Постанова

від 27.07.2016 по справі 910/6088/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р. Справа№ 910/6088/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Білак В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Остапенко В.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Онищенко І.П. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016р.

у справі № 910/6088/16 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 17011270,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 17011270,81 грн., з яких: 1397606,34 грн. 3% річних та сума у розмірі 15613664,47 грн., на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 21.03.2013 року по 30.06.2015 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/6088/16 від 02.06.2016 року прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначав, що єдиним та законним способом списання 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до Закону №3319-УІ та «Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію» є списання з дотриманням певного порядку у відповідності до «Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію», а саме - створення комісії з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню у розрізі контрагентів, складання протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою, подання кредиторам інформації про суми списаної заборгованості.

Крім того, даним Порядком передбачено, що ДК «Газ України» надсилає позивачу щомісяця повідомлення про суму списаної заборгованості. Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надсилає протягом семи днів після списання заборгованості ДК «Газ України» повідомлення про суми списаної заборгованості, що є підставою для такого списання, оскільки відповідачу не було надано жодного документа, що підтверджував би дотримання даного порядку, рішення місцевого Господарського суду від 02.06.2016 року по справі №910/6088/16, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, є незаконним.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.07.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г на лікарняному, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, змінено склад колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Пашкіна С.А., Чорна Л.В.

Відповідач, згідно з поданим до суду 21.07.2016 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечував та просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі 910/6088/16 без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 23.01.2009 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укладено Договір № 06/09-8 поставки природного газу бюджетним установам та організаціям, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у 2009 році природний газ в обсязі до 1050 млн. куб.м згідно погодженого графіку, а останній зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії Договору відповідно до умов п. 10.1 Договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 року, в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Оскільки відповідач належним чином не виконав зобов'язання з оплати отриманого природного газу згідно Договору № 06/09-8 від 23.01.2009, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у квітні 2013 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 38129020,38 грн., з яких: 20437752,98 грн. основного боргу, 11970198,80 грн. інфляційних нарахувань, 5721068,60 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/6028/13 (суддя Паламар П.І.) вищевказаний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 20437752,98 грн. основного боргу, 36888,60 грн. витрат по оплаті судового збору, в іншій частині позову відмовлено, з огляду на те, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим законом, оскільки цим відповідач позбавляється можливості на списання фінансових санкцій, призводить до не передбачених чинним законодавством матеріальних витрат відповідача паливно-енергетичного комплексу.

Під час розгляду господарського спору між цими ж сторонами у справі № 910/6028/13 господарським судом встановлено, що позивач передав відповідачу протягом 2009 року 1033702269 куб.м природного газу вартістю 2046080131,65 грн., а відповідач сплатив у безготівковому порядку одержаний газ у розмірі 2025642378,67 грн., у зв'язку з чим господарський суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 20437752,98 грн. боргу (2046080131,65 грн. - 2025642378,67 грн.).

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/6028/13 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 у справі № 910/6028/13.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом спору у даній справі є стягнення 1397606,34 грн. 3% річних та стягнення 15613664,47 грн. інфляційних, за період з 21.03.2013 року по 30.06.2015 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав грошові зобов'язання, за Договором № 06/09-8 поставки природного газу бюджетним установам та організаціям від 23.01.2009 року, оскільки, поставлений позивачем протягом грудня 2009 року природний газ, оплатив частково та з порушенням строку, встановленого умовами вказаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - Цивільного кодексу України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, судом першої інстанції вірно враховано, що 04.06.2011 року набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 року.

Дія вказаного Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок" (ст. 1 Закону) .

Отже, дія Закону поширюється на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірню компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", які є сторонами даного спору.

Згідно з п. 2.2 ст. 2 Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 року, підлягає списанню заборгованість, у тому числі встановлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що фінансові санкції (3% річних та інфляційні втрати) нараховані позивачем на заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем протягом грудня 2009 року, тобто в межах періоду з 01.01.1997 по 01.01.2011, визначеного у п. 2.2 ст. 2 Закону.

Заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем протягом грудня 2009 року, не була сплачена станом на 04.06.2011 (дату набрання чинності Законом) та існувала станом на 20.10.2015 (день винесення Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/6028/13).

Доводи апелянта стосовно того, що списання заборгованості, передбачене положеннями Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", можливе лише за умови дотримання певної процедури, визначеної Порядком, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Положеннями ст. 2 Закону, передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій, нарахованих на заборгованість за природний газ.

Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону та п. 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій, визначена п. 2.2 ст. 2, таких обмежень не містить.

Тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п.п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, положення ст. 2 Закону не мають диспозитивного характеру, і тому не залежать від сторін.

Посилання ж у п. 2.2 ст. 2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Враховуючи імперативний характер норми вказаного Закону, а позивач, як суб'єкт процедури, визначений у ст. 1 Закону, зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій.

Та обставина, що вказаний Закон втратив чинність 30.06.2012 року не надало права позивачу нараховувати інфляційні та 3% річних на заборгованість за природний газ, який спожитий у 2009 році.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 29.03.2016 року у справі № 910/6416/13, від 18.05.2016 року у справі № 910/9899/13, від 25.05.2016 року у справі № 910/6858/13.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1397606,34 грн. та 15613664,47 грн. інфляційних витрат задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції, також правомірно відхилив доводи відповідача стовно спливу позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, позовна давність застосуванню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими, в задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

З огляду на встановлене, судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016р. у справі № 910/6088/16 слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на апелянта.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016р. у справі № 910/6088/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016р. у справі № 910/6088/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6088/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді С.А. Пашкіна

Л.В. Чорна