Постанова

від 02.08.2016 по справі 809/844/16

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2016 р. Справа № 809/844/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.,

за участю секретаря Котик Д.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0001521302, 0001501302, 0001511302 від 23.06.2016, рішень за №№0001541302, 0001481302 від 23.06.2016 та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №0001491302 від 23.06.2016,-

ВСТАНОВИВ :

13.07.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач, Коломийська оДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0001501302, 0001511302, 0001521302 від 23.06.2016, рішень за №№0001541302, 0001481302 від 23.06.2016 та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №0001491302 від 23.06.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акту перевірки від 10.06.2016 за №1087/171/29523111313, всупереч фактичних обставин справи, вимог податкового та іншого законодавства України відповідачем протиправно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, згідно яких позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 8 906,25 гривень та з податку на додану вартість на 11 875 гривень. У зв'язку із донарахуванням позивачу суми податку на доходи фізичних осіб, Коломийською оДПІ одночасно визначено розмір єдиного внеску у сумі 13 735,42 гривень, що підлягає сплаті ОСОБА_3, який являється платником єдиного внеску, та виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001491302 від 23.06.2016 на донараховану суму єдиного внеску, а згідно рішення №0001481302 від 23.06.2016 нараховано штраф у розмірі 2 747,08 гривень. Крім того, оскільки позивач у своїй господарській діяльності використовує працю інших осіб, відповідачем згідно податкового повідомлення-рішення за №0001521302 від 23.06.2016 нараховано йому як податковому агенту штраф у розмірі 510 гривень, а згідно рішення 0001541302 від 23.06.2016 - застосовано штраф у розмірі 250 гривень за неналежне ведення бухгалтерської документації.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов повністю задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву від 27.07.2016. Просила в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 07.12.2006 зареєстрований виконавчим комітетом Коломийської міської ради Івано-Франківської області як фізична особа-підприємець та 11.12.2006 взятий на податковий облік як платник податків Коломийською оДПІ (а.с.15, 67).

З 13.06.2007 позивач є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100046152 від 13.06.2007, індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 (а.с.68).

У період з 16.05.2016 до 28.05.2016 та з 30.05.2016 до 04.06.2016 посадовими особами Коломийської оДПІ на підставі наказу №115 від 06.05.2016, направлення №13 від 16.05.2016 проведено документальну планову виїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування податків та зборів за період з 01.01.2014 до 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання вимог валютного та іншого податкового законодавства за період з 01.01.2014 до 31.12.2015.

За наслідками перевірки відповідачем 10.06.2016 складено акт за № 1087/171/НОМЕР_6, у якому зафіксовані порушення позивачем:

- пункту 138.1, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого платником податків занижено податок на доходи фізичних осіб за 2014 рік на загальну суму 5 937,50 гривень;

- пункту 1 частини 2 статті 6, статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску за 2014 рік на загальну суму 13 735,42 гривень;

- частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- пунктів 198.1, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податку на додану вартість за лютий 2014 року на загальну суму 7 916,67 гривень;

- пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, за ІІІ квартал 2015 року у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку невірно відображено показники розрахунку (а.с.14-60).

На підставі вищевказаного акту перевірки від 10.06.2016 відповідачем винесено: податкові повідомлення-рішення за №0001501302, №0001511302 від 23.06.2016, згідно яких фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на суму 5 937,50 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2 968,75 гривень, а також з податку на додану вартість за основним платежем на суму 7 916,67 гривень та за штрафними фінансовими санкціями на суму 3 958,33 гривень (а.с.62, 63).

Згідно податкового повідомлення-рішення №0001521302 від 23.06.2016 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді відрахувань із заробітної плати, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 510 гривень (а.с.64).

У зв'язку із донарахуванням позивачу суми податку на доходи фізичних осіб, відповідачем визначено розмір єдиного внеску у сумі 13 735,42 гривень, що підлягає сплаті ОСОБА_3 як платником єдиного внеску, про що виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001491302 від 23.06.2016 на донараховану суму єдиного внеску (а.с.66).

