Рішення

від 01.08.2016 по справі 911/2021/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2016 р. Справа № 911/2021/16

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Презенс технолоджиВ» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Маяк агроплюсВ» , Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 587 196,35 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 01.07.2016)

від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.06.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю В«Презенс технолоджиВ» (далі-ТОВ В«Презенс технолоджиВ» /позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Маяк агроплюсВ» (далі - ТОВ В«Маяк агроплюсВ» /відповідач) про стягнення з відповідача 587 196,35 грн, з яких: 374 227,59 грн заборгованості за поставлену продукцію за договором купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013, 67 353,32 грн пені, 111 135,71 грн 30% річних та 34 479,73 грн інфляційних втрат.

Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.06.2016 порушено провадження у справі №911/2021/16 та призначено її до розгляду 04.07.2016.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.07.2016 та 26.07.2016 розгляд даної справи відкладався на 26.07.2016 та 01.08.2016 відповідно.

У судові засідання 04.07.2016, 26.07.2016 та 01.08.2016 представник відповідача не прибув.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.03.2013 між ТОВ В«Презенс технолоджиВ» (далі-продавець) та ТОВ В«Маяк агроплюсВ» було укладено договір купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 (далі - договір), за умовами п. 1.4. якого продавець надає покупцеві товарну продукцію шляхом поставки (передачі) згідно умов цього договору.

Пунктами 1.2., 2.1.1., 2.1.2., 3.2., 3.3., 4.2 та 11.1. договору передбачено, що за цим договором товарною продукцією є засоби захисту рослин.

Покупець зобов'язаний оплатити товарну продукцію згідно з умовами цього договору та відповідних додатків, а також прийняти товарну продукцію згідно з умовами цього договору та відповідних додатків.

Покупець здійснює оплату за товарну продукцію, що поставлена та/або поставляється продавцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця у строки, які відображаються сторонами у відповідних додатках до цього договору, які є невід'ємними частинами цього договору.

Умови оплати, ціни та асортимент товарної продукції можуть бути змінені сторонами шляхом підписання додаткових угод.

Поставка продукції проводиться партіями та оформлюється товарними накладними.

Так, відповідно до підписаних протягом 2013 року додатків №№1-13 до договору сторони погодили строки оплати вартості товару за кожною з партій.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання своїх зобов'язань сторонами, але не пізніше 31.12.2013.

27.12.2013 сторонами було укладено додаткову угоду до договору №1, за змістом якої сторони домовились продовжити строк дії договору та викласти п. 11.1. у наступній редакції «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором».

Копії відповідних договору та додатків до нього, а також додаткової угоди №1 від 27.12.2013 наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, здійснивши протягом березня серпня 2013 року відповідачу поставку засобів захисту рослин загальною вартістю 2 133 279,12 грн, що підтверджується наданими суду копіями видаткових накладних, довіреностями на отримання матеріальних цінностей та актом звіряння взаємних розрахунків, скріпленими підписами та відбитками печаток сторін.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.

Як слідує з наданих позивачем пояснень з посиланням на банківські виписки по рахунку, вартість поставленого товару відповідач оплатив частково, а саме станом на 2014 рік загальний розмір сплачених покупцем коштів за поставлений товар становив 1041722,79 грн.

Водночас, протягом періоду здійснення вищезазначених поставок на відповідну суму відповідачем було повернуто товар на загальну суму 512 328,74 грн, що підтверджується наданими суду копіями накладних на повернення постачальнику продукції.

З огляду вищенаведеного, загальна сума належних до сплати коштів за поставлений за договором товар становила 579 227,59 грн.

29.05.2015 сторонами було укладено додаткову угоду до договору №2 (далі - додаткова угода №2), за умовами якої сторони підтвердили, що за поставлену продукцію відповідно до договору купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013, покупець має заборгованість перед продавцем у розмірі 579 227,59 грн.

Пунктом 2 вищезазначеної додаткової угоди сторони погодили, покупець зобов'язується сплатити заборгованість, вказану у п. 1 додаткової угоди, у наступному порядку:

- до 15.06.2015 - 300 000,00 грн;

- до 31.07.2015 - 279 227,59 грн. Копія відповідної додаткової угоди наявна в матеріалах справи.

Однак, як зауважив позивач, відповідач після укладання додаткової угоди №2 сплатив погоджену суму заборгованості частково у розмірі 205 000,00 грн, у той час як залишок погодженої до погашення суми заборгованості за поставлений за договором товар у розмірі 374 227,59 грн відповідач не погасив, внаслідок чого за ТОВ В«Маяк агроплюсВ» утоворилась заборгованість у розмірі 374 227,59 грн.

В підтвердження вищезазначеного позивачем надано копії банківських виписок по рахунку, довідку АТ «Укрексімбанк» №040-19-1/496 від 21.07.2016 про надходження грошових коштів за договором на рахунок позивача та довідку №65 від 29.06.2016 за підписами генерального директора та головного бухгалтера ТОВ В«Презенс технолоджиВ» .

