Рішення

від 01.08.2016 по справі 910/7120/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016Справа №910/7120/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ Лізинг"

про заборону використання комерційного найменування

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Помазкін А.Є за довіреністю № 07/09/15-1 від 07.09.2015

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ Лізинг" (відповідач) про заборону використання комерційного найменування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7120/16 та призначено розгляд справи на 23.05.2016 о 12:00 год.

Судове засідання, призначене на 23.05.2016, не відбулося, у зв'язку з тим, що суддя Гумега О.В. перебувала у відрядженні.

Після повернення судді Гумеги О.В. з відрядження, суд призначив розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 призначено розгляд справи на 06.06.2016 о 12:00 год.

06.06.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 20.04.2016 з документами для долучення до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 06.06.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 06.06.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 20.04.2016 та від 26.05.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні 06.06.2016 судом перевірено виконання сторонами вимог ухвал суду від 20.04.2016 та від 26.05.2016 та встановлено, що відповідач вимоги зазначеної ухвали не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвал суду від 20.04.2016, від 26.05.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 04.07.2016 о 14:00 год.

04.07.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету та підстав позову.

В судове засідання, призначене на 04.07.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 04.07.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 20.04.2016, від 26.05.2016 та від 06.06.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 04.07.2016 заява позивача, подана 04.07.2016 через відділ діловодства суду, про зміну предмету та підстав позову залучена судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.07.2016 здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 04.07.2016 через відділ діловодства суду, про зміну предмету та підстав позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про зміну предмету та підстав позову, суд не приймає її до розгляду, з огляду на невідповідність останньої вимогам ч. 4 ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні, призначеному на 04.07.2016, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвал суду від 20.04.2016, від 26.05.2016, від 06.06.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 04.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 01.08.2016 о 12:00 год.

20.07.2016 через відділ діловодства суду позивач надав додаткові пояснення з додатками.

01.08.2016 через відділ діловодства суду позивач звернувся до суду з клопотанням про залучення документів.

В судове засідання 01.08.2016 представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 01.08.2016, повторно не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п.п. 3.9 п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено в абз. 1 п.п. 3.9.1 п. 3 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Ухвалу про порушення провадження у справі від 20.04.2016, рівно як і ухвали суду про відкладення розгляду справи було надіслано відповідачу за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, б. 18/7, вказаною у позовній заяві та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва та примірниками повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання та на наявність інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення (довідка ф. 20).

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011, згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин, вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 01.08.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні 01.08.2016 позивач позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.08.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Статтею 90 ЦК України передбачено право юридичної особи мати комерційне (фірмове) найменування.

Відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, яка набула чинності для України 25 грудня 1991 року, фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, комерційні (фірмові) найменування.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншим законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 489 ЦК України правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Відповідно до ст. 159 ГК України суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.

У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.

Стаття 490 ЦК України встановлює, що майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).

Суд встановив, що 19.07.1999 Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (позивач).

Відповідно до статуту позивача, нова редакція якого була затверджена протоколом № 02/11-15 від 02.11.2015, предметом діяльності позивача є здійснення будь-яких видів підприємницької та будь-якої іншої діяльності, у тому числі торгівельно-закупівельної та комерційно-посередницької діяльності, а також здійснення операцій з майном, зокрема, купівля, продаж, здавання в найом (оренду), лізинг нерухомого та рухомого майна ( п. 1.2.1., 1.2.2. статуту позивача).

Наявні в матеріалах справи докази, зокрема, рекламні матеріали, свідчать про використання позивачем комерційного (фірмового) найменування АТБ з метою вирізнення особи позивача з-поміж інших осіб. При цьому позивачем належними засобами доказування доведено, що використання позивачем комерційного фірмового (найменування) АТБ розпочалося по меншій мірі не пізніше 1 липня 2011 року.

Наявні в матеріалах справи докази (т. 1, а. с. 119-123, т. 1, а. с. 129-140) також свідчать, що використання позивачем комерційного (фірмового) найменування АТБ з метою вирізнення особи позивача з-поміж інших осіб, призвело до того, що іншими суб'єктами позначення АТБ почало сприйматися саме як комерційне (фірмове) найменування позивача.

Отже, позивач належними засобами доказування довів використання ним комерційного фірмового (найменування) АТБ в господарському обігу, тобто для власної індивідуалізації під час здійснення господарської (комерційної) діяльності, а також ту обставину, що комерційне фірмове (найменування)позивача - АТБ відоме споживачам.