Рішеннями №0001481302 та №0001541302 від 23.06.2016 застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2 747,08 гривень за донарахування фіскальним органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та у розмірі 250 гривень за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок (а.с.61, 65).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, рішеннями про застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.06.2016, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судом встановлено, що підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість слугував висновок відповідача про те, що позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб включено витрати у сумі 39 583,35 гривень за господарськими операціями із приватним підприємством "Дніпрокомплект", що проведені за безтоварними операціями, на підставі правочинів, які не мають реального наслідку, що у свою чергу призвело до заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. При цьому, відповідач посилається на довідку Охтирської оДПІ від 11.07.2014 за №95/18-11-22/25018797 про результати проведення зустрічної звірки приватного підприємства "Дніпрокомплект" щодо господарських відносин із платником податків приватним підприємством "Обірій-Інвест", їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2013 року, січень-лютий 2014 року. За результатами звірки приватного підприємства "Дніпрокомплект" документально не підтверджено здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з приватним підприємством "Обрій-Інвест" з придбання нафтопродуктів на загальну суму податку на додану вартість 459 743,61 гривень, а також їх подальший продаж контрагентам-покупцям, зокрема, й позивачу у лютому 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 7 916,67 гривень. З урахуванням наведеного, відповідачем зроблено висновок про відсутність господарських операцій з поставки приватним підприємством "Дніпрокомплект" продукції позивачу.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд виходить з чинних на час виникнення правовідносин нормативно-правових актів та зазначає їх зміст у відповідній редакції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Зі змісту акту перевірки за №1087/171/НОМЕР_6 від 10.06.2016 слідує, що позивачем у 2014 році завищено витрати на загальну суму 39 583,35 гривень, внаслідок включення до витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб, витрати за господарськими операціями по придбанню нафтопродуктів у приватного підприємства "Дніпрокомплект".

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, судом встановлено наступне.

01.04.2008 приватне підприємство "Дніпрокомплект" (продавець) та фізична особа-підприємць ОСОБА_3 (покупець) уклали Договір № 01-04/1, згідно якого продавець зобов'язується поставити світлі нафтопродукти (надалі - продукція), а покупець - прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов, визначених даним Договором (пункт 2.1 Договору).

Поставка продукції проводиться автотранспортом продавця на умовах "СТР" згідно з Правилами Інкотермс-2000. Право власності від Продавця до Покупця переходить в момент надання документів, визначених пунктом 3.7, а саме рахунку, сертифікату відповідності, податкової накладної, бухгалтерської накладної (пункти 3.1, 3.2 Договору).

Ціна продукції за даним Договором вказана у додатках до даного Договору і приймається із розрахунку за 1 л фактичної маси з урахуванням 20% ПДВ (пункт 4.1 Договору).

Термін дії Договору становить до 31.12.2008. Якщо ні одна із сторін не заявила про розірвання Договору за 1 місяць до закінчення строку його дії, Договір автоматично продовжується на наступний календарний рік (пункт 10.1, 10.2 Договору) (а.с.69-70).

У додатку №70202 від 07.02.2014 до Договору сторонами визначено марку нафтопродукту (бензину), його кількість та ціну (а.с.71).

У лютому 2014 року на виконання умов згаданого договору позивачем придбано у приватного підприємства "Дніпрокомплект" бензин автомобільний А-95 в об'ємі 5 000 л за ціною 9,50 гривень на загальну суму 47 500 гривень, в т.ч. податок на додану вартість - 7 916,67 гривень.

Контрагентом позивача на поставлену продукцію виписано рахунки на оплату продукції, видаткові та податкові накладні, із зазначенням постачальника та одержувача товарів, найменування продукції, її кількості, ціни без податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, загальної суми, дати складення, підписи та печатки сторін (а.с.72-74).

Доставку продукції (бензину) відповідно до умов Договору № 01-04/1 від 01.08.2008 року забезпечило приватне підприємство "Дніпрокомплект", про що свідчить товарно-транспортна накладна, яка містять відомості про вантажовідправника та вантажоодержувача, транспортний засіб, водія, вантаж, пункт навантаження (Дніпропетровська область) та розвантаження (м. Коломия), а також номер подорожнього листа (а.с.75).

