Рішення

від 26.07.2016 по справі 910/9316/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016Справа №910/9316/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Драго Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норта Транс"

про стягнення 44989,49 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Якушев І.І. (довіреність б/н від 08.04.2016)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Драго Груп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норта Транс" (відповідач) про стягнення 43 128,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 24-07/15 від 24.07.2015 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 порушено провадження по справі № 910/9316/16 та призначено її до розгляду на 14.06.2016.

14.06.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи.

У відзиві на позов відповідач, заперечуючи позовні вимоги посилається на те, що ним були сплачені надані позивачем послуги за видатковою накладною №54.1. від 04.09.2015 та актом №54 від 04.09.2015, у зв'язку із чим неправомірним є також нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за вказаними первинними документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 розгляд справи №910/9316/16 відкладено на 14.07.2016.

06.07.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Також у даному клопотанні відповідач зазначив, що ним були оплачені надані позивачем у вересні - жовтні 2015 року послуги з технічного обслуговування модулів, в підтвердження чого надав платіжні доручення №771 від 19.10.2015, №790 від 23.10.2015.

11.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

В судовому засіданні 14.07.2016, дослідивши заяву позивача про зміну підстав позову суд встановив, що вказана заява є також і заявою про збільшення розміру позовних вимог, так як у вказаній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 44989,49 грн., в той час як в первісних заявлених вимогах заявлена до стягнення сума становила 43128,33 грн.

Враховуючи вищевикладене та те, що розгляд справи № 910/9316/16 по суті ще не було розпочато, а вказана заява відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв заяву позивача про зміну підстав позову та збільшення розміру позовних вимог до розгляду, у зв'язку із чим, подальший розгляд справи №910/9316/16 здійснюється щодо вимог, які викладені позивачем у вказаній заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Присутній в судовому засіданні 14.07.2016 представник позивача надав суду документи для долучення до матеріалів справи та заявив клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/9316/16 на 15 днів та розгляд справи № 910/9316/16 відкладено на 26.07.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 26.07.2016 надав суду письмові пояснення по справі, надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 26.07.2016 не з'явився.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 26.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Норта Транс" (перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Драго Груп" (оператор, позивач) укладено договір № 24-07/15 про підключення до системи моніторингу руху транспортних засобів (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник доручає, а оператор зобов'язується підключити перевізника до системи, а перевізник зобов'язується оплатити роботи та послуги відповідно до нього договору.

Згідно із п. 1.2. договору, підключення до системи передбачає виконання наступних робіт та надання послуг:

інсталяція модулів на транспортні засоби, що задіяні при наданні послуг перевезення та (або) при наданні транспортно-експедиторських послуг;

технічне обслуговування модулів протягом дії цього договору;

інформаційно-аналітичне обслуговування у системі протягом дії цього договору.

Згідно із п. 1.3. договору, оператор виконує роботи та надає послуги з використанням власних або залучених ресурсів (обладнання, матеріалів, перса).

Пунктом 3.1. договору визначено, що інсталяція модулів здійснюється силами оператора на транспортні засоби перевізника. Перевізник формує перелік транспортних засобів (з вказівкою моделі та державного реєстраційного номеру), на які планується встановити модулі, та повідомляє про це оператора не пізніше як за 2 (два) робочі дні до початку робіт з інсталяції, а також своїми силами та за свій рахунок доставляє транспортні засоби у місце проведення робіт.

Відповідно до п. 4.1. договору, технічне обслуговування модулів передбачає переведення інстальованих модулів у робочий стан (реєстрація модулів в системі), в результаті чого забезпечується дистанційне приймання та передача даних щодо руху транспортних засобів за допомогою системи.

Інформаційно-аналітичне обслуговування передбачає: створення облікового запису перевізника в системі і надання реквізитів для надання ідентифікації при доступі до персональної сторінки, через яку реалізовано роботу у кабінеті перевізника; надання можливості опрацювання даних в кабіні перевізника, а також доступу до служби підтримки системи, що адмініструється оператором (п. 5.1. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна робіт з інсталяції модулів, ціна технічного, інформаційно-аналітичного зслуговування та порядок розрахунків визначаються згідно з додатком №1 "Тарифний план".

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата послуг із технічного, інформаційно-аналітичного обслуговування передбачені у підпунктах 1.2.2, 1.2.3. п. 1.2 цього договору здійснюється на абонентських засадах. У разі якщо початок технічного та інформаційно-аналітичного обслуговування припадає на неповний місяць, нарахування абонентської плати здійснюється пропорційно.

Зміна тарифікації протягом дії договору здійснюється виключно за погодженням між сторонами (п. 2.3. договору).

Згідно із п. 2.6. договору, ціна договору складає суму вартості робіт та послуг, що надаються протягом дії цього договору.

Відповідно до п. 2.7. договору, перевізник здійснює розрахунки у наступному порядку:

роботи з інсталяції модулів, оплачуються протягом 5 робочих днів з моменту підписання договору (п.п. 2.7.1.);

технічне та інформаційно-аналітичне обслуговування оплачується до 5 (п'ятого) числа місяця, що слідує за місяцем надання послуг (розрахунковим місяцем), але в будь-якому випадку раніше інсталяції модулів та їх переведення у робочий час (п.п. 2.7.2.).

