Рішення

від 02.08.2016 по справі 910/9617/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/50/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016 Справа № 910/9617/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торгово-промислова компанія ОСОБА_1В» (04050, м. Київ, вул. Бережанська, 14, к. 7)

до відповідача ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» (69005, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 21 Б, офіс 3)

про стягнення 63 332,40 грн.

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 21.06.2016р.;

від відповідача - не з'явився.

02.06.2016р. до господарського суду Запорізької області, відповідно до ст.ст. 15,17 ГПК України, надійшла справа № 910/9617/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торгово-промислова компанія ОСОБА_1В» , м. Запоріжжя до ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» , м. Запоріжжя про стягнення 63332,40 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 02.06.2016р. справу № 910/9617/16 призначено до розгляду судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.06.2016р. порушено провадження у справі № 910/9617/16, справі присвоєно номер провадження 4/50/16, судове засідання призначено на 22.06.2016р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті. Ухвалою суду від 22.06.2016р., у зв'язку з неявкою представників сторін, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався до 02.08.2016р.

В судовому засіданні 02.08.2016р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 02.08.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві та на підставі договору №ДТ08/07 від 08.07.2008р., рішення господарського суду м. Києва по справі №3/44 від 24.03.2011р., ст., ст. 526, 530 625 ЦК України та ст.ст. 230, 232 ГК України, просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» суму 63 332,40 грн., з яких 9 921, 90 3% річних та 53 410, 50 грн. інфляційного нарахування.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувану ухвалою суду по справі документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 21.06.2016р., юридичною адресою ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» (код ЄДРПОУ 24742503) є: 69005, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 21 Б, офіс 3, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 02.06.2016р. про порушення провадження у справі № 910/9617/16, яка направлялася на зазначену адресу відповідача, повернулася на адресу господарського суду Запорізької області з відміткою відділення поштового зв'язку: В«Організація не зареєстрованаВ» , ухвала суду від 22.06.2016р. про відкладення розгляду справи № 910/9617/16 повернулася на адресу господарського суду Запорізької області з відміткою відділення поштового зв'язку: В«Інші причиниВ» .

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 910/9617/16.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія ОСОБА_1» (позивачем у справі) та ОСОБА_2 підприємством «Деніт» (відповідачем у справі) було укладено договір № ДТ08/07 (далі - договір).

Факт укладання договору № ДТ08/07 від 08.07.2008р. та порушення умов зазначеного договору з боку ПП «Деніт» встановлений рішенням господарського суду м. Києва від 24.03.2011р. у справі №3/44, яке, у відповідності до ст. 35 ГПК України, має преюдиційне значення при розгляді даної справи.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.03.2011р. у справі №3/44 було стягнуто з ОСОБА_2 підприємства «Деніт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія ОСОБА_1» 64 740 грн. 00 коп. основного боргу, 6 474 грн. 00 коп. пені, за період з 13.08.2008р. по 13.02.2009р., 842 грн. 26 коп. збитків від зміни індексу інфляції, за період з 12.08.2008р. по 01.02.2011р., 4 780 грн. 64 коп. 3% річних, за період з 12.08.2008р. по 01.02.2011р., 768 грн. 37 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Як свідчать матеріали справи та пояснення позивача, на момент звернення позивача до суду зобов'язання щодо виконання рішення суду від 24.03.2011р. у справі №3/44 належним чином не виконані, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним предметом позову.

У зв'язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму 9 921, 90 грн. 3% річних та 53 410, 50 грн. інфляційного нарахування.

Період нарахування 3% річних та інфляційного нарахування позивачем в позовній заяві зазначено з 02.04.2011р по 14.05.2016р. Проте, як то вбачається з розрахунку та пояснень позивача, наданих в судовому засіданні 02.08.2016р., позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційного нарахування за період з 05.04.2011 р. по 14.05.2016р.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відповідно до п.1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» (далі за текстом постанова Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р.), за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1., 4.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. визначено правову природу процентів річних та інфляційних нарахувань. Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .

Відповідно до п.7.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р., за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Деніт» не погасив заборгованість, яку було стягнуто з відповідача за рішенням Господарського суду м. Києва від 24.03.2011р. у справі №3/44.

Розрахунок 3 % річних судом перевірений та визнаний такими, що виконаний вірно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 9 921, 90 грн. 3% річних, за період з 05.04.2011 р. по 14.05.2016р., заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, згідно розрахунку позивача, становить 53 410, 50 грн.

Наданий розрахунок судом перевірений та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем не враховані індекси інфляції за два місяці (березень та квітень 2016р.), а отже середній індекс інфляції становить 1,907, замість вказаного позивачем 1, 825.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 58772,91 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Однак, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем заявлено до стягнення 53 410, 50 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Таким чином, стягненню підлягають інфляфійні витрати в розмірі 53 410, 50 грн., за період з 05.04.2011 р. по 14.05.2016р.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торгово-промислова компанія ОСОБА_1В» , м. Київ до ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» , м. Запоріжжя задовольнити повністю.

2.Стягнути з ОСОБА_2 підприємства В«ДенітВ» (69005, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 21 Б, офіс 3, код ЄДРПОУ 24742503) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торгово-промислова компанія ОСОБА_1В» (04050, м. Київ, вул. Бережанська, 14, к. 7, код ЄДРПОУ 30682900) 9 921 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять одну) грн. 90 коп. - 3% річних, 53 410 (п'ятдесят три тисячі чотириста десять) грн. 50 коп. втрат від інфляції та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України В« 03В» серпня 2016 р.

Суддя Н.Г. Зінченко