На виконання вимог пункту 2.2. Договору від 01.08.2008 постачальником на поставлену продукцію надано позивачу паспорт на продукцію №444 заводу-виробника ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" та сертифікат її відповідності серії ДІ №UA 1.039.0129376-10 (а.с.91, 92).

Позивачем проведено повний розрахунок з приватним підприємством "Дніпрокомплект", за поставлений бензин, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.76-79).

Зберігання поставлених приватним підприємством "Дніпрокомплект" нафтопродуктів забезпечувало ПАФ "Вільна Україна" відповідно до умов договору безоплатного зберігання нафтопродуктів № 03/07-07 від 03.07.2007, укладеного із позивачем. Дана обставина підтверджується також актами прийому-передачі нафтопродуктів по договору безоплатного зберігання нафтопродуктів №03/07-07 від 03.07.2007, складеними позивачем та уповноваженою особою ПАФ "Вільна Україна"(а.с.122, 132-135).

Згідно підпункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

У судовому засіданні також з'ясовано, що позивач, як самозайнята особа, веде книгу обліку доходів і витрат, яка зареєстрована ДПІ в місті Івано-Франківську 12.11.2013 за № 1003, та у якій відображено суму доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності, а також витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, в тому числі і витрати, понесені позивачем у лютому 2014 року у зв'язку з придбанням у приватного підприємства "Дніпрокомплект" нафтопродуктів (а.с.123-125).

Вказані докази підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та приватним підприємством "Дніпрокомплект", а також їх фактичне виконання.

При цьому судом встановлено, що приватне підприємство ''Дніпрокомплект'' є юридичною особою, з 17.12.1998 знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби, а з 09.11.2012 - є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №200081153, індивідуальний податковий номер 250187904032 (а.с.149-162).

У судовому засіданні встановлено, що придбану у приватного підприємства ''Дніпрокомплект'' продукцію позивачем в подальшому було реалізовано фізичним особам-підприємцям ОСОБА_4 об'ємом 4 355 л та ОСОБА_5 об'ємом 1 000 л. Продаж нафтопродуктів позивачем здійснено на виконання умов договорів про постачання нафтопродуктів, укладених із вказаними контрагентами (а.с.111-112, 117-118).

Факт поставки нафтопродуктів контрагентам-покупцям підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписаними позивачем, платіжними документами. Доставку нафтопродуктів забезпечив ОСОБА_3 Перевезення здійснював водій ОСОБА_6 автомобілем МАЗ 5334, державний номерний знак АТ 9714АК, що належить позивачу, за маршрутом, вказаним у дорожніх листах (а.с.80-81, 113-116, 120-121, 128-130, 142-146).

При цьому судом з'ясовано, що починаючи з 17.12.2013 позивач є автомобільним перевізником, який може надавати послуги з перевезення вантажів на підставі ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку України Серії АЕ №268883 на здійснення даного виду діяльності. Ліцензійну картку №802964 до даної ліцензії ОСОБА_3 виготовив на транспортний засіб МАЗ 5334 (паливоцистерна), державний номерний знак АТ 9714АК (а.с.126, 126).

Таким чином, судом встановлена фактичність придбання позивачем нафтопродуктів у згаданого контрагента-постачальника та їх використання в своїй господарській діяльності, що свідчить про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Твердження представника відповідача про відсутність фактичності господарських операцій позивача внаслідок відсутності такої фактичності господарських операцій приватного підприємства ''Обрій-Інвест'' з контрагентом позивача - приватним підприємством ''Дніпрокомплект'' заперечення проти позову не обґрунтовують, оскільки відповідачем ні під час проведення перевірки, ні в судовому засіданні не встановлено та не доведено зв'язку між такими господарськими операціями позивача і його контрагентів.

Крім того, відповідачем не подано суду доказів про те, що Охтирською оДПІ винесено податкові повідомлення-рішення про збільшення приватному підприємству ''Дніпрокомплект'' суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість у зв'язку з непідтвердженням здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з приватним підприємством "Обрій-Інвест" з придбання нафтопродуктів.

Відповідно до підпункту 177.4 статті 177 розділу ІV ''Податок на доходи фізичних осіб'' Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Статтею 138 цього Кодексу встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (пункт 138.6).

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до абзацу 1 пункту 198.6 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201).

