Рішення

від 29.07.2016 по справі 910/11081/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2016Справа №910/11081/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" до Київської міської ради про визнання недійсним договору в частині Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:Терещенко О.М. - представник за довіреністю; Беніцька В.І. - представник за довіреністю; від відповідача:Семенюк Н.М. - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Компанія Катран" (далі - позивач, ПАТ "Компанія Катран") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання недійсним абзаців 13, 14 та 15 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок за кадастровими номерами: 8000000000:69:236:0019 та 8000000000:69:236:0030, - укладеного між Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран" та Київською міською радою, що поновлений 30.10.2015 року відповідно до Угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, а саме: орендар зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради 7% загальної площі квартир у цих будинках; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію забудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла; питання пайової участі орендар зобов'язаний вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 року № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні спеціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзаци 13, 14, 15 п. 8.4. укладеного між сторонами договору оренди земельних ділянок, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.06.2008 року за № 72-6-00520 у книзі записів державної реєстрації договорів, не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/11081/16, розгляд справи призначено на 29.07.2016 р.

У судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог.

22.07.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва (канцелярію) подали письмові пояснення стосовно підстав для визнання договору недійсним, а також клопотання про залучення доказів.

Представник відповідача проти позову заперечував, безпосередньо у судовому засіданні 29.07.2016 року надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зокрема посилається на те, що чинним законодавством не передбачено визнання недійсним договору (пунктів договору), з підстав його невідповідності законодавчому акту, який було прийнято вже після укладення договору.

Крім того, у відзиві Київська міська рада просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та повністю відмовити у задоволенні позову, у разі, якщо суд встановить порушення прав Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран".

Суд дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.07.2016 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради IV сесії V скликання від 24.05.2007 року N 680/1341 "Про передачу закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі м. Києва" вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі міста Києва;

- передано закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН", за умов виконання пункту 6 рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 5, 69 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі м. Києва у зв'язку із переходом права власності на комплекс будівель (свідоцтво про право власності від 14.09.2006 року), у тому числі:

* ділянку № 1 площею 3, 66 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.03.59 № 475 "Про відвод земельних ділянок Київському міськавтоуправлінню під автогосподарство";

* ділянку № 2 площею 2, 03 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 11.10.66 № 1522 "Про відвод земельної ділянки Київському автотранспортному 09662 Київського міського виробничого управління вантажного автотранспорту під поширення та реконструкцію упаковочного цеху" та від 31.08.72 № 1400 "Про відведення земельної ділянки автотранспортному підприємству 09667 для розміщення стоянки автотранспорту".

Згідно з п.п. 6.5., 6.8., 6.9. даного рішення, Закрите акціонерне товариство "КОМПАНІЯ КАТРАН" зобов'язано:

- питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 року № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва";

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цьому житловому комплексі (крім службової) на підставі пункту 36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- сплатити до цільового фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цього житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".

17.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством "КОМПАНІЯ КАТРАН" (далі - орендар, позивач, ПАТ "КОМПАНІЯ КАТРАН") та Київською міською радою (далі - орендодавець, відповідач) було укладено договір оренди земельних ділянок, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за № 72-6-00520 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Згідно вказаного договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року N 680/1341 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначену цим договором.

За змістом п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельні ділянки з наступними характеристиками:

місце розташування - вул. Новопольова, 2 у Солом'янському районі м. Києва;

розмір - 5, 6890 га, в тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3, 6628 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0019 та земельна ділянка № 2 площею 2, 0262 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0030;

цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком.

Згідно з п. 3.1. Договору, останній укладеного на 5 років.

Земельна ділянка є переданою в день державної реєстрації цього договору (п. 6.1. Договору).

Пунктом 8.4. договору визначено коло обов'язків орендаря, серед яких зокрема:

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цих будинках (крім службової) на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (абз. 13);

- сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цих будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Міністерством регіонального розвитку і будівництва України для міста Києва станом на день оплати, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (абз. 14);

- питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески ) ) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (із змінами та доповненнями внесеними рішеннями Київської міської ради від 12.02.2004 року № 1051/2461 та від 27.12.2005 року № 622/3083) (абз. 15).

Дослідивши зміст договору зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.06.2008 року за № 72-6-00520 у книзі записів державної реєстрації договорів, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 04.06.2008, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельних ділянок, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 04.06.2008, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельних ділянок, об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 04.06.2008, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельних ділянок).

Судом встановлено, що за актом приймання-передачі земельних ділянок від 17.06.2008 року, відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв у своє володіння і користування земельні ділянки:

місце розташування - вул. Новопольова, 2 у Солом'янському районі м. Києва;

розмір - 5, 6890 га, в тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3, 6628 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0019 та земельна ділянка № 2 площею 2, 0262 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0030;

цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком (копія акту від 17.06.2008 долучена до позову).

Відповідно до Витягу із протоколу № 14 пленарного засідання Київської міської ради ІІ сесія VIІ скликання, прийнято рішення про поновлення Публічному акціонерному товариству "Компанія Катран" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі міста Києва та внесення змін до нього (А-20985).

