Рішення

від 21.07.2016 по справі 910/9248/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2016Справа №910/9248/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/9248/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив";

до державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж»

про стягнення 5 460 313,30 грн.

та за зустрічним позовом державного підприємства "Національна енергетична

компанія "Укренерго"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив";

2) приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж»

про визнання договору недійсним.

Суддя Привалов А.І.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом): Гребеник І.С., довіреність № 24/03/16-г від 24.03.2016р.;

від відповідача за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом): Петренко С.В., довіреність № 121 від 17.03.2016р.;

Левченнко Д.Ю., довіреність № 26 від 01.02.2016р.;

від третьої особи за первісним позовом (відповідача-2 за зустрічним позовом):

не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" з позовними вимогами до державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 5 460 313,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж" було укладено Договір № 1-18/03 про відступлення права вимоги від 18.03.2016, яке виникло з укладеного між відповідачем та приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж" Договору №333/01-07 від 18.12.2007р. (зі змінами та додатками до нього), а тому позивач набув до відповідача право вимоги на суму 5 460 313,30 грн., що ґрунтується на порушенні відповідачем зобов'язань за Договором №333/01-07 від 18.12.2007р

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/9248/16, розгляд справи призначений на 09.06.2016р.

До початку розгляду справи через загальний відділ господарського суду 09.06.2016р. від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву; клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПрАТ КП «Укренергомонтаж» та зустрічна позовна заява про визнання недійсним Договору № 1-18/03 про відступлення права вимоги від 18.03.2016р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" та ПрАТ КП «Укренергомонтаж».

В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р. є договором факторингу і оскільки ТОВ "Енерго Актив" не є фінансовою установою та не має ліцензії з надання фінансових послуг, а отже не може бути стороною даного договору. Також, позивач за зустрічним позовом зазначив про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги був укладений всупереч умовам Договору №333/01-07 від 18.12.2007р., який містить заборону щодо відступлення права вимоги без годи іншої сторони договору. Таким чином, Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р. підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 227, 1077, 1078, 1079 Цивільного кодексу України.

Присутній у судовому засіданні 09.06.2016р. представник відповідача просив задовольнити клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПрАТ КП «Укренергомонтаж» та прийняти зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісною позовною заявою.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомитись з відзивом відповідача та зустрічним позовом. При цьому, представник позивача заперечив щодо залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПрАТ КП «Укренергомонтаж».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2016р. прийнято зустрічну позовну заяву державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" для спільного розгляду з первісною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив"; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватне акціонерне товариство КП «Укренергомонтаж» та відкладено розгляд справи на 30.06.2016р.

До початку розгляду справи 30.06.2016р. через загальний відділ господарського суду від позивача за первісним позовом надійшли пояснення по справі, відзив на зустрічний позов та витребувані судом докази. Також, від приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» надійшли пояснення та заява про розгляд справи за відсутності його представника.

Присутній у судовому засіданні 30.06.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та заперечив щодо задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Під час розгляду справи представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з доказами, поданими позивачем до відзиву на зустрічний позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2017р. розгляд справи був відкладений, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи та необхідністю витребування нових доказів у справі.

21.07.2016р. через канцелярію господарського суду від позивача за первісним позовом та третьої особи надійшли додаткові пояснення і витребувані судом докази.

Також, 21.07.2016р. через загальний відділ господарського суду від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшли додаткові пояснення та докази.

Присутній у судовому засіданні 21.07.2016р. представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях по справі, та заперечив проти задоволення зустрічного позову.

Представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) заперечив щодо задоволення первісного позову з посиланням на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та поясненнях, а також просив задовольнити зустрічний позов.

Представник третьої особи (відповідача-2 за зустрічним позовом) в судове засідання вдруге не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника третьої особи (відповідача-2 за зустрічним позовом) суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника третьої особи (відповідача-2 за зустрічним позовом), яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007р. між державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (за договором - замовник) та закритим акціонерним товариством «Укренергомонтаж» (за договором - генпідрядник) було укладено Договір №333/01-07 від 18.12.2007р., за умовами п. 2.1. якого генпідрядник зобов'язується, на свій ризик, власними та залученими силами за завданням замовника збудувати і здати в установлений договором строк об'єкт будівництва та виконати роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, технічних вимог, а замовник зобов'язується надати генпідряднику будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, технічні умови, прийняти об'єкт будівництва та закінчені будівельні роботи, а також оплатити їх.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 25.03.2011р., сторонами було внесено зміни в частині реквізитів генпідрядника, а саме змінено закрите акціонерне товариство «Укренергомонтаж» на приватне акціонерне товариство КП «Укренергомонтаж».

