Рішення

від 01.08.2016 по справі 633/136/16-ц

ПЕЧЕНІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПЕЧЕНІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 633/136/16-ц

провадження № 2/633/91/2016

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року смт.Печеніги

Печенізький районний суд Харківської області у складі:

ускладі: головуючого - судді - Смирнова В.А.

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до лізингової компанії ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» про визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення сплачених грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2 звернувся до Печенізького районного суду Харківської області з позовом до лізингової компанії ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» про визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення сплачених грошових коштів, в якому просив суд визнати недійсним Договір майнового лізингу № 758006 від 01.09.2015 року (далі - Договір), застосувати реституцію та стягнути з ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, пр.1; код ЄДРПОУ 24141099) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачені за Договором кошти в сумі 126 000,00 (сто двадцять шість тисяч гривень 00 коп.), комісію банку за прийом платежів в сумі 810,00 грн. (вісімсот десять гривень 00 коп.) та судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 1819,30 грн. (одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять гривень 30 коп.).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 01.09.2015 між ним та Відповідачем в особі представника ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» за довіреністю № 12 від 21.01.2015 ОСОБА_3 укладено договір майнового лізингу № 758006 (далі - договір) з додатками № 1,2,3(а.с.14-22) .

Предметом цього Договору було майно у вигляді сільськогосподарського трактору МТЗ-82.1.26, загальна вартість якого відповідно до специфікації, що є додатком № 3 до Договору, на час підписання угоди складала 180 000,00 грн. (сто вісімдесят тисяч гривень 00 коп.). За умовами Договору Відповідач (лізингодавець) зобов'язувався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно, а Позивач (лізингоодержувач) - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами Договору.

Передача предмету лізингу за умовами п.п. 5.1 вказаного Договору Відповідачем мала відбутися впродовж строку, що становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Позивачем, як лізингоодержувачем, платежів, встановлених згідно з додатком № 1 до Договору, а саме: авансового платежу, що становить 50% від вартості предмету лізингу, в розмірі 90 000,00 грн. (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.) та комісії за передачу предмету лізингу в розмірі 5 400,00 грн. (п'ять тисяч чотириста гривень 00 коп.).

Позивач також вказав, що зобов'язання за Договором, виконання яких обумовлювало передачу йому предмету лізингу, ним виконано у передбачений п.п. 5.2 Договору строк, а саме сплачено на рахунок Відповідача грошові кошти декількома платежами в загальному розмірі, що перевищує суму авансового платежу та комісії разом, а саме 126 000,00 (сто двадцять шість тисяч гривень 00 коп.). Сплата підтверджується квитанціями банків: квитанція ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205920 від 01.09.2015 (сплачено за Договором 36 000,00 грн.) та квитанція ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205920РК від 01.09.2015 про сплату комісії банка - 180,00 грн.), квитанція ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205937 від 01.09.2015 (сплачено за Договором 54 000,00 грн.) та квитанція ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205937РК від 01.09.2015 про сплату комісії банка - 270,00 грн., квитанція ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.456284221.2 від 03.11.2015 (сплачено 36 000,00 грн. в рахунок авансового платежу та 360 грн.- комісія банку) .

Проте, незважаючи, що з боку Позивача зобов'язання, виконання яких за Договором мало передувати передачі майна останньому у користування, виконано, станом на день звернення із позовною заявою до суду, тобто 19.04.2016р, зі спливом передбаченого договором строку - 120 робочих днів, трактору Позивач не отримав, про придбання обумовленого Договором майна та можливе місце його передачі Відповідачем всупереч умов Договору повідомлений не був.

Крім того, Позивач в позовній заяві наголосив на тому, що згідно з п.п. 6.15 Договору предмет лізингу протягом всього строку дії Договору мав зберігатися за адресою його постійного мешкання: 62820, Харківська обл., Печенізький р-н, с. Мартове, вул. Зелена, 9. Строк дії Договору розпочався з моменту підписання його сторонами, тобто з 01.09.2015р. Натомість, порушення Відповідачем умов Договору, що виявились у бездіяльності останнього, унеможливили дотримання умов Договору в цій частині з боку Позивача.