13.10.2015 року між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Катран", на підставі статті 792 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" та рішення Київської міської ради від 10.12.2014 року № 682/682, уклали угоду про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, відповідно до якої, поновлено на 15 років договір оренди земельних ділянок, укладений між орендарем та орендодавцем та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2008 за № 72-6-00520.

Спір у справі, як вважає позивач, виник у зв'язку з тим, що поновлений договір оренди земельних ділянок не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його поновлення, а саме вимогам, встановленим у Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності".

12.03.2011 року набув чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на дату укладення угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок) передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2).

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Частиною 7 статті 40 вказаного Закону визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

При цьому, відповідно до п. 7 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Як вбачається із позовної заяви, позивач вважає, що абзаци 13, 14, 15 пункту 8.4. договору оренди земельних ділянок повинні бути визнані судом недійсними з огляду на наступне:

- абзаци 13 та 14 пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок не відповідають ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- абзац 15 пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок зобов'язує позивача здійснити дії відповідно до нормативного акту, який втратив чинність на момент поновлення договору.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору. При цьому зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких сторони домовились, так і сторони правочину; для недійсності правочину за суперечністю його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства слід встановити, що законодавство забороняє відповідну поведінку учасників правочину та настання обумовлених цим наслідків.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, за змістом ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

Відтак, заявляючи позов про визнання недійсним договору (частини договору), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Так, позивач вважає, що оскільки нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності після укладення договору оренди земельної ділянки № 680/1341 від 24.05.2007, встановлено обов'язок приведення прийнятих до набрання цим законом рішень органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, у відповідність із цим Законом, умови абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 стали суперечити нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у зв'язку з чим на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України повинні бути визнані недійсними.

Як зазначено у п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11, у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

На момент укладення угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок від 30.10.2015 року чинне законодавство містило заборону органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, під час укладення угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 30.10.2015 року Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран" повинні бути врахованими зміни у законодавстві, зокрема й набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

ПАТ "Компанія Катран" листом № 08/18720 від 09.11.2015 року звернулось до Київської міської ради та просило укласти угоду про виключення з договору оренди земельних ділянок абзацу 13, 14 та 15 пункту 8.4. Договору, оскільки укладаючи угоду про поновлення договору оренди не було виключено умови договору, які не відповідають законодавству.

Суд зазначає, що норми цивільного та господарського законодавства України передбачають наявність правових інструментів приведення умов вчинених сторонами правочинів (договорів) у відповідність до норм законодавства, яке набрало чинності в період дії договору та норми якого по-іншому регулюють правовідносини, ніж те, що діяло в момент вчинення правочину.

Оскільки ч. 7 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містить пряму заборону органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тоді абзаци 13 та 14 пункту 8.4. договору оренди підлягають визнанню недійсними.

Що ж стосується абзацу 15 пункту 8.4. Договору про оренду земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено необхідність приведення у відповідність до вимог цього закону договору про пайову участь. Заборони щодо участі у розвитку інфраструктури населеного пункту норми вказаного закону не містять. Тому сторони договору повинні привести до вимог законодавства абзац 15 пункту 8.4. договору шляхом внесення до нього відповідних змін.

Так, згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Подібне положення також закріплено й у частині 1 статті 188 Господарського кодексу України.

Порядок зміни господарського договору врегульований статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до частини 4 цієї статті у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк після одержання пропозиції про зміну (розірвання) договору, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, суд наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року№ 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду України від 20.11.2012 №28/5005/640/2012.

За таких обставин, з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства, в тому числі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", абзацу 15 пункту 8.4. договору оренди земельних ділянок, позивач вправі звернутись до відповідача з відповідною пропозицією щодо внесення змін до такого договору, так само, як і звернутись безпосередньо до суду з відповідним позовом про внесення змін до договору.

Отже, позовна вимога в частині визнання недійсним абзацу 15 пункту 8.4. договору оренди земельних ділянок № 72-6-00520 від 17.06.2008 року в редакції угоди про поновлення та внесення змін від 30.10.2015 року, задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" підлягають частковому задоволенню.

У відзиві на позов відповідач вказує на сплив позовної давності у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд дійшов висновку, що строк позовної давності пропущено не було, оскільки Угоду про поновлення та внесення змін до договору про оренду земельних ділянок було укладено 30.10.2015 року, а позивач звернувся із позовом до суду саме у зв'язку з тим, що вказаною угодою не було привередо договір у відповідність до законодавства.

Таким чином, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" задовольнити частково.

2. Визнати недійсним абзац 13 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран", щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цих будинках (крім службової) на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

3. Визнати недійсним абзац 14 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран", щодо сплати до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цих будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Міністерством регіонального розвитку і будівництва України для міста Києва станом на день оплати, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" (03061, м. Київ, вул. Новопольова, 2; код ЄДРПОУ 05441005) судовий збір у розмірі 689, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.08.2016 р.

Суддя Ю.О. Підченко