Як стверджує позивач у первісній позовній заяві, відповідач - ДП «НАЕК Укренерго» неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором № 333/1-07 від 18.12.2007р. та не оплатив виконані ПрАТ КП «Укренергомонтаж» у період з грудня 2011 року по грудень 2014 року роботи, внаслідок чого виникла заборгованість 2 804 442,19 грн., за порушення строків оплати якої також нараховані втрати від інфляції у розмірі 1 084 730,50 грн. та 3% річних - 104 417,44 грн.

18.03.2016р. між приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 (далі - договір про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги до державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", в розмірі 2 804 442,19 грн. основного боргу, а також інші вимоги, що виникли на підставі договору № 333/01-07 від 18.12.2007р., який був укладений між державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж".

Згідно з п. 3.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор зобов'язується після підписання цього договору передати за актом прийому-передачі новому кредитору оригінали документів, що підтверджують основне зобов'язання (договір № 333/01-07 від 18.12.2007р., акти приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в), довідку про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ-3), листи, претензії та відповіді на них), а також інші документи, що засвідчують права, які передаються за даним договором, про що сторонами складається відповідний акт, який є підставою для переходу до нового кредитора прав вимоги за основним зобов'язанням.

Згідно акту прийому-передачі від 18.03.2016р., первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, перелік який наведений в цьому акті.

За умовами п. 3.2. договору про відступлення, новий кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надсилання письмового повідомлення боржнику.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом № 1-22/03 від 22.03.2016р. повідомив відповідача про відступлення права вимоги за договором № 333/01-07 від 18.12.2007р., що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком № 1885 від 25.03.2016р.

Отже, позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення заборгованості 2 804 442,19 грн., яка виникла на підставі Договору № 333/01-07 від 18.12.2007р., а також нарахованих за порушення строків сплати заборгованості втрат від інфляції у розмірі 1 084 730,50 грн. та 3% річних - 104 417,44 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за первісним позовом та задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Як вбачається з п. 21.1. Договору № 333/01-07 від 18.12.2007р., сторони договору передбачили, що кожна з сторін зобов'язана забезпечити конфіденційність інформації при виконанні умов договору і вжити всі необхідні заходи по недопущенню її розголошуванню. Передача вказаної інформації особам, що не мають відношення до договору, її опублікування або розголошення іншими способами можуть мати місце тільки за письмовою згодою сторін, незалежно від причини і терміну закінчення дії договору, крім випадків, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 21.3. Договору № 333/01-07 від 18.12.2007р., жодна з сторін не має права передавати свої права та обов'язки за договором іншій стороні без письмової згоди другої сторони.

Положеннями цивільного законодавства визначено перелік підстав для заміни кредитора у зобов'язанні.

Так, відповідно до положень ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з зібраних по справі доказів та пояснень учасників судового процесу, ДП «НЕК «Укренерго» не надавало письмової згоди ПрАТ КП «Укренергомонтаж» щодо передачі прав та обов'язків за Договором № 333/01-07 від 18.12.2007р.

Таким чином, суд дійшов висновку що Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р. було укладено ПрАТ КП «Укренергомонтаж» всупереч умовам Договору № 333/01-07 від 18.12.2007р. (п.п. 21.1., 21.3.), що порушує права ДП «НЕК «Укренерго» та не відповідає приписам ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р., укладений між приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж" та товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив", підлягає визнанню недійсним, як такий, що суперечить вимогам цивільного законодавства.

Водночас, судом не приймаються до уваги посилання позивача за зустрічним позовом, як на підставу визнання Договору про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р. недійсним, що оспорюваний правочин за своїм змістом фактично є договором факторингу і відповідно має місце порушення ст. 227 ЦК України та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», з огляду на наступне.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, можна зробити висновок, що укладений між сторонами (відповідачами 1 та 2) договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбачено ст. 1084 ЦК України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Таким чином, відсутні підстави вважати що спірний Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р. є договором факторингу.

Стаття 6 Господарського кодексу України визначає загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на встановлення під час розгляду справи наявності підстав для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р., яким позивач за первісним позовом обґрунтовує своє право звернення до відповідача з вимогами про стягнення заборгованості, що виникла за Договором № 333/01-07 від 18.12.2007р., позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають, оскільки відсутнє порушення прав товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" зі сторони державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за первісним позовом покладаються на позивача, за зустрічним позовом - на відповідачів.

Керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 1-18/03 від 18.03.2016р., укладений між приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж" та товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив".

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (01042, м. Київ, вул. Перспективна, 3; код ЄДРПОУ 40330874) на користь державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25; код ЄДРПОУ 00100227) 689 грн. - витрат по сплаті судового збору за розгляд зустрічного позову. Видати наказ.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства КП "Укренергомонтаж" (08133, Київська область, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35; код ЄДРПОУ 04543795) на користь державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25; код ЄДРПОУ 00100227) 689 грн. - витрат по сплаті судового збору за розгляд зустрічного позову. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 26.07.2016р.

Суддя А.І. Привалов