Рішення

від 01.08.2016 по справі 922/2316/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2016 р.Справа № 922/2316/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерпласттрейд", смт. Бабаї до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила", м. Дніпропетровськ , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Злоти Купец", смт. Бабаї про стягнення грошових коштів в розмірі 55000,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1 - адвокат, договір про надання правової допомоги від 10.06.2016р.;

Представник 1-го відповідача - не з'явився;

Представник 2-го відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерпласттрейд", смт. Бабаї, звернувся до господарського суду з позовом до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила", м. Дніпропетровськ, другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Злоти Купец", смт. Бабаї, в якому просить суд стягнути з першого відповідача на користь позивача помилково перераховані кошти у сумі 55000,00 грн. та зобов'язати другого відповідача укласти додаткову угоду до договору комісії від 01.03.2016р., укладеному між позивачем та другим відповідачем. Також позивач просить суд покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 18.07.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.08.2016р. о 10:30 год.

У судовому засіданні 01.08.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 25111, 24932), які судом досліджуються та долучаються до матеріалів справи.

Представник другого відповідача у судове засідання 01.08.2016р. не з'явився, через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 25033), в якому не заперечував проти позовних вимог в частині стягнення на користь позивача помилково перерахованих коштів у сумі 55000,00 грн. Також просив розглядати справу за відсутності представника другого відповідача (вх. № 25032), яке долучається судом до матеріалів справи.

Представник першого відповідача у судове засідання 01.08.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 28.07.2016р., про що свідчить відмітка про направлення ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.07.2016р., яка направлялась на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 18.07.2016р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку В«фирма не существуетВ» .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що перший відповідач -ТОВ «Електросила», належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 01.08.2016р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників відповідачів, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.07.2016р. сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2016р. між ТОВ "Полімерпласттрейд" (позивач, комітент) та ТОВ "Злоти Купец" (другий відповідач, комісіонер) укладено договір комісії, відповідно до умов якого комісіонер зобов'язується, за дорученням комітента за винагороду від свого імені укласти за рахунок комітента договір щодо купівлі продукції, передбаченої додатком №1.

Відповідно до умов договору комісії, комісіонер повинен знайти продавця та придбати від свого імені за рахунок комітента поліетилен у кількості 1375 кг. За умовами даного договору, комітент повинен був здійснити розрахунок з комісіонером до 20.06.2016р.

22.03.2016р. ТОВ "Злоти Купец" було подано звіт комісіонера про виконання умов договору комісії.

Як зазначає позивач, 09.06.2016р. позивачем, на виконання умов договору комісії мало намір перерахувати на користь ТОВ "Злоти Купец" 55000,00 грн., але, через технічну помилку, було здійснено помилковий переказ грошових коштів у розмірі 55000,00 грн. на користь ТОВ "Електросила" (перший позивач), будь-які правовідносини з яким у позивача відсутні.

17.06.2016р. та 23.06.2016р. ТОВ "Полімерпласттрейд" було направлено листи - вимоги про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

Але, на даний час, помилково перераховані грошові кошти позивачу повернуто не було.

У зв'язку з неповерненням грошових коштів, які повинні були бути перераховані TOB "Злоти Купец" за договором комісії від 01.03.2016р., у підприємства позивача виникла заборгованість перед комісіонером за договором комісії.

Так, позивач звернувся до TOB "Злоти Купец" з листом, в якому просив укласти додаткову угоду щодо подовження строків розрахунку за договором комісії, просив не застосовувати до нього штрафні санкції та направив на адресу другого відповідача пропозицію про укладення додаткової угоди з проектом додаткової угоди.

На даний час, додаткова угода до договору комісії , запропонована позивачем, з боку другого відповідача підписана не була.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду із вимогами про стягнення з першого відповідача на користь позивача помилково перерахованих коштів у сумі 55000,00 грн. та зобов'язання другого відповідача укласти додаткову угоду до договору комісії від 01.03.2016р., укладеному між позивачем та другим відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (ч. 1 ст. 222 ГК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави (глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував першому відповідачу, відповідно до платіжного доручення від 09.06.2016р., грошові кошти в сумі 55000,00 грн..

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано першим відповідачем у справі, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімерпласттрейд", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросила" будь-які правовідносини відсутні.

