Рішення

від 26.07.2016 по справі 910/12007/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016Справа № 910/12007/16 За позовом Корпорації "Укрінмаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про визнання недійсним договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Атаманова Ю.Є. (представник за довіреністю від 22.06.2016р.);

від відповідача: Лементарчук Т.В. (представник за довіреністю від 07.08.2015р.);

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація «Укрінмаш» (надалі позивач) звернулась до суду з позовною заявою у якій заявлені вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих будівель від 25.03.2009р., укладений між Корпорацією «Укрінмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» (надалі ТОВ «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс», відповідач).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у договорі умови щодо погодження користування земельною ділянкою, на якій розташовані нежилі будівлі при перебуванні такої ділянки на праві постійного користування, що з огляду на приписи ст. 92, 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України є підставою для заявлення позову про його недійсність.

Відповідач надав відзив на позов у якому просить припинити провадження у справі посилаючись на те, що відповідність вказаного договору вимогам закону підтверджена в судовому порядку при розгляді справи № 910/17323/13 рішення у якій набрало законної сили, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2015р.

Окрім того, відповідач відхиляє доводи позивача викладені в позовній заяві, стверджуючи, що відсутність у ТОВ «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» статусу особи, якою можливе набуття права постійного користування земельною ділянкою згідно положень ст. 92 ЗК України та невиконання відповідних вимог закону щодо оформлення землекористування не тягне собою наслідку у вигляді недійсності договору купівлі-продажу, а недійсність інших укладених між сторонами договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості розміщених на одній земельній ділянці (рішення у справах № 910/17329/13, № 910/17326/13, № 910/17327/13) не підтверджує незаконності чи невідповідності закону договору від 25.03.2009р., спір про недійсність якого вже розглядався судом та досліджувались обставини на предмет відповідності його вимогам закону.

Третя особа вимог ухвали суду в частині надання до матеріалів справи письмових пояснень щодо предмету та підстав заявленого позову не виконала, участь свого представника в судові засідання не забезпечила.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.07.2016р. Крім того, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2016р. виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.07.2016р. у справі №910/12007/16 та викладено п. 2 її резолютивної частини в наступній редакції: "Розгляд справи призначити на 12.07.16 об 11:20 год.".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2016р. у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, розгляд справи відкладено до 26.07.2016р.

В судове засідання 26.07.2016р. представник третьої особи повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 26.07.2016р. судом було розглянуто викладене у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про припинення провадження у справі та відмовлено в його задоволенні, з огляду на обґрунтування позову, що розглядається у даній справі іншими обставинами, які є відмінними від підстав недійсності договору досліджуваних в межах справи № 910/17323/13.

Згідно приписів ч. 4 п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Посилання у позовній заяві на положення, зокрема ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України не є підтвердженням того, що рішення у справі № 910/17323/13 прийняте по тому ж предмету та з тих же підстав, які заявлені при зверненні до суду з позовом, що розглядається у даній справі, оскільки при вирішенні спору судом застосовуються норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є правовідносини що виникли між сторонами з урахуванням наведених обставин (підстав) позову.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Зважаючи на те, що неявка представника третьої оосби не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 26 липня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу нежилих будівель укладеним 25 березня 2009р. Корпорацією «Укрінмаш» зобов'язувалась передати у власність покупця, а ТОВ «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» зобов'язувалось прийняти у власність нежилі будівлі, які знаходяться за адресою: місто Київ, вул. Туполєва Академіка, буд. 8, а саме: будівля КПП (літ. Щ), площею 43,30 кв. м., балансовою вартістю - 85 995, 00 грн.; будівля медпункту (літ. Ю), площею 120,40 кв. м., балансовою вартістю 239 085, 00 грн.; будівля малярного відділення (літ Е), площею 344,40 кв. м., балансовою вартістю 645 885, 00 грн., загальна площа відчужуваних нежилих будівель 508,10 кв.м..

Виконання договору підтверджено актом прийому-передачі нежитлових приміщень від 03.04.2009р., реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна: нежилі будівлі літ. Щ, Ю, Е, загальною площею 508,1 кв. м., розташовані в м. Києві по вул. Академіка Туполєва, 8 на підставі вказаного договору за відповідачем проведена 30.04.2009р., свідченням чого є реєстраційне посвідчення №028289 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (копії залучені до матеріалів справи).

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача щодо недійсності договору з підстав порушення при його укладенні вимог ст. 92 ЗК України з урахуванням відсутності погодження між сторонами умови щодо користування земельною ділянкою, яка надана в постійне користування.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на положення ст. 92, 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, стверджуючи, що укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється з урахуванням можливості виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та з умовою оформлення відповідного права новим користувачем.

Укладення спірного договору за відсутності врегулювання питання користування частиною земельної ділянки на якій розміщені об'єкти нерухомості та неможливість переходу такого права в силу положень закону виходячи з обмежень встановлених ст. 92 ЗК України порушує права позивача, на захист яких подано позов, що підтверджено представленими до справи документами по сплаті земельного податку Корпорацією «Укрінмаш», при неоформленні відповідних прав на землю новим власником.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Предметом оспорюваного правочину є купівля-продаж нежилих будівель загальною площею 508, 10 кв.м. (будівля КПП (літ. Щ), площею 43,30 кв. м., будівля медпункту (літ. Ю), площею 120,40 кв. м., будівля малярного відділення (літ Е), площею 344,40 кв. м.), які знаходяться за адресою: місто Київ, вул. Туполєва Академіка, буд. 8.

Зазначені об'єкти нерухомості (площею 508, 10 кв.м.) займають частину земельної ділянки загальною площею 3,8816 га, яка була надана на праві постійного користування Державному науково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню «Укрінмаш» відповідно до державного акту І-КВ № 05466 від 08.07.1998р..

Згідно Наказу № 314 від 02.12.1997р. Міністерства промислової політики України та статуту позивача Корпорація «Укрінмаш» є правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного науково-виробничого зовнішньоторговельного об'єднання «Укрінмаш», а право користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 8, що виникло у Державного науково-виробничого зовнішньоторговельного об'єднання «Укрінмаш» згідно акту №005466 від 08.07.1998р. на підставі ст.27 Земельного кодексу України припинено не було.

Факт розміщення нерухомого майна, яке було предметом договору від 25.03.2009р. саме в межах земельної ділянки (кадастровий номер №88:077:026), наданої на праві постійного користування відповідно до державного акту І-КВ № 05466 від 08.07.1998р. встановлено під час розгляду справи 910/17323/13 (рішення суду від 01.12.2014р.), у якій проведено судову експертизу, і такий факт не підлягає доведенню при вирішенні даного спору в силу положень ст. 35 ГПК України.

Право постійного користування земельною ділянкою, згідно правового регулювання на час укладення спірного договору в редакції ст. 92 Земельного кодексу України було визначено, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з вимогами частини другої вказаної статті, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

ТОВ «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» не є підприємством, що належить до державної та комунальної власності, не є громадською організацією інвалідів України, чи її підприємством, не є релігійною організацією тощо, а отже набуття відповідачем права постійного користування земельною ділянкою в порядку передбаченому ст. 120 ЗК, ст. 377 ЦК України суперечить вимогам ст. 92 ЗК України та обумовлює необхідність договірного врегулювання сторонами умови щодо оформлення землекористування (шляхом викупу земельної ділянки чи надання новому власнику певного правового титулу щодо користування земельною ділянкою).

Вимоги щодо обов'язковості державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою встановлені у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року (в редакції, чинній на час укладання спірного договору).

Згідно з ч. 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Виходячи з наведених приписів закону та встановлених обставин щодо набуття Державним науково-виробничим зовнішньоторговельним об'єднанням «Укрінмаш» (правонаступником якої є позивач) права постійного користування земельною ділянкою, на частині якої знаходяться відчужувані об'єкти нерухомості згідно договору від 25.03.2009р. до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» здійснення реєстрації речового права на нерухомість мало відбутись в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, або також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну. Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Вимоги закону щодо здійснення реєстрації речового права у відношенні земельної ділянки на якій розміщено об'єкти нерухомості, що були предметом купівлі-продажу згідно спірного договору не були дотримані, тоді як реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею.

При укладенні договору щодо набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, яка перебуває на праві постійного користування, встановлені законом вимоги щодо обов'язкової реєстрації права передбачають врегулювання питання можливості виділення цієї частини в окрему земельну ділянку з умовою оформлення відповідного права новим користувачем, зокрема, виходячи з приписів ст. 92, 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи встановлені обставини укладення правочину з порушенням вимог ст. 92, 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», позов Корпорації «Укрінмаш» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих будівель від 25.03.2009р. підлягає задоволенню.

Судовий збір позивача у розмірі 1 378,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих будівель від 25.03.2009р. укладений між Корпорацією «Укрінмаш» (ідент. код 22916863) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» (ідент. код 34481632).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна компанія «Автотрейд-Сервіс» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська б. 15, літера А, ідент. код 34481632) на користь Корпорації «Укрінмаш» (03061, м. Київ, вул. Академіка Туполєва 8, ідент. код 22916863) судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2016р.

Суддя С.М. Морозов