Постанова

від 24.04.2007 по справі 27/349-06-11234а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/349-06-11234А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛАІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" квітня 2007 р. Справа № 27/349-06-11234А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді –доповідача                    Картере В.І.

суддів:                              Пироговського В.Т., Жекова В.І.

при секретарі судового засідання –Буравльовій О.М.

за участю представників:

від прокуратури –Лянна О.А.,

від позивача –Гаврюшенко О.Ю.

від відповідача –не з'явився, належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Імені 28 червня”

на постанову господарського суду Одеської області від 26.02.2007р.

по справі № 27/349-06-11234А

за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства „Імені 28 червня”

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 4358,76 грн.

В С Т А Н О В И В:

21.10.2006р. Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просив стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Імені 28 червня” адміністративно-господарські санкції за недотримання у 2005р. нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановленого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у сумі 4358,76грн.

Позовні вимоги обґрунтовані із посиланням на те, що у 2005р. відповідач не виконав вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, недотримав норматив для працевлаштування інвалідів, не інформував Білгород-Дністровський міськрайонний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, не інформував місцеві органи соціального захисту населення про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також, всупереч установленого Законом порядку, не провів атестацію робочих місць для інвалідів.

Постановою господарського суду Одеської області від 26.02.2007р. (суддя Семенюк Г.В.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач навів доводи щодо відсутності його вини у недотриманні нормативу з працевлаштування інвалідів, посилаючись на те, що інваліди до нього не звертались, а служба зайнятості бажаючих працевлаштуватись інвалідів не направляла.

Крім того, відповідач стверджує про те, що він інформував Білгород-Дністровський міськрайонний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць у лютому та липні 2005 року, шляхом подання звітів за формою №3-пн.

Прокурор та позивач заперечень на апеляційну скаргу в порядку, встановленому судом апеляційної інстанції відповідно до ст. 191 КАС України, не надали.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази та проаналізувавши на підставі встановлених по справі фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Відповідно до приписів ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», п. 3, 5, 14 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 (далі - Положення), відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих і ввести їх в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів.

З метою здійснення моніторингу виконання Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 № 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що для визначення чисельності працівників підприємства за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого - по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

З огляду на наведене та виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників відповідача показник кількості інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях. створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»у 2005 році складає 4 робочі місця.

Зі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма 10-ПІ), що був наданий відповідачем, вбачається, що на підприємстві у 2005р. фактично працювало 3 інваліди-штатних працівника.

Тобто, відповідач не виконав законодавчо встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та не створив 1 таке робоче місце.

Відповідно до пунктів 5 та 14 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Втім, відповідачем по справі не доведено належне виконання зазначеного обов'язку.

Так, згідно листа Білгород-Дністровського центру зайнятості від 01.12.06р. №1443/14/02 протягом 2005 року ВАТ «28 червня»звіти по формі №3-пн не надавало.

Також відповідач не надав жодного доказу інформування ним у 2005 році місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів

Надані відповідачем звіти по формі №3-пн за лютий 2005р. та липень 2005р. не приймаються апеляційним господарським судом у якості належних доказів, оскільки на них відсутня відмітка Білгород-Дністровського центру зайнятості про отримання цих звітів.

Згідно п. 3 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” створеним вважається робоче місце інваліда, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Однак, відповідачем не надано ніяких доказів проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності з наведеними приписами законодавства .

Вказане спростовує ствердження відповідача про належне виконання ним всіх вимог чинного законодавства щодо забезпечення нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році і навпаки підтверджує, що саме внаслідок невиконання відповідачем приписів “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” ним не дотриманий норматив працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Норми ч. 8 ст. 69 та ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України зобов'язують суб'єктів господарювання за рахунок своїх коштів створювати зазначену відповідно до Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється Законом.

Наявність у інших органів зобов'язань щодо сприяння працевлаштуванню інвалідів не може бути підставою для звільнення відповідача від дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів встановленого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а тому посилання відповідача на те, що інваліди з питань працевлаштування до нього не звертались і районним центром зайнятості не направлялись апеляційним господарським судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та п. 3 “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28 грудня 2001 р., у разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша від встановленої згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві ВАТ „Імені 28 червня” складає 4358,76 грн., отже з урахуванням наведеного відповідач повинен був сплатити позивачу 4358,76 грн. штрафних санкцій за 1 робоче місце не зайняте інвалідом.

Штрафні санкції, згідно “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.

Несплата штрафних санкцій є порушенням приписів ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”

Відповідач суму штрафних санкцій у розмірі 4358,76 грн. у встановлений законом строк добровільно не сплатив, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню з нього на користь позивача у судовому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд правильно вирішив даний спір і цілком правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, а тому підстави для скасування або зміни оскарженого судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 162, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Постанову господарського суду Одеської області від 26.02.2007р. по справі 27/349-06-11234А залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя-доповідач          :                                                            В.І. Картере

Судді:                                                                                          В. Т Пироговський

                                                                                                    В.І. Жеков