Рішення

від 01.08.2016 по справі 910/10829/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016Справа №910/10829/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК»

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»

про стягнення 77 446,34 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Євдоченко Н.Д. за довіреністю № 8 від 07.04.2016

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (відповідач) про стягнення 77 446,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16 стягнуто з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» основний борг в розмірі 107 855,00 грн. пеню в розмірі 3 715,61 грн., 3% річних в розмірі 797,17 грн. та судовий збір в розмірі 2 247,35 грн. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13 набрало законної сили 09.01.2014. У добровільному порядку зазначене рішення Господарського суду міста Києва відповідачем виконане не було. Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві 20.01.2014 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16. За доводами позивача, у період з 04.03.2014 по 10.06.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16 у примусовому порядку виконане частково в загальній сумі 63 695,73 грн. Враховуючи часткове виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16, позивач вважає, що таке є підставою, згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, для нарахування відповідачу інфляційних втрат в сумі 70 516,87 грн. та 3% річних в сумі 6 929,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 було порушено провадження у справі № 910/10829/16 та призначено розгляд справи на 01.08.2016 о 10:10 год.

28.07.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

28.07.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 01.08.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене не з'явився, але подав 28.07.2016 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до зазначеного клопотання відповідач просив суд відкласти розгляд справи, оскільки юрисконсульт перебуває у щорічній відпустці. Відповідач також повідомив суд про те, що йому не було надіслано копію позовної заяви з усіма доданими до неї документами.

Розглянувши в судовому засіданні 01.08.2016 подане клопотання, суд дійшов висновку про незадоволення останнього, оскільки:

Ухвала Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 про порушення провадження у справі № 910/10829/16 та призначення справи до розгляду на 01.08.2016 о 10:10 год. відправлена відповідачу 16.06.2016, про що є відмітка на зворотньому боці ухвали, саме клопотання свідчить про отримання відповідачем цієї ухвали, т.т. відповідач мав можливість підготуватись до судового засідання та направити свого повноважного представника для участі в даному судовому засіданні.

Стаття 28 ГПК України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Однак клопотання відповідача, підписане генеральним директором, свідчить про реальну можливість здійснити своє представництво в суді безпосередньо на рівні керівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Подане ж відповідачем клопотання розцінюється судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу. Тому справа розглядається по суті.

В судовому засіданні, призначеному на 01.08.2016, представник позивача подав заяву, якою підтвердив відсутність аналогічного спору. Заява залучена судом до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 01.08.2016 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.08.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» (позивач) звернулось з позовними вимогами до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (відповідач) про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 70 516,87 грн. за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 та 3% річних в розмірі 6 929,47 грн. за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 за прострочення оплати заборгованості за договором постачання № 2204 від 22.04.2013.

Позивач зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13, що набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» задоволені частково, вирішено стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» основний борг в розмірі 107 855,00 грн. пеню в розмірі 3 715,61 грн., 3% річних в розмірі 797,17 грн. та судовий збір в розмірі 2 247,35 грн.

Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва встановлено факт наявності основної заборгованості Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» за поставлений товар згідно договору постачання № 2204 від 22.04.2013 (далі - договір постачання) в сумі 107 855,00 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13 набрало законної сили 09.01.2014.

У добровільному порядку зазначене рішення Господарського суду міста Києва відповідачем виконане не було.

Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві 20.01.2014 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16. За доводами позивача, у період з 04.03.2014 по 10.06.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16 у примусовому порядку виконане частково в загальній сумі 63 695,73 грн.

Станом на день подання Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» позовної заяви (10.06.2016) рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16 в примусовому порядку в період з 04.03.2014 по 10.06.2016 виконане відповідачем частково, що підтверджується платіжними дорученнями № 675 від 06.02.2014, № 4858 від 16.07.2014, № 1227 від 03.03.2015, № 1960 від 23.03.2015, № 3256 від 30.04.2015, № 4765 від 22.06.2015, № 5792 від 27.07.2015, № 7804 від 21.10.2015, № 2529 від 20.04.2016, № 3343 від 20.05.2016 (копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи) в загальній сумі 63 695,73 грн.

З урахуванням зазначеного, станом на 10.06.2016 залишок заборгованості, як стверджує позивач у позовній заяві, становить 50 919,40 грн. (114 615,13 грн. (заборгованість, підтверджена рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16) - 63695,73 грн. (сума часткового виконання відповідачем грошового виконання) = 50 919,40 грн.).

Отже, спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача залишку заборгованості за поставлений товар згідно спірного договору постачання та неналежним виконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 70 516,87 грн. та 3% річних в сумі 6 929,47 грн., які нараховані за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а саме за період з 09.01.2014 по 10.06.2016.

При цьому позивач вважає, що наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості за договором постачання № 2204 від 22.04.2013 в загальній сумі 114 615,13 грн. підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13 та в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 вказаної статті).

Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» (позивач) до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (відповідач) встановлено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання № 2204 від 22.04.2013 щодо своєчасної оплати за поставлений товар у розмірі 107 855,00 грн. та стягнуто з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» основний борг в розмірі 107 855,00 грн. пеню в розмірі 3 715,61 грн., 3% річних в розмірі 797,17 грн. та судовий збір в розмірі 2 247,35 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарським судам роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/13, що набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення при вирішенні даної справи № 910/10829/16, в якій беруть ті самі особи, щодо яких встановлено ці факти вказаним рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21561/13.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за спірним договором постачання була погашена відповідачем у примусовому порядку частинами в загальній сумі 63 695,73 грн.

Часткові оплати в рахунок погашення заборгованість за спірним договором постачання підтверджуються платіжними дорученнями № 675 від 06.02.2014, № 4858 від 16.07.2014, № 1227 від 03.03.2015, № 1960 від 23.03.2015, № 3256 від 30.04.2015, № 4765 від 22.06.2015, № 5792 від 27.07.2015, № 7804 від 21.10.2015, № 2529 від 20.04.2016, № 3343 від 20.05.2016, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи зазначене, на момент подання позову (10.06.2016) залишок заборгованості становить 50 919,40 грн. (114 615,13 грн. (заборгованість, підтверджена рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 у справі № 910/21561/16) - 63695,73 грн. (сума часткового виконання відповідачем грошового виконання) = 50 919,40 грн.).

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та, зокрема, у вигляді нарахування та стягнення інфляційних та трьох відсотків річних на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 70 516,87 грн. за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 та 3% річних в розмірі 6 929,47 грн. за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вказані періоди відповідають періоду існування заборгованості.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат на залишок заборгованості за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга»), суд дійшов висновку, що розрахунки позивача є арифметично вірними та такими, що повністю відповідають приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України і матеріалам справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 70 516,87 грн. інфляційних втрат за період з 09.01.2014 по 10.06.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 6 929,47 грн. за період з 09.01.2014 по 10.06.2016, суд дійшов висновку, що останній виконаний арифметично вірно та відповідно до встановлених обставин справи, у зв'язку з чим зазначена сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 3-Б; ідентифікаційний код 21568905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МК» (04119, вул. Зоологічна, 4А, оф. 139; ідентифікаційний код 38203331) 6 929,47 грн. (шість тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять гривень 47 коп.) 3% річних, 70 516,87 грн. (сімдесят тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 87 коп.) інфляційних втрат, 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2016

Суддя Гумега О.В.