З огляду вищезазначеного, 15.06.2016 позивач направив відповідачу претензію від 13.06.2016 про сплату боргу у розмірі 374 227,59 грн. Копії зазначеної вимоги та доказів її надіслання наявні в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач на претензію не відповів, остаточні розрахунки за поставлений згідно договору товар, з урахуванням визначених додатковою угодою №2 строків, не провів, позивач просить суд стягнути з ТОВ В«Маяк агроплюсВ» , зокрема, 374 227,59 грн основного боргу.

Заперечуючи проти заявленої вимоги, відповідач зазначив про те, що позивачем не враховано здійсненні ТОВ В«Маяк агроплюсВ» платежі у розмірі 74 873,52 грн, внаслідок чого загальна сума боргу є меншою від заявленої позивачем. В підтвердження зазначеного суду надано копії платіжних доручень на відповідно вказану відповідачем суму платежів.

Дослідивши повно і всебічно матеріали справи та подані докази, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. ст. 627, 629, 655, 691, 692 та ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду наведеного, підписання відповідачем як договору, так і додаткової угоди до договору №2 без будь-яких заперечень щодо їх положень свідчить про погодження відповідача з умовами означених правочинів, відтак підписання відповідачем первинних документів свідчить про прийняття останнім товару та, відповідно, породжує для ТОВ В«Маяк агроплюсВ» обов'язок по сплаті коштів у розмірі та строки, погоджені додатковою угодою №2 від 29.05.2015.

Посилання ж відповідача на арифметичну невідповідність заявленої суми основного боргу з огляду на сплату ТОВ В«Маяк агроплюсВ» коштів 74 873,52 грн, що не були враховані позивачем, визнаються судом неспроможними з огляду на те, що відповідно до наданих позивачем доказів зазначені платежі були проведені відповідачем за іншими договорами. В підтвердження відповідних обставин суду надано відповідні договори та виставлені за ними позивачем рахунки, на підставі яких відповідач і провів платежі на суму 74 873,52 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи те, що станом на день прийняття рішення відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, залишок погодженої додатковою угодою №2 заборгованості не сплатив, а також те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості є арифметично вірним суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 374 227,59 грн основного боргу підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього, зокрема, 67 353,32 грн пені, нарахованої за період з 01.08.2015 по 31.01.2016 на 279 227,59 грн заборгованості.

Заперечуючи проти заявленої вимоги, відповідач зауважив на тому, що укладена сторонами 29.05.2015 додаткова угода до договору №2 за своєю правовою природою є новацією, а тому, враховуючи відсутність погоджених за відповідною додатковою угодою №2 положень щодо права позивача на нарахування пені, відповідні вимоги останнього є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас, в силу вимог ст. ст. 530, 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у разі неналежного виконання покупцем умов оплати покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки.

Як слідує з наданих сторонами доказів та пояснень, відповідач не виконав покладеного на нього додатковою угодою №2 обов'язку та не сплатив 279 227,59 грн до 31.07.2015, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем умов укладених між сторонами правочинів.

Таким чином, оскільки відповідачем порушено погоджені сторонами строки сплати коштів та погашення заборгованості за поставлений за договором товар, а також те, що арифметично вірний розмір заявленої до стягнення суми пені, обрахований судом в межах визначеного позивачем періоду, становить 67 379,07 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 67 353,32 грн пені є обґрунтованою та підставною.

Посилання ж відповідача на відсутність у позивача відповідного права з огляду на припинення основного зобов'язання шляхом укладення додаткової угоди №2, положеннями якої не визначено права позивача на нарахування пені, оцінюються судом критично з огляду нижченаведеного.

Пунктами 12.2., 12.7. та 12.8. договору купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013 передбачено, що недійсність або припинення дії будь-якої частини цього договору або будь-яких прав та обов'язків, що виникають за умовами цього договору, не призводить до недійсності чи позбавлення законної сили будь-яких інших частин договору.

Всі наступні зміни та (або) доповнення до цього договору набувають юридичної сили, якщо вони виконанні в письмовій формі т підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Будь-які додатки, додаткові угоди до договору є його невід'ємною частиною, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Так, відповідно до п. 4 додаткової угоди до договору №2 від 29.05.2015, остання складена в двох оригінальних примірниках, по одному для кожної сторони і є невід'ємною частиною договору.

З огляду вищенаведеного, оскільки сторони, укладаючи додаткову угоду №2, погодили лише інший строк сплати заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013 та не змінили ані порядок розрахунків, ані природи відповідного зобов'язання, зважаючи на положення укладених сторонами правочину та додаткових угод до нього, суд дійшов висновку про те, що зобов'язання за договором купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013 не припинилися шляхом новації, а положення щодо права покупця нарахувати пеню за порушення умов оплати товару поширює свою дію на всі зобов'язання що виникли між сторонами, у тому числі з підстав укладеної додаткової угоди №2, відтак відповідні доводи відповідача є необґрунтованими.

Водночас, відповідач заперечив проти заявленої до стягнення суми пені з огляду на пропуск позивачем строків позовної давності.

Так, згідно доводів відповідача, визначені сторонами згідно додатків №№1-13 до договору строки оплати товару закінчилися ще в 2013 році, а тому відповідно встановлений річний строк позовної давності для вимоги про стягнення пені за договором купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013 сплинув.

