Рішення

від 01.08.2016 по справі 904/5196/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.08.16р. Справа № 904/5196/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСТ Автоматик" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Укрспецмонтаж" (м. Дніпро)

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 19 819 грн. 05 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Неволін Ю.О. - представник (довіреність № 01-09-1 від 01.09.2015);

від відповідача: Цаберяба І.О. - представник (довіреність від 01.10.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПСТ Автоматик" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Укрспецмонтаж" (далі - відповідач) суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 19 819 грн. 05 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 17 128 грн. 81 коп. - інфляційні втрати;

- 2 690 грн. 24 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним .

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Укрспецмонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСТ Автоматик" суму основного боргу в розмірі 89 078 грн. 80 коп., інфляційні витрати в розмірі 63 941 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 7 646 грн. 93 коп. та суму витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в розмірі 2 410 грн. 00 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 у справі № 904/9951/15 залишено без змін.

У вказаному вище рішенні суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних по 26.08.2015. Позивач посилається на те, що фактично рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 на теперішній час не виконано. Так, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з вересня 2015 року по травень 2016 року в сумі 17 128 грн. 81 коп. та 3% річних за період з 01.09.2015 по 31.05.2016 в сумі 2 690 грн. 24 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2016 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 11.07.2016. Листом від 21.06.2016 судом було запитано інформацію про результати розгляду справи № 904/9951/15 з наданням відповідних процесуальних документів про результати розгляду вказаної справи, а також відомостей щодо набрання законної сили, у разі оскарження - відповідних постанов апеляційної та касаційної інстанції.

Листом від 29.06.2016 було надано інформацію про набрання рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 у справі № 904/9951/15 законної сили, а також надано копію вказаного рішення та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2016, якою вказане рішення залишено без змін.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 43164/16 від 11.07.2016), в якій він просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах позовних вимог, на майно відповідача, зокрема, на грошові кошти на його рахунках. Вказане клопотання позивач обґрунтовує не випадковістю, відсутністю поважних причин для невиконання зобов'язань відповідачем, відсутністю з боку відповідача дієвих спроб, направлених на сплату боргу, протягом тривалого часу. Вказане, на думку позивача, може свідчити про те, що відповідачем можуть бути вчинені дії, направлені на зменшення суми коштів на його рахунках та зменшення кількості належного відповідачеві майна та/або розміру його активів.

Також у вказаній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача суми додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в сумі 310 грн. 25 коп. Вказані витрати складаються з вартості квитків на прибуття представника позивача у судове засідання. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що вказані витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки явка представника позивача була визнана судом обов'язковою.

У вказаній заяві позивач також просить суд зупинити провадження у справі до остаточного вирішення справи № 904/9951/15. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що станом на 08.07.2016 відповідачем не здійснено навіть часткового виконання рішення у вказаній справі, а у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення сум, обчислених з дати останнього нарахування по попередній справі і по дату погашення боргу. Отже, позивач не має доказів, які б підтверджували дату погашення боргу, суми та дати оплат. Вказані докази можуть з'явитися тільки після повного виконання рішення суду по справі № 904/9951/15. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд зупинити провадження у справі до остаточного вирішення справи № 904/9951/15 на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 11.07.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 11.07.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 11.07.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 11.07.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.08.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх.суду 47909/16 від 01.08.2016), в яких він наголошує на тому, що розрахунок інфляційних втрат позивачем проведено невірно, у зв'язку з чим відповідач навів свій контррозрахунок, за результатами проведення якого було визначено, що інфляційні втрати за період з вересня 2015 року по травень 2016 року складають 8 071 грн. 26 коп. Також відповідач вказав, що включення суми судового збору до складу грошового зобов'язання та нарахування у зв'язку з цим на вказану суму інфляційних втрат та 3 % річних є неправомірним, оскільки положення статті 625 Цивільного кодексу України розповсюджуються лише на договірні правовідносини. У запереченнях відповідач також навів контррозрахунок 3% річних, за результатами якого визначено, що в період прострочення з 27.08.2015 по 31.05.2016 3% річних складають 2 023 грн. 35 коп.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 47911/16 від 01.08.2016), в яких він просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах позовних вимог, на майно відповідача, зокрема, на грошові кошти на його рахунках; стягнути з відповідача суми додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в сумі 644 грн. 57 коп.; зупинити провадження у справі до остаточного вирішення справи № 904/9951/15. У вказаній заяві позивач наводить обґрунтування правомірності вимог щодо відшкодування відповідачем суми додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи (транспортних витрат), а саме: позивач зазначає, що явка представника позивача визнавалася судом обов'язковою, а представник позивача проживає у місті Харкові. Зв'язок позивача та представника підтверджується довіреністю та допуском представника до участі у судових засіданнях. Отже, позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на проїзд представника з Харкова до Дніпра та у зворотному напрямку на судові засідання, призначені на 11.07.2016 та 01.08.2016. На підтвердження вказаних витрат позивач долучив до матеріалів справи залізничні квитки та квиток на автобус.