При цьому, комерційне (фірмове) найменування позивача - АТБ відповідає принципам істинності, постійності та виключності.

Зібрані у справі докази також свідчать про реєстрацію знаку для товарів і послуг АТБ за свідоцтвом України № 42322, заявка від 08.07.2002.

Позивач використовує знак для товарів і послуг АТБ за свідоцтвом України № 42322 відповідно до умов ліцензійного договору № 10/12-4 про надання дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності (знаків для товарів і послуг) від 10.12.2010, укладеному між Тагіш Ентерпрайзес Лімітед та позивачем.

При цьому і права на комерційне (фірмове) найменування позивача і права на торговельну марку підлягають охороні відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ч. 3 ст. 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Отже, позивачу належать майнові права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування АТБ та виключне право перешкоджати неправомірному використанню комерційного (фірмового) найменування АТБ, в тому числі, забороняти таке використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Отже, позивач вважає, що належні йому виключні майнові права на комерційне (фірмове) найменування АТБ порушені відповідачем, що, в свою чергу, дає йому право на звернення до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, припинення дії, примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг» припинити використання тотожного найменування АТБ шляхом внесення необхідних змін до установчих документів.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з таких підстав.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що 20.06.2012 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг», видами діяльності якого вказано фінансовий лізинг; надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення). Засновниками відповідача є ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство «АКВА ДІДЖИТАЛ» (ідентифікаційний код 37147673).

Отже, державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг» була здійснена після набуття позивачем прав на комерційне (фірмове) найменування АТБ.

Надані позивачем докази свідчать про розміщення в мережі Інтернет інформації, що «АТБ Лізинг» (відповідач) має наміри розмістити дебютні облігації на 160 мільйонів гривень, а також про надання відповідачем лізингових послуг. При цьому судом встановлено, що «АТБ Лізинг», іменує себе як АТБ, тобто безпідставно використовує комерційне (фірмове) найменування позивача.

Крім того, в ухвалі Подільського районного суд міста Києва від 15.03.2016 у справі № 758/3156/16-к зазначено, що під час досудового розслідування було встановлено, що для реалізації злочинного плану, який полягав у створенні враження постачання певних товарів, надання послуг, документального оформлення фінансово-господарських операцій, для незаконного перерахування грошових коштів від реально діючих суб'єктів господарської діяльності на рахунки підконтрольних їм підприємств з метою зняття цих коштів, встановлені та невстановлені особи зареєстрували та перереєстрували на своє ім'я ряд юридичних осіб, зокрема, ПАТ «АКВА ДІДЖИТАЛ» (ідентифікаційний код 37147673), яке є засновником відповідача.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що використовуючи комерційне найменування АТБ позивача у власній назві, відповідач використовує відомість позивача у споживачів та його репутацію, що може заважати споживачам вирізнити і відрізнити позивача від відповідача, а також призвести до можливості змішування споживачами послуг, які надаються позивачем та відповідачем.

Використання відповідачем комерційного найменування позивача АТБ порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, зокрема, завдає шкоди його діловій репутації або має на меті використання його власної популярності у споживачів.

Відповідно до п. 78 Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12 (із змінами) зазначено, що з огляду на приписи статей 90, 489 - 491 ЦК України та статті 159 ГК України належним способом захисту права особи на комерційне (фірмове) найменування може бути позов про зобов'язання іншої особи припинити використання тотожного найменування та відшкодування збитків, якщо їх завдано таким використанням. У разі задоволення відповідного позову господарський суд може зобов'язати власника (засновника) або уповноважений ним орган внести необхідні зміни до установчих документів.

Отже, позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг» припинити використання тотожного найменування АТБ шляхом внесення необхідних змін до установчих документів, є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову, судовий збір в розмірі 1378,00 грн. покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг» (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, будинок 18/7; ідентифікаційний код 38240305) припинити використання тотожного найменування АТБ, що є комерційним (фірмовим) найменуванням Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна, 76; ідентифікаційний код 30487219), шляхом внесення необхідних змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ Лізинг» (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, будинок 18/7; ідентифікаційний код 38240305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна, 76; ідентифікаційний код 30487219) 1378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.

4. Після набрання рішенням господарського суду законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2016.

Суддя Гумега О.В.