Рішення

від 25.07.2016 по справі 910/9517/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016№910/9517/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НіК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСТЕХ»

про стягнення 481 206,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Духницький А.М. за довіреністю від 11.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НіК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСТЕХ» (далі - відповідач) про стягнення 481 206,00 грн., з яких 379 500,00 грн. попередньої оплати за товар, який не був поставлений, 63 756,00 грн. пені та 37 950,00 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він перерахував на поточний рахунок відповідача суму передоплати за товар. Проте, у визначені Договором строки товар відповідачем не було поставлене, внаслідок чого за ним утворився борг перед позивачем та виникли підстави для нарахування пені та штрафу. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/9517/16, її розгляд призначено на 13.06.2016р.

06.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2016р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.07.2016р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.07.2016р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 25.07.2016р.

22.07.2015р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.07.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 25.07.2016р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 25.07.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2015 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір № 2707/1 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник передає, а покупець приймає та оплачує товар: напівпричіп - контейнеровоз МАЗ 991900-012, 2014 року виготовлення, у кількості 3 шт. за ціною 379 500,00 грн. з ПДВ, на загальну суму 1 138 500,00 грн.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника згідно рахунку-фактури.

Згідно з п. 2.2. Договору поставки товару здійснюються на умовах DDP, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс 2010» м. Київ.

Відповідно до п. 3.1. Договору постачання товару покупцю здійснюється впродовж 40 календарних днів з моменту здійснення покупцем передплати постачальнику згідно з умовами п. 4.3.1. із правом дострокової поставки.

В силу п. 4.3. Договору покупець зобов'язується здійснити розрахунок з постачальником шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний банківський рахунок продавця таким чином:

4.3.1. перша частина передплати від загальної суми Договору в розмірі 30%, що складає 341 550, 00 грн. вноситься покупцем на розрахунковий рахунок постачальника впродовж 3 днів після підписання Договору купівлі-продажу і виставлення рахунку-фактури;

4.3.2. друга частина загальної суми Договору у розмірі 40%, що складає 455 400,00 грн. вноситься покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3 робочих днів після перетину товару кордону України, про що продавець зобов'язаний повідомити покупця в письмовому вигляді.

4.3.3. третя частина оплати від загальної суми Договору в розмірі 30%, що складає 341 550,00 грн., вноситься на розрахунковий рахунок постачальника в день відвантаження товару.

01.09.2015 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінили п. 3.1. Договору та визначили, що поставка товару здійснюється в терміни визначені графіком постачання, що наведений у Додатку № 1 до Договору, який є невід'ємною частиною Договору, а саме:

№Найменування товаруКількість товару, шт..Дата поставки Напівпричіп-контейнеровоз МАЗ 991900-012, 2014 року виготовлення 1 23.10.2015 Напівпричіп-контейнеровоз МАЗ 991900-012, 2014 року виготовлення 1 19.11.2015 Напівпричіп-контейнеровоз МАЗ 991900-012, 2014 року виготовлення 1 27.11.2015 Крім того, Додаткового угодою № 1 до Договору сторони виклали п. 4.3. Договору в новій редакції та встановили, що покупець зобов'язується здійснити розрахунок з постачальником шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний банківський рахунок постачальника у відповідності до графіку оплати товару, що наведений у Додатку № 2 до Договору та є його невід'ємною частиною:

№Сума оплати, грн.Дата оплати 1 897 400, 00 До 16.10.2015 р. включно 2 241 100, 00До 19.11.2015 р. включно Також, Додатковою угодою № 1 до Договору сторони виключили з Договору п.п. 4.3.1., 4.3.2. та 4.3.3.

Пунктами 7 та 8 Додаткової угоди № 1 сторони доповнили Договір пунктами 5.5., 5.6., якими визначили, що у разі затримки постачальником поставки товару на термін більше ніж 3 робочих дні Договір вважається розірваним. У разі настання обставин, передбачених п. 5.5. цього Договору, постачальник протягом 3-х банківських днів повертає покупцеві на розрахунковий рахунок отриману передплату за виключенням вартості вже поставленого товару.

