Ухвала

від 13.06.2016 по справі 826/21397/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Київ К/800/2059/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Латишевій Л.П., за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Денисенка О.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТРА»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року

у справі №826/21397/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТРА»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАТРА» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 07 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з TOB «УКРІНТЕРМАШ», TOB «СПРШФУДС ТОРГ»; TOB «САН ІНВЕСТ»; TOB «Пазл - Строй»; TOB «ТЕК-Комерс»; ТОВ «Енел Плюс»; TOB «Технотелеком-Сервіс»; TOB «ФОБОС-О»; TOB «ДЕ ЛЯ ПОНТ»; TOB «ПМК АРТ-ТРЕЙД»; TOB «TM КОМФОРТ ПЛЮС»; ТОВ «КОМПАНІЯ ВІТЕК»; TOB «СОФТПРО-ТРЕЙДИНГ»; ГОВ «СОФТПРО- ТЕХНОЛОДЖІ»; TOB «ДК «ТОРГ-СЕРВІС»; TOB «ВОЛГОБАЛТ» за період з 01 січня 2012 року по 28 лютого 2015 року, за результатами якої складено акт від 24 квітня 2015 року №1836/26-56-22-05-05/37334670.

Перевіркою позивача встановлено наступні порушення вимог:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 988 171,00 грн.;

- пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 1 113 801,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2015 року №0003132205, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 392 251,00 грн., з яких 1 113 801,00 грн. за основним платежем та 278 450,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0003142205, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 235 214,00 грн., з яких 988 171,00 грн. за основним платежем та 247 043,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За висновками акту перевірки, у перевірений період (2013 - 2014 роки) позивач мав фінансово-господарські відносини з рядом підприємств, які не мають практичної можливості здійснювати підприємницьку діяльність: на підприємствах відсутні працевлаштовані особи, які отримували доходи, відповідно до інформації баз даних, на підприємствах відсутні основні засоби, засоби виробництва, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за податковою адресою.

Вказане слугувало підставою для висновку податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту вказаного податкового періоду за результатом здійснення господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами, а відтак правомірність формування валових витрат та податкового кредиту спірного податкового періоду.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з TOB «СПРШФУДС ТОРГ»; TOB «САН ІНВЕСТ»; TOB «Пазл - Строй»; TOB «ТЕК-Комерс»; ТОВ «Енел Плюс»; TOB «Технотелеком-Сервіс»; TOB «ФОБОС-О»; TOB «ДЕ ЛЯ ПОНТ»; TOB «ПМК АРТ-ТРЕЙД»; TOB «TM КОМФОРТ ПЛЮС»; ТОВ «КОМПАНІЯ ВІТЕК»; TOB «СОФТПРО-ТРЕЙДИНГ»; ГОВ «СОФТПРО- ТЕХНОЛОДЖІ»; TOB «ДК «ТОРГ-СЕРВІС»; TOB «ВОЛГОБАЛТ», за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

На підтвердження реальності вчинюваних договірних відносин позивачем надано податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспорті накладні.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагенти позивача не могли поставити товар останньому, оскільки спроможності на його придбання і перевезення вони не мали, а відомості первинних документів, долучених до матеріалів справи, не відповідають за своїм змістом обумовленим договорами умовам поставки, позивачем не доведено виконання господарських зобов'язань та реальність поставки товару за договорами з зазначеними контрагентами та використання його у господарській діяльності позивача, внаслідок чого відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту.

Оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображати зміст господарської операції та її вартісні показники, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАТРА» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі №826/21397/15 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М . Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.