Водночас, Позивач акцентував увагу суду на тому, що Договір передбачав право останнього отримати трактор у власність за умови належного виконання протягом усього строку дії Договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів та інших зобов'язань. Утім, відповідно до п.п. 5.11 Договору сплата лізингових платежів поставлена в залежність від підписання акту приймання-передачі предмету лізингу, чого з вини Відповідача не відбулось.

Неодноразові спроби, як зазначив Позивач в позовній заяві, отримати від Відповідача трактор за актом приймання-передачі, що обумовило б в подальшому належне виконання Договору, виявились безрезультатними. Претензія Позивача, направлена на адресу Відповідача, останнім проігнорована.

Позивач просить суд визнати недійсним Договір майнового лізингу № 758006 від 01.09.2015 року (далі - Договір), застосувати реституцію та стягнути з ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, пр.1; код ЄДРПОУ 24141099) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачені за Договором кошти в сумі 126 000,00 (сто двадцять шість тисяч гривень 00 коп.), комісію банку за прийом платежів в сумі 810,00 грн. (вісімсот десять гривень 00 коп.) та судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 1819,30 грн. (одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять гривень 30 коп.).

Позивач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не прибув, хоча про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином згідно ст.74 ЦПК України, причину неявки суду не повідомив, але на адресу суду повертались конверти з повістками про виклик відповідача в судове засідання, відправлені на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача з поміткою пошти «повернуто за закінченням терміну зберігання». Суд вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи відповідно до вимог ч.5 ст.74 ЦПК України та розглядає дану цивільну справу за його відсутності.

Зі згоди Позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 169, 224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у відсутності не з'явившихся осіб за наявними доказами справи.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з Договором майнового лізингу № 758006 від 01.09.2015 між Позивачем та Відповідачем мала місце домовленість про придбання Відповідачем та передачу Позивачу на умовах майнового лізингу у користування майна у вигляді сільськогосподарського трактору МТЗ-82.1.26, загальна вартість якого відповідно до специфікації, що є додатком № 3 до Договору, на час підписання угоди складала 180 000,00 грн. (сто вісімдесят тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до додатку № 1 до Договору платежі, які мав здійснити Позивач на користь Відповідача до того, ніж предмет Договору буде передано останньому, складались з авансового платежу, що становить 50% від вартості предмету лізингу, в розмірі 90 000,00 грн. (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.) та комісії за передачу предмету лізингу в розмірі 5 400,00 грн. (п'ять тисяч чотириста гривень 00 коп.)(а.с.14-22).

На виконання Договору Позивачем відповідно до квитанцій (а.с.23-27) сплачено наступні кошти:

-згідно з квитанцією ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205920 від 01.09.2015 - 36 000,00 грн.

-згідно з квитанцією ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205920РК від 01.09.2015 - 180,00 грн. (призначення - комісія банку)

-згідно з квитанцією ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205937 від 01.09.2015 - 54 000,00 грн.

-згідно з квитанцією ПАТ «Банк Михайлівський» № ПН205937РК від 01.09.2015 - 270,00 грн. (призначення комісія банку),

-згідно з квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.456284221.2 від 03.11.2015 - 36 000,00 грн. (призначення - в рахунок авансового платежу) та 360,00 грн. (призначення - комісія банку).

Сумарно Позивачем згідно з Договором за цей період було сплачено Відповідачу 126 000,00 (сто двадцять шість тисяч гривень 00 коп.).

За змістом ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З наданих суду документів встановлено, що станом на 19.04.2016р. зі спливом передбаченого договором строку - 120 робочих днів, очікуваного трактору Позивачем отримано не було, останньому Відповідачем не повідомлено про придбання обумовленого Договором майна та можливе місце його передачі в той час, коли з боку Позивача зобов'язання, виконання яких за Договором мало передувати передачі майна у користування, виконано.