З огляду наведеного, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 353,32 грн пені та, зокрема, відмовити у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

За приписами ст. ст. 253, 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до ст. ст. 254, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як слідує зі змісту наданого позивачем розрахунку, нарахування пені останній здійснював на відповідно несплачену суму заборгованості за період, початок якого визначений днем, наступним за днем коли мала бути проведена оплата, що відповідно погоджено сторонами додатковою угодою до договору №2 від 29.05.2015, та є моментом, коли позивач відповідно довідався про його порушене право на отримання коштів у розмірі 279 227,59 грн, а саме - 01.08.2015.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що останнім днем річного терміну на звернення до суду з вимогою про стягнення пені за порушення визначених додатковою угодою №2 строків сплати коштів є 01.08.2016, а тому, враховуючи звернення позивача до суду з відповідниим позовом 22.06.2016, заява відповідача про застосування строку позовної давності є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 353,32 грн пені.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з ТОВ В«Маяк агроплюсВ» , зокрема, 34 479,73 грн інфляційних втрат, нарахованих спадаючим підсумком з урахуванням часткових оплат за наступні періоди:

- з 01.08.2015 по 31.01.2016 на 449 227,59 грн заборгованості;

- з 01.03.2016 по 31.05.2016 на 374 227,59 грн заборгованості.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2014, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, відповідно до розміщених на офіційному веб-сайті "Урядовий кур'єр" відомостей, за повідомленням Державної служби статистики, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у січні 2016 року становив 100,9%, у лютому 2016 року індекс інфляції становив 99,6%, тобто мала місце дефляція.

Як слідує з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, останні були обраховані до 31.01.2016, у той час як платіж у розмірі 75 000,00 грн, на який позивачем було зменшено суму заборгованості, було проведено відповідачем 18.02.2016, а тому позивачем безпідставно не включено в періоду обрахунку інфляційних втрат місяць лютий 2016 року, у якому мала місце дефляція.

З огляду вищенаведеного, суд здійснював обрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за періоди визначені позивачем, враховуючи зменшення відповідних втрат на суму дефляції в лютому 2016 року.

Оскільки арифметично вірний розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, обрахованих судом в межах визначених позивачем періодів з урахування вищезазначених вимог закону, становить 31 345,06 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 34 479,73 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 31 345,06 грн.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 111 135,71 грн 30% річних, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України спадаючим підсумком за наступні періоди:

- з 05.07.2015 по 31.07.2015 на 220 000,00 грн заборгованості;

- з 01.08.2015 по 17.02.2016 на 170 000,00 грн заборгованості;

- з 18.02.2016 по 16.06.2016 на 95 000,00 грн заборгованості;

- з 20.08.2015 по 16.06.2016 на 279 227,59 грн заборгованості, суд дійшов висновку про таке.

В обгрунтування заявленої позовної вимоги позивач зазначає, що відповідно до п. 6.3. договору у разі, якщо покупець не здійснив розрахунок за поставлену товарну продукцію в строки, передбачені п. 3.2. цього договору та/або в додаткових угодах покупець зобов'язується сплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від неоплаченої в строки суми, що нараховуються, починаючи з двадцятого календарного дня прострочення.

Виходячи з правового аналізу ст. 625 ЦК України, 3% річних є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання зобов'язань - певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Поряд з тим, відповідно до приписів ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Положеннями пп. 6.1. 6.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Як слідує зі змісту договору купівлі-продажу №13/ЗЗР/23 від 05.03.2013, сторони погодили порядок та розмір сплати процентів за користування чужими коштами у порядку 536 ЦК України, у той час як доказів встановлення сторонами іншого розміру процентів, ніж це передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суду не надано.

Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем встановлення іншого розміру процентів, ніж це передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд здійснював нарахування 3% річних на визначені позивачем суми боргу та за визначені відповідно періоди.

Оскільки арифметично вірний розмір процентів річних, обрахованих судом за визначений позивачем період з урахуванням передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України процентів, становить 11 164,66 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 111 135,71 грн 30% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 11 164,66 грн 3% річних.

Посилання ж відповідача на відсутність права позивача щодо нарахування відсотків річних з огляду на новацію зобов'язання визнаються судом неспроможними з огляду на встановлені судом вище обставини необґрунтованості відповідних доводів.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Маяк агроплюсВ» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Окружна, 11, ідентифікаційний код 37508617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Презенс технолоджиВ» (02160, м. Київ, вул. Березнева, 10, ідентифікаційний код 37768402) 374 227 (триста сімдесят чотири тисячі двісті двадцять сім) грн 59 коп. основного боргу, 67 353 (шістдесят сім тисяч триста п'ятдесят три) грн 32 коп. пені, 31 345 (тридцять одну тисячу триста сорок п'ять)грн 06 коп. інфляційних втрат , 11 164 (одинадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн 66 коп. 3% річних та 7 261 (сім тисяч двісті шістдесят одну) грн 36 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 04.08.2016.

Суддя В.А. Ярема