У судове засідання 01.08.2016 о 12:40 годин з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 01.08.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.08.2016 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на викладенні у його запереченнях обставини.

У судовому засіданні 01.08.2016 о 12:40 годин у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 01.08.2016 о 15:00 годин.

У судове засідання 01.08.2016 о 15:00 годин з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні представниками позивача та відповідача наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Крім того, судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Укрспецмонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСТ Автоматик" суму основного боргу в розмірі 89 078 грн. 80 коп., інфляційні витрати в розмірі 63 941 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 7 646 грн. 93 коп. та суму витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в розмірі 2 410 грн. 00 коп.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором № PST00000145 від 11.10.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар та надані згідно з договором послуги, у зв'язку з чим судом була визнана правомірною та стягнута заборгованість, яка утворилась станом на 26.08.2015 у сумі 160 666 грн. 73 коп., яка складається з наступних сум: 89 078 грн. 80 коп. - основний борг, 63 941 грн. 00 коп. - інфляційні втрати та 7 646 грн. 93 коп. - 3% річних. Судові витрати за рішенням суду покладені на відповідача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 у справі № 904/9951/15 залишено без змін.

Отже, у вказаному вище рішенні суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних за період з 09.01.2013 по 26.08.2015.

Позивач посилається на те, що фактично рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 на теперішній час не виконано, у зв'язку з чим позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з вересня 2015 року по травень 2016 року в сумі 17 128 грн. 81 коп. та 3% річних за період з 01.09.2015 по 31.05.2016 в сумі 2 690 грн. 24 коп.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 904/9951/15 було встановлено факт наявності основного боргу, а також визначено періоди, за які були проведені нарахування, зокрема, інфляційних втрат та 3% річних (граничний термін нарахування - 26.08.2015), судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/9951/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/9951/15 встановлено факт настання терміну оплати поставленого товару та наданих послуг за договором № PST00000145 від 11.10.2012 (08.01.2013), а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним договором.

На час розгляду справи № 904/5196/16, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/9951/15.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідачем зобов'язання за договором № PST00000145 від 11.10.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар та надані згідно з договором послуги, а також рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 не виконані, внаслідок чого у нього продовжила утворюватись заборгованість перед позивачем за договором.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 було стягнуто крім основного боргу, інфляційні втрати та 3% річних за період з 09.01.2013 по 26.08.2015.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абзацами 3, 4 пункту 7.1. Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини 2 статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині .

В той же час, позивач, під час звернення із позовом до суду, здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу (89 078 грн. 80 коп.) та на суму судового збору, який було стягнуто з відповідача за результатами розгляду справи № 904/9951/15 (2 410 грн. 00 коп.).

З цього приводу суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму стягнутого з відповідача судового збору є неправомірним з огляду на те, що відшкодування суми сплаченого за розгляд справи № 904/9951/15 судового збору в сумі 2 410 грн. 00 коп. не може вважатися грошовим зобов'язанням, на яке розповсюджується дія статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказане, дослідивши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за визначеним позивачем періодом, судом встановлено, що вказані розрахунки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було включено до бази нарахування суму судового збору, крім того арифметично розрахунки також проведено невірно, як наслідок розрахунки, здійснені позивачем, визнаються судом необґрунтованими.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, враховуючи визначений позивачем та судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період вересня 2015 року по травень 2016 року складають 8 071 грн. 26 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 8 071 грн. 26 коп.