Також, згідно з пп. 6.15 Договору предмет лізингу протягом всього строку дії Договору мав зберігатися за адресою постійного мешкання Позивача: 62820, Харківська обл., Печенізький р-н, с. Мартове, вул. Зелена, 9. Строк дії Договору розпочався з моменту підписання його сторонами, тобто з 01.09.2015. Натомість, порушення Відповідачем умов Договору, що виявляються у бездіяльності останнього, унеможливили дотримання умов Договору в цій частині з боку Позивача.

Судом також встановлено, що вказаний Договір передбачав право Позивача отримати трактор у власність за умови належного виконання протягом усього строку дії Договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів та інших зобов'язань. Утім, відповідно до п.п. 5.11 Договору сплата лізингових платежів Позивачем поставлена в залежність від підписання акту приймання-передачі предмету лізингу, чого з вини Відповідача не відбулось.

В позовній заяві Позивач акцентував увагу суду на тому, що він неодноразово звертався до Відповідача з вимогою передати трактор із відповідним оформленням акту приймання-передачі, що обумовило б в подальшому належне з його боку виконання Договору, зокрема в частині сплати лізингових платежів згідно з вимогами розділу 8 Договору. Проте, вжиті Позивачем заходи виявились безрезультатними.

На адресу Відповідача Позивачем було направлено претензію з пропозицією повернути сплачені за договором грошові кошти, яку Відповідачем проігноровано, відповіді на неї не надано.

Відповідно до п.п. 4.4.3 Договору Позивач має право вимагати, в тому числі і від Відповідача, усунення будь-яких порушень його законних прав на предмет лізингу.

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 ЦК України та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу регламентовано Законом України «Про фінансовий лізинг».

Водночас, ст. 799 ЦК України передбачає нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, укладеному в письмовій формі.

Незважаючи на те, що письмової форми при укладенні даного Договору між Позивачем та Відповідачем дотримано, нотаріально даний договір посвідчений не був, що відповідно до ч.2 ст. 806, ст. 799 ЦК України, ч.ч. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України обумовлює його недійсність.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15. Отже, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пп. 1, 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача також враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» декларує самостійні підстави для визнання угоди (її окремих положень) недійсними. Так, у випадку, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними обумовлюють зміну інших положень договору, за вимогою споживача такі положення мають бути змінені або договір визнаний недійсним в цілому. За визначенням ч. 2 ст. 18 зазначеного закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є суттєвий дисбаланс договірних прав та зобов'язань на шкоду споживачу. До того ж, згідно з п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За нормами ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Проте, в даному випадку вимоги вказаної норми закону Відповідачем проігноровано, такі права Позивача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного Договору, який для Відповідача є типовим.

Суд вважає, що несправедливість обумовлюючих дисбаланс положень Договору полягає в обмеженні прав Позивача як споживача у випадку порушення зобов'язань за Договором з боку Відповідача як лізиногодавця та продавця, зокрема в частині ненадання/несвоєчасної передачі предмету лізингу, встановленні жорстких обов'язків для споживача (зокрема, в частині штрафних санкцій за несвоєчасне внесення лізингових платежів, за використання предмету лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з його утримання, за створення перешкод представникам Відповідача в інспектуванні майна, за затримку повернення майна у випадку розірвання Договору). Втім, санкції за порушення умов Договору Відповідачем не передбачені, зобов'язання останнього обмежені одним пунктом Договору в той час, коли зобов'язання Позивача як споживача зазнали досить детального, розширеного тлумачення, а саме, 14 підпунктів. Наведене в розумінні п. 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання недійсними умов Договору.

У правах сторін за договором судом також встановлено дисбаланс інтересів, що полягає у несправедливому договірному закріпленні можливості розірвати договір в односторонньому порядку Відповідачем, проте право розірвання Договору з ініціативи Позивача не передбачено. Водночас, право дострокового розірвання договору за ініціативою Відповідача передбачено й п.п. 12.4 Договору, натомість аналогічне право не надано Позивачу.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до п.п. 12.11 Договору при його розірванні Позивач зазнає невиправдано великі збитки, оскільки комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає. Втім, підставу такого розірвання Договором не конкретизовано. Водночас, до Позивача застосовуються додаткові штрафні санкції у розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу, що становить 18 000,00 грн.