Відповідно до ст.1, п. 1.24 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів це - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Помилковий переказ це - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкту переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем з будь-яких причин коштів у зазначений строк, вони повертаються у судовому порядку.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт помилкового перерахування грошових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила", будь-які правовідносини якого з позивачем не підтверджені матеріалами справи, належним чином доведений, документально підтверджений, першим відповідачем не спростований, а тому позовна вимога в частині стягнення з ТОВ "Електросила" 55000,00 грн. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про зобов'язання ТОВ "Злоти Купец" укласти додаткову угоду до договору комісії від 01.03.2016р., суд виходить з наступного.

Статтями 16 ЦК України, ст.20 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно- господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч.2 ст.20 ГК України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. І ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. І ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За положеннями ч.І ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настілки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому, ч.2 ст.652 ЦК України визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Як встановлено судом, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо внесення змін до договору комісії від 01.03.2016р. в частині зміни строків проведення взаєморозрахунків між сторонами позивач посилається на ті обставини, що у зв'язку із помилковим перерахуванням коштів на рахунок ТОВ "Електросила", сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання договору комісії позивачем на умовах, які досягнуто сторонами при його укладенні.

Згідно з частиною 4 статті 652 ЦК України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні д ля виконання договору на умовах, змінених судом.

За висновками суду, позивачем обґрунтувань наявності передбачених ч.4 ст.652 Цивільного кодексу України виняткових випадків для зміни умов договору комісії за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин, позивачем не надано.

Одночасно, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 ГПК України позивачем взагалі не доведено наявності всіх умов для зміни договору, передбачених пунктами 1-4 ч.2 ст.652 ЦК України.

Так, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що другий відповідач виконав взяті на себе зобов'язання за договором комісії належним чином та 22.03.2016р. ТОВ "Злоти Купец" було подано звіт комісіонера про виконання умов договору комісії.

Судом також враховуються положення ст.44 ГК України, згідно яких підприємництво здійснюється, зокрема, на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За висновками суду, помилково перераховані на рахунок іншої юридичної особи грошові кошти, не можуть вважатися істотною зміною обставин, та другий відповідач, який належним чином виконав свої зобов'язання за договором комісії від 01.03.2016р., не може нести відповідальність за складнощі, які виникли у позивача із виконанням спірного договору та охоплюються його (позивача) підприємницьким ризиком.

Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача на другого відповідача, шляхом зобов'язання останнього укласти додаткову угоду до договору комісії, щодо продовження строків розрахунку за даним договором.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання другого відповідача укласти додаткову угоду до договору комісії від 01.03.2016р. є безпідставними, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 84 ГПК України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання другого відповідача укласти додаткову угоду до договору комісії від 01.03.2016р., тому в задоволенні позовних вимог до другого відповідача слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "Полімерпласттрейд" підлягають частковому задоволенню.

Звертаючись з позовною заявою, позивач просив в ній, зокрема, витрати на юридичну допомогу в розмірі 8500,00 грн. покласти на першого відповідача. При цьому позивач в якості доказів витрат надав оригінал Договору про надання правової допомоги від 10.06.2016р. року, укладеного з адвокатом (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №863 від 13.01.2011 року), довідку про отримання гонорару в розмірі 8500,00 грн.

Згідно акту приймання наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 10.06.2016 року , адвокат надав, а позивач прийняв надані адвокатські послуги. Загальна вартість адвокатських послуг, прийнятих за даним актом склала 8500,00грн.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд враховує, що розмір відшкодування витрат за послуги адвоката (8500,00 грн.), є співрозмірним з переліком послуг (надання консультаційних, юридичних та представницьких послуг щодо захисту інтересів позивача в господарському суді Харківської області тощо), наданих адвокатом при зверненні із позовом про стягнення коштів .

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про покладення на першого відповідача судових витрат на послуги адвоката у сумі 8500,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача та першого відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32-34, 44, 49, 65, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила" (49033, м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, 142, к. 23, код ЄДРПОУ 32298590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерпласттрейд" (62403, Харківська область, Харківський район, смт. Бабаї, в'їзд Шевченка, 16, код ЄДРПОУ 39688963) помилково перераховані кошти у сумі 55000,00 грн., судові витрати у сумі 1378,00 грн., витрати з оплати послуг адвоката у сумі 8500,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/2316/16