Застосувавши визначений позивачем та судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що 3% річних за період прострочення з 01.09.2015 по 31.05.2016 складають 2 003 грн. 06 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 003 грн. 06 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем клопотань суд зазначає наступне.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 43164/16 від 11.07.2016), в якій він просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах позовних вимог, на майно відповідача, зокрема, на грошові кошти на його рахунках. Вказане клопотання позивач обґрунтовує не випадковістю, відсутністю поважних причин для невиконання зобов'язань відповідачем, відсутністю з боку відповідача дієвих спроб, направлених на сплату боргу, протягом тривалого часу. Вказане, на думку позивача, може свідчити про те, що відповідачем можуть бути вчинені дії, направлені на зменшення суми коштів на його рахунках та зменшення кількості належного відповідачеві майна та/або розміру його активів.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову .

У вказаній вище заяві позивач також просив суд зупинити провадження у справі до остаточного вирішення справи № 904/9951/15. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що станом на 08.07.2016 відповідачем не здійснено навіть часткового виконання рішення у вказаній справі, а у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення сум, обчислених з дати останнього нарахування по попередній справі і по дату погашення боргу. Отже, позивач не має доказів, які б підтверджували дату погашення боргу, суми та дати оплат. Вказані докази можуть з'явитися тільки після повного виконання рішення суду по справі № 904/9951/15. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд зупинити провадження у справі до остаточного вирішення справи № 904/9951/15 на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом .

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 було залишено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 без змін, а отже набрало законної сили.

Крім того, фактично, позивач просить суд зупинити провадження у справі до моменту повного виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 по справі № 904/9951/15 з метою заявлення до стягнення інфляційних втрат та 3% річних до моменту повного погашення заборгованості відповідачем. Вказана підстава для зупинення провадження у справі не передбачена статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі .

Також у заяві позивач просить суд стягнути з відповідача суми додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в сумі в сумі 644 грн. 57 коп. Вказані витрати складаються з вартості квитків на прибуття представника позивача у судові засідання. У заяві позивач наводить обґрунтування правомірності вимог щодо відшкодування відповідачем суми додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи (транспортних витрат), а саме: позивач зазначає, що явка представника позивача визнавалася судом обов'язковою, а представник позивача проживає у місті Харкові. Зв'язок позивача та представника підтверджується довіреністю та допуском представника до участі у судових засіданнях. Отже, позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на проїзд представника з Харкова до Дніпра та у зворотному напрямку на судові засідання, призначені на 11.07.2016 та 01.08.2016. На підтвердження вказаних витрат позивач долучив до матеріалів справи залізничні квитки та квиток на автобус.

З приводу вказаних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У відповідності до пункту 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов'язані з дослідженням об'єкта судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті), і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту). В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 вказаної Постанови до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Так, позивачем на підтвердження витрат в сумі 644 грн. 57 коп. надані залізничні квитки та квиток на автобус загальною вартістю 623 грн. 57 коп. Оскільки підприємство позивача зареєстроване в м. Дніпро, то представником позивача долучено до матеріалів справи довідку від 13.01.2015 № 6332005424, яка підтверджує факт проживання представника позивача в м. Харкові.

В той же час, позивач просить суд стягнути витрати на проїзд, понесені особисто представником позивача, на користь самого позивача, не надаючи належних доказів понесення вказаних витрат саме позивачем . Так, до матеріалів справи не додано належних доказів виділення позивачем коштів на проїзд його представнику до господарського суду Дніпропетровської області, доказів наявності зобов'язання позивача по відшкодуванню вказаних витрат в майбутньому або повернення позивачем сплачених його представником за квитки грошових коштів.

За таких обставин, суд вважає вимоги щодо відшкодування витрат на проїзд представника позивача в сумі 644 грн. 57 коп. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Укрспецмонтаж" (49075, м. Дніпро, вулиця Дубовика, будинок 11; ідентифікаційний код 32448135) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСТ Автоматик" (49100, м. Дніпро, бульвар Слави, будинок 18, квартира 40; ідентифікаційний код 32688019) - 8 071 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 2 003 грн. 06 коп. - 3% річних, 700 грн. 46 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2016.

Суддя Ю.В. Фещенко