Окрім цього, судом встановлено, що п.п. 16.2 Договору регламентовано право Відповідача за власним розсудом без попереднього погодження з Позивачем передати свої права та обов'язки третім особам, проте останній в цьому питанні обмежений, така передача з його боку вимагає обов'язкового погодження з Відповідачем.

Також, розділ 12 Договору передбачає лише відповідальність Позивача за невиконання / неналежне виконання договору. Проте, питання щодо відповідальності Відповідача жодним пунктом даного договору не врегульовано.

Отже, договір не містить жодних умов, які б безсумнівно передбачали захист прав та інтересів Позивача як лізингоодержувача у разі не отримання предмету лізингу, та жодних гарантій щодо отримання предмету лізингу.

За результатами аналізу Договору та додатків до нього суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що підприємницька діяльність Відповідача негрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Для Позивача встановлені жорсткі обов'язки і водночас відсутні дійсні права, останній в порівнянні з Відповідачем за невиконання договірних зобов'язань перебуває у вигідному становищі. Наведені умови Договору свідчать про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди Позивачу, як споживачеві, ставлячи останнього у невигідні фінансові умови.

Крім того, зі змісту Договору суд вбачає суперечності між п.п. 2.1, 2.3 та пп. 16.6 Договору. Так, за умовами п.п. 2.1 Договору Відповідач лише має намір придбати предмет лізингу, замовлення якого відповідно до п.п.2.3 Договору відбудеться тільки після підписання Позивачем специфікації, що є додатком до Договору. Отже, домовленість щодо предмету лізингу перебуває на стадії узгодження. Проте, за змістом п.п. 16.6 Договору до підписання специфікації (до узгодження предмету лізингу) Відповідач вже гарантує, що на момент ще неукладеного Договору предмет лізингу нікому не проданий, відсутні права третіх осіб, судових спорів не існує.

Як вбачається з вищенаведеного, зміст Договору має невідповідності актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені Відповідачем і націлені на порушення прав та інтересів Позивача як споживача.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Враховуючи, що на даний договір розповсюджуються й вимоги щодо договорів купівлі-продажу майна, суд вважає за доцільне звернутися до положень ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», яка забороняє продавцю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Втім, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є суттєвий дисбаланс договірних прав та зобов'язань на шкоду споживачу. Згідно з п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разіпорушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Дослідивши надані суду документи в їх сукупності та проаналізувавши їх у співставленні з нормами діючого законодавства, суд вбачає, що умови оспорюваного Договору є несправедливими та такими, що свідомо порушують принцип добросовісності, справедливості та рівності сторін, завдаючи Позивачу шкоди, яка полягає у неможливості останнім захистити свої права. Порушення умов Договору Відповідачем обумовило неможливість належного виконання Позивачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених Договором, що перешкодило реалізації його права на викуп предмету лізингу.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у группах на підставі п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є фінансовою послугою. Відповідно до ч. 1ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи відсутність у суду будь-яких відомостей про наявність такої ліцензії у Відповідача на час укладення даного Договору, суд вбачає в діянні Відповідача ознаки порушення вище вказаних вимог закону в частині відсутності вище згаданого дозволу.

Крім того, за правилами ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками. Згідно з ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд, дослідивши договір та додаток № 3 до цього договору - специфікацію, встановив, що предмет лізингу належним чином не визначений, окремі технічні та індивідуальні характеристики трактора, що мають ідентифікувати предмет лізингу, не наведені, зокрема не зазначено висоту трактору за кабіною.

За таких умов Позивач позбавлений можливості встановити, який саме трактор набуває за Договором. Наявність лише відомостей про модель та марку не індивідуалізують предмет лізингу, не дають повного уявлення про предмет Договору, стосовно якого згідно з п.п. 16.6 лізингодавець вже надає певні гарантії.

