Рішення

від 03.08.2016 по справі 918/648/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2016 р. Справа № 918/648/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕ-КАБ" про стягнення 13 379, 25 грн.

За участі:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕ-КАБ" (далі - відповідач) про стягнення 13 379, 25 грн.

Ухвалою господарського суду від 21.07.16 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/648/16 розгляд якої призначено на 03.08.16 р.

29 липня 2016 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду від 01.08.16 р. у справі № 918/648/16 клопотання позивача було задоволено та призначено розгляд справи в приміщенні Господарському суду Дніпропетровської області в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення вручене 27.07.2016 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення вручене 25.07.2016 року.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 ГПК за наявними матеріалами без участі представників сторін.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Рівненської області,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Судом встановлено, що ТОВ "Торгівельний будинок "НОВІС" на замовлення ТОВ "МЕ-КАБ" було поставлено товар відповідачу без укладання договору поставки у спрощений спосіб.

Зокрема, Позивачем було здійснено поставку пакетів з ФД П/Е 46*68 (далі-товар) на підставі видаткових накладних № 1220 від 14.07.2015 року, № 1704 від 26.08.2015 року та № 1717 від 26.08.2015 року на загальну суму 49 291, 30 грн., які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач частково здійснив оплату відповідно до платіжних доручень від 29.07.15 р. № 94 на суму 25 135, 30 грн., від 16.09.15 р. № 140 на суму 12 156, 00 грн., всього разом оплативши 37 291, 30 грн. При цьому в графі "Призначенні платежу" вказавши "За пакети згідно накл. № 1220 від 14.07.15 р., накл. № 1704 від 26.08.15 р."

Крім того зазначений товар був поставлений директору ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності № 6 від 13.07.2015 року та довіреності № 8 від 26.08.2015 року.

В матеріалах справи містяться акти звірок взаєморозрахунків з Відповідачем, які останнім були підписані.

Таким чином, враховуючи часткову оплату в сумі 37 291, 30 грн. за отримання товару по видатковим накладним від Позивача, у Відповідача виникла заборгованість в сумі 12 000, 00 грн.

Факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та довіреностями на отримання товару.

Вищевказані накладні та довіреності приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України . Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України , якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Таким чином, прострочення щодо оплати вартості за кожну партію товарів, поставлених за накладними, починається з дня, наступного після прийняття товарів відповідачем.

Відповідно до роз'яснення, що надане Вищим господарським судом України в Інформаційному листі від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи той факт, що уповноважена особа відповідача підписала всі вищезазначені накладні, то у відповідача виник обов'язок щодо здійснення розрахунків за отриманий за цими накладними товар.

Станом на день розгляду справи відповідач не погасив заборгованість перед позивачем і на даний час заборгованість становить 12 000, 00 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем прийнятого на себе господарського зобов'язання.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до ст.ст. 202 , 203 , 205 , 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (стаття 193 Господарського кодексу України ).

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою, відносини, що склалися між сторонами відповідають положенням договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.ст. 662 та 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

За приписами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь -який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням усного договору поставки, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265 , 268 , 269 ГК України , ст. 678 - 681 ЦК України .

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 12 000, 00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню повністю, а саме в сумі 12 000, 00 грн.

Також у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов’язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 291, 95 грн. та 1 087, 00 грн. інфляційних втрат.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України , зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України , що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 у справі № 3/350).

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 291, 95 грн. , а інфляційні збитки - 1 087, 00 грн. Суд перевірив поданий розрахунок, вважає його арифметично вірним, обґрунтованим, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33 , 43 , 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33 , 34 , 49 , 64 , 75 , 81-1, 82 , 83 , 84 , 85 ГПК України , суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕ-КАБ" (33024, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 32, код ЄДРПОУ 39752200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, буд. 9а, код ЄДРПОУ 38300039) основний борг в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп., 291 (двісті дев'яносто одна) грн. 95 коп. 3% річних, 1 087 (тисяча вісімдесят сім) грн. 00 коп. втрат від інфляції та 1 378 (тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 05.08.2016 року.

Суддя Гудзенко Я.О.