Як уже з'ясовано судом, і позивач, і його контрагент на час складання податкових накладних, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем витрат у зв'язку із придбанням нафтопродуктів у приватного підприємства ''Дніпрокомплект''.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, понесені ним витрати у сумі 39 583,35 гривень, а також сплачений у ціні податок на додану вартість у сумі 7 916,67 гривень, у зв'язку з придбанням нафтопродуктів у приватного підприємства ''Дніпрокомплект'', що виключає допущення заниження податку на доходи фізичних осіб на 5 937,5 гривень та податку на додану вартість за лютий 2014 року на 7 916,67 гривень.

Як наслідок, відповідачем протиправно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 5 937,50 гривень та з податку на додану вартість на 7 916,67 гривень та безпідставно накладено на даного платника податків штраф у розмірі 2 968,75 гривень та 3 958,33 гривень відповідно, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення Коломийської оДПІ №№0001501302, 0001511302 від 23.06.2016 є протиправними та підлягають скасуванню.

Судом встановлено, що позивач у своїй господарській діяльності використовує працю ОСОБА_6 за трудовим контрактом, а отже є податковим агентом останнього в силу приписів підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, на якого покладено обов'язок сплачувати податок на доходи фізичних осіб, шляхом відрахувань із заробітної плати платника податку.

У судовому засіданні з'ясовано, що 13.10.2015 позивачем подано відповідачу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2015 року.

Під час заповнення даного розрахунку позивачем допущено помилку в сумі виплаченого доходу та утриманого податку, чим порушено підпункт «а» пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункт 3.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку від 24.12.2010 №1020 (а.с.147-148).

Пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України встановлено, що подання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 510 гривень, відповідно підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0001521302 від 23.06.2016 відсутні, а позовна вимога в цій частині до задоволення не підлягає.

Суд зазначає, що ОСОБА_3 забезпечує себе роботою самостійно, а отже є платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно частини 2 статті 6 даного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункт 2).

Базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Згідно частини 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Зі змісту акту перевірки від 10.06.2016 слідує, що позивачем занижено суму єдиного внеску за 2014 рік на 13 735,42 гривень в результаті завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб (а.с.45).

Завищення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 витрат у свою чергу вплинуло на формування чистого оподатковуваного доходу, який одночасно є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для позивача.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем у 2014 році до складу валових витрат витрати у сумі 39 583,35 гривень, понесені ним за господарськими операціями із приватним підприємством ''Дніпрокомплект'', та протиправність висновків відповідача про їх завищення, то відповідно позивачем правомірно визначено базу нарахування єдиного внеску за 2014 рік, що виключає його заниження за вказаний період.

Як наслідок, виставлена платнику єдиного внеску вимога про сплату недоїмки №Ф-0001491302 від 23.06.2016 про донарахування йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 13 735,42 гривень підлягає скасуванню, як і рішення Коломийської оДПІ №0001481302 від 23.06.2016, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 2 747,08 гривень за донарахування фіскальним органом єдиного внеску.

З аналогічних підстав підлягає скасуванню і рішення відповідача №00015411302 від 23.06.2016, згідно якого позивачу нараховано штраф у сумі 250 гривень за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 5 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

При цьому суд зазначає, що інших доказів неналежного ведення позивачем бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, відповідачем суду не подано.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача в частині скасування податкових повідомлень-рішень за №№0001501302, 0001511302 від 23.06.2016, рішень за №№0001541302, 0001481302 від 23.06.2016 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №0001491302 від 23.06.2016 обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то в силу вимог частин 1, 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Коломийської оДПІ Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 551,21 гривень.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0001501302 від 23.06.2016 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8 096, 25 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0001511302 від 23.06.2016 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11 875 гривень.

Визнати протиправним та скасувати рішення за №0001541302 від 23.06.2016 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в розмірі 250 гривень.

Визнати протиправним та скасувати рішення за №0001481302 від 23.06.2016 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 2 747, 08 гривень.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №0001491302 від 23.06.2016 в розмірі 13 735, 42 гривень.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (індекс 78200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) за рахунок бюджетних асигнувань Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (індекс 78200, вулиця Б. Хмельницького, 3, місто Коломия, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38685888) сплачений судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 21 копійка.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 08.08.2016.