На виконання умов договору, позивачем у липні-серпні 2015 року були надані відповідачу послуги у сфері інформатизації з використанням комп'ютерних систем та послуг з технічного обслуговування програмного забезпечення та офісного обладнання на суму 28800,00 грн., що підтверджується актами надання послуг №38 від 31.07.2015, №47 від 31.08.2015.

У липні 2015 року позивач надав відповідачу послуги з технічного та інформаційно-аналітичного обслуговування модулів на суму 2873,81 грн., що підтверджується актом виконаних робіт №05-08/15 від 01.09.2015.

Також згідно із актом виконаних робіт №05-10/15 від 01.10.2015 позивач надав відповідачу у період з 01.09.2015 по 15.09.2015 послуги з технічного та інформаційно-аналітичного обслуговування модулів на суму 1740,00 грн.

Вищевказані послуги відповідачем не оплачені, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 33413,81 грн.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг за договором № 24-07/15 про підключення до системи моніторингу руху транспортних засобів від 24.07.2015 позивачем нараховані пеня у сумі 9361,09 грн., 3 % річних у сумі 641,17 грн. та інфляційні втрати у сумі 1573,42 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 24-07/15 про підключення до системи моніторингу руху транспортних засобів від 24.07.2015 за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору підряду та договору про надання послуг.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, згідно із актами надання послуг №38 від 31.07.2015, №47 від 31.08.2015 позивачем у липні-серпні 2015 року були надані відповідачу послуги у сфері інформатизації з використанням комп'ютерних систем та послуг з технічного обслуговування програмного забезпечення та офісного обладнання на суму 28800,00 грн. та у липні 2015 року та у період з 01.09.2015 по 15.09.2015 позивачем надано відповідачу послуги з технічного та інформаційно-аналітичного обслуговування модулів, що підтверджується актом виконаних робіт №05-08/15 від 01.09.2015 на суму 2873,81 грн. та актом виконаних робіт №05-10/15 від 01.10.2015 на суму 1740,00 грн.

Вищевказані акти надання послуг акти виконаних робіт підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Вартість послуг та робіт на загальну суму 33413,81 грн. відповідачем не оплачена.

Під час розгляду справи, відповідачем надано платіжні доручення №771 від 19.10.2015, №790 від 23.10.2015 в підтвердження сплати вартості наданих послуг за договором № 24-07/15 від 24.07.2015 на загальну суму 28800,00 грн.

Однак, згідно із наданим позивачем актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 - 26.11.2015, підписаним та скріпленим печатками сторін, здійснені відповідачем оплати 19.10.2015 та 23.10.2015 враховані сторонами при визначенні суми заборгованості. Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 33413,81 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач у строки, визначені п. 2.7. договору оплату наданих позивачем послуг та виконаних робіт за заявлений період не здійснив, у зв'язку з чим, заборгованість складає 33413,81 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по договорам №24-07/15 від 24.07.2015 у розмірі 33413,81 грн. належним чином доведена та документально підтверджена. Доказів сплати боргу у сумі 33413,81 грн. відповідачем суду не надано.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на те, що невиконане зобов'язання за договором №24-07/15 від 24.07.2015 у розмірі 33413,81 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, то позовні вимоги про стягнення 33413,81 грн. заборгованості визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено до стягнення (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) пеню у сумі 9361,09 грн., 3 % річних у сумі 641,17 грн. та інфляційні втрати у сумі 1573,42 грн., нараховані за періоди: з 06.08.2015 по 11.04.2016, з 06.09.2015 по 11.04.2016, з 06.10.2015 по 11.04.2016.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати наданих послуг та виконаних робіт передбачена п. 8.3. договору.

Нарахування пені здійснено позивачем за періоди з 06.08.2015 по 11.04.2016, з 06.09.2015 по 11.04.2016, з 06.10.2015 по 11.04.2016.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах у справах № 10/065-11 від 11.12.2012, № 17/034-11 від 04.12.2012, № 13/110-11 від 27.04.2012.

Пунктом п. 8.3. договору визначено, що за прострочку оплати робіт (послуг) відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь термін прострочення від суми боргу.

З аналізу пункту 8.3. договору, вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов'язань встановленням відповідальності у вигляді пені, узгодили обов'язок відповідача сплатити позивачу пеню за весь період часу, протягом якого не виконане грошове зобов'язання по день фактичної сплати вартості наданих послуг та виконаних робіт.

Відтак, з огляду на положення п. 8.3. договору, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що сума пені є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума пені у розмірі 9361,09 грн., що заявлена позивачем до стягнення, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Розрахунки інфляційних втрат у сумі 1573,42 грн. та 3% річних у сумі 641,17 грн. є арифметично вірними, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Драго Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норта Транс" про стягнення 44989,49 грн. повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норта Транс" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, будинок 83, код ЄДРПОУ 37175796) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Драго Груп" (03110, м. Київ, вул. Олексіївська, будинок 3, код ЄДРПОУ 39321809) заборгованість у сумі 44989,49 грн., з яких: основний борг у сумі 33413,81 грн., пеню у сумі 9361,09 грн., 3 % річних у сумі 641,17 грн., інфляційні втрати у сумі 1573,42 грн. та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2016.

Суддя С.О. Турчин