Крім того, ані в самому Договорі, ані в додатках до нього не встановлено наявності даних про особу продавця, що не дає впевненості у тому, що факт купівлі трактору відбудеться належним чином та у законний спосіб. Отже, в порушення вимог пп. 2.3 Договору Позивача як споживача позбавлено будь-якої інформації про продавця предмету лізингу, в той час, коли п.п. 3.6 Договору Відповідач усувається від відповідальності та орієнтує на відповідальність продавця за певним колом зобов'язань за Договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від договору не допускається, а зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в даному випадку невиконання умов Договору.

п.п. 16.10 Договору передбачено, що взаємовідносини між Позивачем та Відповідачем, що не врегульовані Договором, регламентуються чинним законодавством України.

У разі порушення зобов'язання, як передбачено ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Ст. 766 ЦК України передбачає, що в разі не передання наймодавцем майна наймачеві, останній має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою або відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Утім, як встановлено судом, правової можливості розірвати договір за наведених вище підстав без негативних наслідків для Позивача немає, що є порушенням прав останнього як споживача.

Суд також встановив, що дотепер договір майнового лізингу не розірвано, про будь-які форс-мажорні обставини, що заважають виконанню зобов'язань за договором Відповідач не повідомляв, жодних претензій з приводу недодержання умов договору на адресу Позивача останній не висловлював. В порушення договірних зобов'язань, що виникли між Позивачем та Відповідачем на підставі вище вказаного Договору, майно Позивачеві у користування дотепер не передано, проте й сплачені ним грошові кошти Відповідачем не повернуто.

Як вже вище суд зазначав зі змісту ст. 216 ЦК України вбачається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд, дотримуючись рекомендацій Верховного Суду України, викладених в узагальненні від 24.11.2008 « Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вважає за можливе застосувати наслідки недійсності оспорюваного Позивачем договору за умови ухвалення рішення про визнання даного правочину недійсним.

За наведеним аналізом наданих суду документів через призму нормативно-правового визначення суд дійшов висновку, що умови оспорюваного правочину порушують норми ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансовий лізинг», тобто є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є підставою для визнання такого договору недійсним та відповідно до ст. 216 ЦК України стягнення з Відповідача сплачених за Договором коштів.

Таким чином, суд розглянувши справу в межах заявлених Позивачем вимог і на підставі наданих доказів вважає, що Позивач повністю довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, позовні вимоги ОСОБА_2 не протиречать закону та підлягають задоволенню.

За таких обставин суд вважає, що договір підлягає визнанню його недійсним та як наслідок, відповідно до ст. 216 ЦК України, Відповідач має повернути сплачені Позивачем за договором кошти в повному обсязі, тобто в сумі 126 000,00 грн. (сто двадцять шість тисяч гривень 00 коп.), та відшкодувати Позивачу додаткові витрати, понесені останнім у зв'язку з оплатою комісії банку за перерахування сум за договором в розмірі 810,00 грн. (вісімсот десять гривень 00 коп.).

Згідно зі ст. 22 ЦК України, ст. 88 ЦПК України судові витрати, до яких належить судовий збір, сплачений Позивачем у розмірі 1819,30 грн. (одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять гривень 30 коп.), підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 55 Конституції України, ст. 203, 215, 216, 509, 627, 692, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 18,19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 4-8, 10,11,60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України,суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Лізингової компанії ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» про визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення сплачених грошових коштів задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір майнового лізингу № 758006 від 01.09.2015, укладений між ОСОБА_2 та лізинговою компанією ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД».

Стягнути з ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» (юридична адреса: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, пр.1, 03680; ЄДРПОУ 24141099) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачені кошти в сумі 126 000 (сто двадцять шість тисяч) гривень .

Стягнути з ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» (юридична адреса: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, пр.1, 03680; ЄДРПОУ 24141099) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в рахунок відшкодування додаткові витрати, понесені останнім у зв'язку з оплатою комісії банку за перерахування сум за договором в розмірі 810,00 грн. (вісімсот десять гривень 00 коп.).

Стягнути з ТОВ «ТРАНСТЕХСЕРВІС «АВТОГРАУНД» (юридична адреса: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, пр.1, 03680; ЄДРПОУ 24141099) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судові витрати у розмірі 1819,30 грн. (одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять гривень 30 коп.)

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: В.А.Смирнов