Рішення

від 28.07.2016 по справі 906/667/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" липня 2016 р. Справа № 906/667/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №2419 від 20.07.2016

від відповідача: Волинець С.В. дов. б/н від 27.07.2016

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Євро Фасад"

про стягнення 86772,34грн

В судовому засіданні 28.07.2016, відповідно до ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва з 12год.10 хв. до 15 год.00хв.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 86772,34грн, з яких: 66170,78грн - основного боргу, 18910,52грн - інфляційних втрат, 1691,04грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару у встановлений ст.692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК УКраїни) строк.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, надав письмове пояснення в обґрунтування порядку та періоду нарахування 3% річних згідно видаткової накладної №СДП00096 від 02.04.2015.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач суму основного боргу визнав, проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат заперечував. Зокрема, зазначив, що за змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають з господарських договорів, а згідно ст.ст.203, 208 ЦК України договір має вчинятися в письмовій формі; натомість усна домовленість будь-яких правових наслідків не створює.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що на підставі усної домовленості, 02.04.2015, 22.06.2015, 29.08.2015 і 10.09.2015 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (продавець, позивач) передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Євро Фасад" (покупець, відповідач) будівельні матеріали (товар) на загальну суму 86929,11грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними №СДП00096 від 02.04.2015 (на суму 13576,00грн), №СДП227/2 від 22.06.2015 (на суму 9343,50грн), №СДП00230/1 від 29.08.2015 (на суму 50747,33грн), №СДП00231 від 10.09.2015 (на суму 13262,28грн) (а.с. 10-13), а також довіреністю серії 12ААГ №745643 від 22.06.2015 на отримання матеріальних цінностей (а.с. 14).

29.03.2016 позивач звернувся з вимогою №1 про сплату боргу до відповідача (а.с. 18, 31).

Відповідач своє зобов'язання по оплаті вартості переданого товару виконав частково, внаслідок чого станом на день звернення позивача до суду з позовом у відповідача перед останнім існувала заборгованість у сумі 66170,78грн, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідною позовною вимогою.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та і н ш і п р а в о ч и н и.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 цієї статті закріплено правило про те, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Слід зазначити, що для договорів купівлі-продажу, які повністю можуть бути виконані сторонами у момент їх вчинення, закон не вимагає обов'язкової письмової форми.

Судом встановлено, що сторонами вчинено договір купівлі-продажу в усній формі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними №СДП00096 від 02.04.2015, №СДП227/2 від 22.06.2015, №СДП00230/1 від 29.08.2015, №СДП00231 від 10.09.2015 (а.с. 10-13), а також довіреністю серії 12ААГ №745643 від 22.06.2015 на отримання матеріальних цінностей (а.с. 14) та не заперечується представником відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву від 28.07.2016 (а.с. 41).

Вчинені сторонами договірні відносини з купівлі-продажу в усній формі підпадають під правове регулювання норм статей глави 54 ЦК України.

Зобов'язання за цим договорами мають двосторонній характер, тобто покладають як на позивача, так і на відповідача певні обов'язки, при цьому в зобов'язаннях за договором кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (ч.1 ст.538 ЦК України).

Тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК України, ст.525 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Як суд зазначав вище, між сторонами існували договірні відносини купівлі-продажу в усній формі.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом ч.1 ст.692 ЦК України п о к у п е ц ь з о б о в ' я з а н и й о п л а т и т и т о в а р п і с л я й о г о п р и й н я т т я або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 у справі №12/5026/556/2012.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до ст.33 ГПК України предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України, передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як встановлено судом, видаткові накладні №СДП00096 від 02.04.2015, №СДП227/2 від 22.06.2015, №СДП00230/1 від 29.08.2015, №СДП00231 від 10.09.2015 (а.с. 10-13) містять всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, а тому є первинними документами, які в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належними доказами того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної та наявність відтиску печатки товариства фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.692 ЦК України, ст.ст.1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також положення ст.253 ЦК України, обов`язок сплати за поставлений позивачем товар у відповідача виник на другий день після його отримання.

У статті ст.629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідач грошове зобов'язання з оплати вартості придбаного товару на суму 66170,78грн не виконав, тому з урахуванням встановлених обставин спору, позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 66170,78грн є доведеною та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 1691,04грн 3% річних.

Відповідно д ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Необхідно зауважити, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Згідно п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд приходить до висновку про його невірність, оскільки позивач неправильно визначив початок періодів нарахування 3% річних, з огляду на наступне.

Як суд зазначав вище, за змістом ст.692 ЦК України п о к у п е ц ь з о б о в ' я з а н и й о п л а т и т и т о в а р п і с л я й о г о п р и й н я т т я або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, слід враховувати приписи ст.253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, позивачем поставлено відповідачу відповідний товар 02.04.2015 (за видатковою накладною №СДП000096), 22.06.2015 (за видатковою накладною №СДП227/2), 29.08.2015 (за видатковою накладною №СДП00230/1) і 10.09.2015 (за видатковою накладною №СДП00231).

Тобто, прострочення з оплати за поставлений товар виникло з 08.06.2016 (за видатковою накладною №СДП000096, з врахуванням письмового пояснення позивача від 28.07.2016 (а.с. 40)), 23.06.2015 (за видатковою накладною №СДП227/2 від 22.06.2015), з 30.08.2015 (за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015), з 11.09.2015 (за видатковою накладною №СДП00231 від 10.09.2015).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також здійснення 10.12.2015 відповідачем часткової проплати за товар у сумі 12935,33грн (з призначенням платежу: "згідно видаткової накладної №СДП00230/1 від 29.08.2015") (виписка банку (а.с.15)), суд вважає за необхідне здійснити перерахунок сум 3% річних, а саме:

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 5753,00грн за видатковою накладною №СДП000096 від 02.04.2015 за період 08.06.2016-07.07.2016 складає 14,19грн;

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 9343,50грн за видатковою накладною №СДП227/2 від 22.06.2015 за період 23.06.2015-07.07.2016 складає 292,59грн; проте, стягненню підлягає лише 268,82грн, оскільки така сума річних заявлена самим позивачем;

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 50747,33грн за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015 за період 30.08.2015-09.12.2015 складає 425,44грн;

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 37812,00грн (50747,33грн - 12935,33грн) за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015 за період 11.12.2015-07.07.2016 складає 652,65грн; проте, стягненню підлягає лише 650,86грн, оскільки така сума річних заявлена самим позивачем;

- 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 13262,28грн за видатковою накладною №СДП00231 від 10.09.2015 за період 11.09.2015-07.07.2016 складає 328,11грн.

Отже, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню, становить 1687,42грн (14,19грн + 268,82грн + 425,44грн + 650,86грн + 328,11грн). У частині стягнення 3,62грн 3% річних (1691,04грн - 1687,42грн) суд відмовляє в позові за безпідставністю.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 18910,52грн інфляційних втрат.

Відповідно д ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку про його невірність, виходячи з наступного.

Згідно п.3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 ).

Тобто, враховуючи викладене, а також той факт, що прострочення з оплати за поставлений товар виникло з 23.06.2015 (за видатковою накладною №СДП227/2 від 22.06.2015), з 30.08.2015 (за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015), з 11.09.2015 (за видатковою накладною №СДП00231 від 10.09.2015), як було встановлено вище, а також факт здійснення 10.12.2015 відповідачем часткової проплати за товар у сумі 12935,33грн (з призначенням платежу: "згідно видаткової накладної №СДП00230/1 від 29.08.2015"), суд вважає за необхідне здійснити частковий перерахунок інфляційних втрат, а саме:

- інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 50747,33грн за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015 за період вересень 2015 року - листопад 2015 року складають 1522,42грн;

- інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 37812,00грн (50747,33грн - 12935,33грн) за видатковою накладною №СДП00230/1 від 29.08.2015 за період грудень 2015 року - травень 2016 року складають 2230,91грн;

- інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар у сумі 13262,28грн за видатковою накладною №СДП00231 від 10.09.2015 від 29.08.2015 за період жовтень 2015 року - травень 2016 року складають 875,31грн.

Отже, сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню, становить 5292,03грн (663,39грн + 1522,42грн + 2230,91грн + 875,31грн). У частині стягнення 13618,49грн інфляційних втрат (18910,52грн - 5292,03грн) суд відмовляє в позові за безпідставністю.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів сплати боргу суду не надав, суму основного боргу визнав у відзиві на позовну заяву від 28.07.2016 (а.с. 41).

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за переданий товар належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 66170,78грн - основного боргу, 1687,42грн - 3% річних і 5292,03грн - інфляційних нарахувань обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню згідно. У частині стягнення 3,62грн - 3% річних і 13618,49грн - інфляційних втрат суд відмовляє в позові.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Щодо заяв відповідача від 21.07.2016 та від 28.07.2016 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Разом з тим, сторонами у даній справі не подано до господарського суду погодженого тексту мирової угоди. Тобто, сторонам не вдалося врегулювати спір мирним шляхом, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того, згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктами 4.2, 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі о б с т а в и н, з я к и м и з а к о н п о в ' я з у є н е м о ж л и в і с т ь с у д о в о г о р о з г л я д у с п р а в и; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку п р и п и н е н н я і с н у в а н н я п р е д м е т а с п о р у (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Проте, у даній справі відсутні обставини, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Тобто, на день вирішення спору сторонами не подано доказів відсутності предмету спору, і такі в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяв відповідача 21.07.2016 та від 28.07.2016 за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Євро Фасад" (11701, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка, 10; ідентифікаційний код 36083254) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (10030, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- 66170,78грн - основного боргу;

- 5292,03грн - інфляційних втрат;

- 1687,42грн - 3% річних;

- 1161,67грн - судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.08.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу