12.11.2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству авансовий платіж в розмірі 38400 грн. (а.с.15), проте, відомості про сплату комісії за передачу предмета лізингу в сумі 5760,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

Позивач виходить із того, що умови пункту 3.6 оспорюваного договору (про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець) суперечить вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також, розділ 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Передбачені вказаним договором зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та комісію за передачу предмета лізингу, а також обов'язок сплатити другий лізинговий платіж, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 12 листопада 2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України. Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою спірний договір є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 12 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+», нотаріально посвідчено не було.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Так, вимога про визнання договору недійсним підлягає задоволенню у зв'язку із несправедливими умовами договору, відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та відсутності нотаріального посвідчення спірного договору.

Вимоги про стягнення грошових коштів, сплачених позивачем за договором лізингу: авансовий платіж в сумі - 38400,00 грн. та комісія в сумі - 384,00 грн. підлягають частковому задоволенню саме в сумі авансового платежу, оскільки відомості про сплату комісії за передачу предмета лізингу в сумі 5760,00 грн. в матеріалах справи відсутні. Комісія, яку просить стягнути на свою користь позивач є лише комісією за послуги банку і стягненню не підлягає.

Задоволенню не підлягають також вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди, яка виразилася у довготривалому не переданні предмета лізингу. Так, у відповідача не виник передбачений пунктом 5.1 договору обов'язок передати предмет лізингу позивачеві, оскільки останній не сплатив комісію за передачу автомобіля у розмірі 3 % від його вартості, яка є обов'язковою умовою для передачі автомобіля протягом 120 робочих днів з моменту сплати авансового платежу.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

За п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1023-XII (в редакції до внесення змін Законом від 19 травня 2011 р. № 3390-VI "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції") було розділено підстави відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Так, у разі заподіяння споживачу шкоди (збитків) дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, він мав право лише на відшкодування майнової шкоди (збитків). А в разі заподіяння шкоди небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією споживач мав право на відшкодування як майнової, так і моральної (немайнової) шкоди у випадках, передбачених законодавством. Згідно з чинною редакцією п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1023-XII споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. У ст. 1 Закону № 3390-VI поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з вимогами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Укладений між сторонами договір лізингу не передбачає відшкодування моральної шкоди. Її відшкодування також не передбачено і положеннями ст.ст. 806-809 ЦК України щодо договору лізингу.

В порядку ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212 - 215, 218, 224-228 ЦПК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 23, 203, 220, 227, 799, 806-809, 1167 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заявлені вимоги задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу № 805344 від 12.11.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» - недійсним.

Стягнути з ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+», 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, б.82, код ЄДРПОУ 31232558, р/р 26001567820301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2.АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1, авансовий платіж в розмірі 38400,00 грн.

В решті заявлених позовних вимог позивачеві у задоволенні відмовити.

Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії повного тексту рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_2