Постанова

від 02.08.2016 по справі 816/816/16

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/816/16

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Нафта" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

30 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ТОВ "Кремінь Нафта" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 33606,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2015 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, установлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на 1 робоче місце, в зв'язку з чим ТОВ "Кремінь Нафта" повинен згідно статті 20 даного Закону до 16 квітня 2016 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 32799,55 грн. Оскільки зазначену суму відповідачем не сплачено, на суму заборгованості позивачем нараховано пеню в розмірі 806,88 грн.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 42/.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений завчасно та належним чином; причин неявки суду не повідомив.

Як визначено частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи достатність наданих сторонами доказів та відсутність потреби допитати свідка чи експерта, суд, зважаючи на положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 28 липня 2016 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить наступних висновків.

Як зазначено у статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною сьомою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31 січня 2007 року № 70 затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі за текстом -Порядок № 70). Вказаний Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості.

Відповідачем 25 лютого 2016 року подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік /а.с. 6/, згідно відомостей якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2015 рік становила 11 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 0,7 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 65599,00 грн. При цьому, зі змісту поданого звіту вбачається, що працевлаштування штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", (рядок 03) підприємством не забезпечено.

Разом із тим, самостійна сплата адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ТОВ "Кремінь Нафта" не здійснена.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами другою, третьою вказаної статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач мав у строк до 01 квітня 2016 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 32799,55 грн. За зволікання щодо самостійної сплати вищевказаної суми, позивачем нараховано пеню у розмірі 806,88 грн.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно з вимогою пункту 2.1 наказу Міністерства соціальної політики України "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" від 31 травня 2013 року № 316, така форма звітності подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 зазначеного наказу визначено, що у звіті № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, і за необхідності зазначаються категорії таких громадян.

У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості (лист Міністерства соціальної політики України від 21 серпня 2013 року).

Аналізуючи викладене, суд приходить висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.

ОСОБА_2 міськрайонного центру зайнятості від 14 квітня 2016 року № 1134 підтверджено, що ТОВ "Кремінь Нафта" протягом 2015 року не повідомляло місцевий центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів /а.с. 14/.

Відповідно до частини п'ятої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Отже, відповідачем не виконано обов'язок з працевлаштування інвалідів у 2015 році, не здійснено заходів щодо повідомлення органа зайнятості про наявність вакантних робочих місць для інвалідів, у зв'язку із настанням цих обставин не забезпечено самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій, а відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Кремінь Нафта" суми основаної заборгованості та пені.

Надаючи правову оцінку залученим відповідачем до матеріалам справи доказам на підтвердження того факту, що ТОВ "Кремінь Нафта" визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, суд виходить з наступного.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07 червня 2016 року (а.с. 32-34) порушено провадження про банкрутство ТОВ "Кремінь Нафта" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, терміни виконання яких настали до дня введення мораторію.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 14 червня 2016 року (а.с. 35-37) відповідача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

Частинами першою, другою та третьою статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не спростував доводи адміністративного позову, не надав доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а позивач обґрунтовано звернувся до суду про стягнення з відповідача не сплаченої у добровільному порядку заборгованості, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Нафта" (код ЄДРПОУ 37667061) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, одержувач УДКСУ у м. Кременчуці Полтавської області, код 37965850, р/р 31212230700008 в ГУДКСУ у Полтавській області, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції в розмірі 32799 (тридцять дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійок та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 806 (вісімсот шість) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.С. Бойко