На виконання умов Договору та на підставі виставленого рахунку-фактури № 28/07/15 від 28.07.2015 р. позивач здійснив передплату в сумі 1 138 500, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2384 від 05.08.2015 р. на суму 100 000, 00 грн., № 2393 від 06.08.2015 р. в сумі 80 000, 00 грн., № 2401 від 10.08.2015 р. в сумі 161 400, 00 грн., № 112 від 05.10.2015 р. в сумі 303 000, 00 грн., № 2733 від 16.10.2015 р. в сумі 130 000, 00 грн., № 167 від 16.10.2015 р. в сумі 123 000, 00 грн., № 293 від 19.11.2015 р. в сумі 241 100, 00 грн.

Відповідач, у свою чергу, поставив позивачу 2 напівпричіпа-контейнеровози МАЗ 991900-012, 2014 року виготовлення, про що свідчать видаткові накладні № 23/10/15 від 23.10.2015 р. та № 0000000004 від 20.11.2015 р. на суму 379 500,00 грн.

Третій напівпричіп-контейнеровоз МАЗ 991900-012, вартістю 379 500,00 грн. відповідачем поставлений не був.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 379 500,00 грн.

Враховуючи те, що відповідачем було затримано поставку товару на термін, більше ніж 3 робочих дні, за умовами п.п. 5.5, 5.6 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 до нього, Договір вважається розірваним і у відповідача виникає грошове зобов'язання щодо повернення позивачу суми передоплати протягом 3-х банківських днів.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, суму отриманої передоплати позивачу не повернув, відповідний борг в сумі 379 500, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 63 756,00 грн. пені та 37 950,00 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Так, як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За умовами п. 5.6.1. Договору, в редакції п. 8 Додаткової угоди № 1 до нього, постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1% від суми коштів, що підлягають поверненню за кожен день затримки платежу. У разі затримки більше ніж на 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 10% суми коштів, що підлягають поверненню.

На підставі вищевказаного пункту Договору позивачем нараховано пеню у розмірі 0,1% за період з 01.12.2015 р. по 16.05.2016 р. в сумі 63 756,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає наступне.

Так, умовами п.5.5., 5.6. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 до нього, сторони фактично визначили, що у випадку порушення відповідачем строку поставки товару більш ніж на 3 робочих днів, його не грошове зобов'язання з поставки товару змінюється на грошове зобов'язання - повернути позивачу передоплату протягом 3-х банківських днів, і саме за порушення грошового зобов'язання сторонами у п. 8 Додаткової угоди № 1 визначено відповідальність відповідача.

Отже, виходячи з приписів статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, в даному випадку, не повинен перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 0,1%, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла у відповідний період нарахування, проте, перевіривши вказаний позивачем у позовній заяві розрахунок пені в сумі 63 756,00 грн. за період з 01.12.2015 р. по 16.05.2016 р. (168 календарних днів), суд вважає його арифметично невірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення дня виникнення у позивача права на нарахування пені. Зокрема, право на нарахування пені згідно з п. 5.6.1. Договору виникає у позивача 08.12.2015р. після спливу строків виконання зобов'язання відповідачем, встановлених в п. 5.5., 5.6. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 до нього.

Згідно з розрахунком суду розмір пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання з повернення позивачу суми передоплати за період з 08.12.2015 р. по 16.05.2016 р. складає 61 099,00 грн.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 37 950,00 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСТЕХ» (01030, місто Київ, вулиця Пирогова, будинок 10-Г офіс 14; код ЄДРПОУ 39455049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НіК» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 34, кімната 202; код ЄДРПОУ 31305795) 379 500 (триста сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 61 099 (шістдесят одну тисячу дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп. пені, 37 950 (тридцять сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафу та 7 178 (сім тисяч сто сімдесят вісім) грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 01.08.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова