Постанова

від 27.07.2016 по справі 910/31390/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р. Справа№ 910/31390/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Дідиченко М.А.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання Білак В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Москаленко А.С. - за довіреністю оформленою належним чином;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Таболін О.С. - за довіреністю оформленою належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2016р.

у справі №910/31390/15 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"

про визнання недійсною додаткової угоди, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", за участі третьої особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання недійсною додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2016р. у справі №910/31390/15 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Тищенко О.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2016р. у справі №910/31390/15 прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17.05.2016р.

16.05.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшла заява про відвід колегії суддів.

16.05.2016р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому його представник просив суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

17.05.2016р. у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду головуючий суддя Сулім В.В. заявив про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016р. заяву судді Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи №910/31390/15 задоволено.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. у зв'язку із задоволенням заяви судді Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/31390/15.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. у зв'язку із задоволенням заяви судді Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи, змінено склад колегії суддів по розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" на наступний: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» призначено на 22.06.2016р.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.06.2016р., у звязку з перебування судді Руденко М.А. у відпустці, змінено складу колегії суддів на наступний: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Дідиченко М.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. розгляд скарги був відкладений відповідно до ст. 77 ГПК України до 27.07.2016 р. в зв'язку з неявкою відповідача.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є неправомірним та необґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 27.07.2016р., не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанцїї" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

В судове засідання 27.07.2016 з'явився представники позивача та третьої особи та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

22.10.2009 між позивачем та відповідачем був укладений договір РЕПО № РО 01.007/09.

Пунктом 1.1. договору РЕПО було визначено, що клієнт передає банку на строк з 22.10.2009 р. до 22.10.2010 р. включно майнові права на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього договору, а банк надає та клієнт приймає на умовах, передбачених цим договором, грошові кошти в сумі 281 520 886, 41 грн. на строк до 22.10.2010 р. включно.

Згідно з п. 1.3. договору РЕПО передбачено, що клієнт зобов'язується повернути банку грошові кошти в сумі 328 653 113,21 грн., а банк зобов'язується повернути клієнту майнові права на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього договору на дату повернення клієнтом грошових коштів, зазначену в п. 1.4. цього договору.

Відповідно до п. 1.5. договору було визначено, що різниця між сумою грошових коштів, що надаються банком клієнту згідно п. 1.1. цього договору, та грошовими коштами, що повертаються клієнту банку згідно з п. 1.3. цього договору, є процентним доходом банку (процентними витратами клієнта) за користування клієнтом наданими грошовими коштами та становить 47 132 226,80 грн.

Пунктом 1.7. договору сторони передбачили, що право власності на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього договору, не переходить від клієнта до банку протягом всього строку дії цього договору, за винятком підстав, передбачених п. 2.5. цього договору.

Відповідно до положень п. 2.5 Договору РЕПО, у разі невиконання Клієнтом в передбачений Договором строк своїх зобов'язань, передбачених п. 2.3 цього Договору, Клієнт зобов'язаний надати своєму Зберігачу одночасно з розпорядженням на розблокування також розпорядження на переказ цінних паперів, зазначених в п. 1.6. цього Договору, зі свого рахунку в цінних паперах на рахунок в цінних паперах Банку, зазначений в п. 6.1.5 цього Договору.

Пунктом 2.3. Договору РЕПО встановлено, що клієнт зобов'язується не пізніше 15 години на дату повернення банку грошових коштів, зазначену в п. 1.4. цього Договору, перерахувати грошові кошти в сумі, що вказана в п. 1.3. цього Договору, на рахунок банку, вказаний в п. 6.1.4. цього Договору.

Згідно з п. 5.1. договору РЕПО договір набирає чинності з моменту його підписання банком і клієнтом, тобто з дати, зазначеної першою зверху на першій сторінці цього договору, і діє до 25.10.2010 р. включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором або до його розірвання.

Додатковою угодою №2 від 10.01.2011р. сторони домовилися, зокрема, викласти п. 1.1 та 1.3 Договору РЕПО в такій новій редакції:

«1.1. За цим Договором Клієнт передає Банку на строку з 22.10.2009р. по 02.03.2011р. включно майнові права на цінні папери (надалі - ЦП), зазначені в п. 1.6 цього Договору, а Банк надає Клієнт приймає на умовах, передбачених цим Договором, грошові кошти в сумі 281 520 886,41 грн. на строк по 02.03.2011р. включно.»

«1.3. Клієнт зобов'язується повернути Банку грошові кошти в сумі 344 416 817,40 грн., а Банк зобов'язується повернути Клієнту майнові права на ЦП, зазначені в п. 1.6 цього Договору на дату повернення Клієнтом грошових коштів, зазначену в п. 1.4. цього Договору».

«1.4. Дата повернення Клієнтом грошових коштів Банку - не пізніше 02.03.2011р. включно».

Оспорюваною додатковою угодою №2 від 10.01.2011 року внесено зміни до договору Репо, зокрема, до п. 5.1., яким визначено, що договір РЕПО діє до 02.03.2011 року.

27.09.2013р. між ПАТ «Кредитпромбанк» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого покупець набув право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНФОРТ ЛТД» за договором РЕПО від 22.10.2009 р.

Позивач, звертаючись із позовом про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 10.01.2011 року до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року з посиланням на ст. 215, 216 ЦК України, зазначав, що зміни до основного договору були внесені після закінчення строку дії основного договору і після його виконання позивачем. Окремою підставою для визнання додаткової угоди недійсною , як вказував позивач, є її підписання з боку клієнта посадовою особою , яка не мала повноважень на укладення такого правочину, а також невідповідність її змісту імперативним нормам Податкового Кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначав , що позивачем не надано суду доказів розірвання Договору, або повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором, посилання позивача на те, що особа, що підписала Договір та додаткову угоду №2 від 10.01.2011 року до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року від імені позивача, не мала на це повноважень, не відповідають обставинам справи та грунтуються на припущеннях позивача , водночас відповвідачем заявлено про застосування до вимоги позову правил про позовну давність.

Третя особа, заперечуючи проти доводів позову, вказувала , що позивач підписав додаткові угоди, зокрема і додаткову угоду №2 від 10.01.2011 року до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року, не заперечував проти її умов, протоколу розбіжностей не складав , а отже вчинив правочин , який відповідав його волі. Факт схвалення додаткової угоди №2 від 10.01.2011 року посадовою особою позивача наступних тридцяти додаткових угод до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року свідчить про схвалення юридичною особою, представником якого був її виконавчий орган, всіх укладених ним правочинів.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що позивачем не доведено суду обґрунтованості позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують порушення законних прав та інтересів позивача укладанням спірної додаткової угоди, тоді як судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди.

Апеляційний господарський суд з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При цьому правочином може вважатися лише правомірна дія, вчинена у відповідності з вимогам закону. Правомірність правочину означає , що він має якості юридичного факту , що породжує ті правові наслідки , настання яких бажають особи, які вчиняють правочин, і які визначені законом для данної даного виду правочину.

Отже правочином є завжди правомірні дії.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір РЕПО судова колегія розглядає як особливу форму кредитування банком клієнта із самостійним , не вказаним у Цивільному кодексі способом забезпеченням цього зобов'язання, врегулюваного угодою сторін та звичаями ділового обороту, предметом якого є забезпеченням цінні папери .

Будучи формою кредитування правочин є строковим, а отже строк є істотною умовою договору такого роду.

За умовами укладеного сторонами Договору РЕПО право власності на ЦП , зазначені у п. 1.6. Договору, не переходить від Клієнта до Банку протягом всього строку дії цього Договору, за винятком підстав, передбачених п. 2.5. цього Договору РЕПО

Зі змісту пункту 2.5. та 2.3. Договору РЕПО випливає, що у разі невиконання Клієнтом у передбачений строк - не пізніше 15 години на дату повернення Банку грошових коштів , Клієнт зобов'язаний надати своєму зберігачу одночасно з розпорядженням на розблокування також розпорядження на переказ ЦП з свого рахунку в цінних паперах на рахунок в цінних паперах Банку, зазначений в п. 6.1.5 цього Договору .

В обґрунтування апеляційної скарги , серед іншого, Позивач зазначав, що ним на адресу відповідача були направлені розпорядження про розблокування ЦП та зарахування їх в рахунок виконання зобов'язань Позивача згідно положень п. п. 2.5, 2.3 Договору РЕПО, адже у строк , передбачений Договором РЕПО (в редакції Додатковою угодою №1 від 22.10.2010 року) , оскільки 27 грудня 2010 року не мав можливості повернути Банку 281 520886,41 грн.

Переглядаючи справу та вирішуючи спір заново , судова колегія вважає, що доля додаткових угод до договору слідує долі основного договору. При зміні договору змінюється те, що сторони мають виконати , виходячи з його умов. Змінити зобов'язання, які раніше виконані і тим самим припинені , неможливо, адже немає предмету зміни. Такий висновок ґрунтується на аналізі терміну зобов'язання .

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послуг, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З матеріалів справи випливає, що виконання банком зобов'язань відбулося в межах строку дії Договору РЕПО , коли банк надав клієнту у безготівковому порядку 281 520886,41 грн.

27 грудня 2010 р. позивач, повідомивши Банк про неможливість грошового зобов'язання, надав своєму зберігачу розпорядження на розблокування та переказ облігацій емітента ТОВ «Классік-Ассістанс» на виконання умов договору РЕПО, що підтверджується наданими апелянтом листами від 22.12.2010 року вих. №17 (відмітка банку про прийняття вх.№ 112544 від 27.12.2010р.) та від 27.12.2010 року №18 (відмітка банку про прийняття вх.№ 112545 від 27.12.2010р.).

Враховуючи, що виконання банком зобов'язань відбулося в межах строку дії Договору РЕПО , а зобов'язання Клієнта за умовами Договору РЕПО мали альтернативний характер (повернення 337169004,33 грн., або набуття у власність ЦП на цю ж суму) і були виконаними , суд апеляційної інстанції прийшов до висновку , що на момент вчинення спірної додаткової угоди № 2 зобов'язання сторін були виконані сторонами, а відтак, предмету змін не існувало.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно положень ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень абз. 2-5 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою будь-якого правочину є правова ціль , заради якої він вчиняється. Така підстава має бути законною і такою, яку можна виконати. Спірна додаткова угода такої правової цілі позбавлена, не залежно від того, чи її було вчинено особою з перевищенням (або без такого) повноважень.

З урахуванням встановленого, висновок суду першої інстанції щодо відсутності порушень прав позивача при укладенні додаткової угоди №2 від 10.01.2011 року до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року є невірним.

Поряд з цим, пропуск позивачем строку позовної давності на вимоги про визнання недійсним додаткової угоди, про що заявлено стороною у спорі, позбавляє позивача можливості судового захисту свого порушеного права, так як позбавляє його права на позов у матеріальному плані.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності

Зважаючи на вищевикладене, колегією Київського апеляційного господарського суду встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву відповідачем. Позивачем не надано доказів поважних причин її пропущення. Враховуючи зазначене, у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Положеннями ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Змістом ч. 1 ст. 103 Госопдарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Враховуючи все зазначене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2016 р. - скасуванню.

Згідно із п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

В даному випадку вказана норма застосовується до розгляду апеляційної скарги та розподіл судового збору за результатами її розгляду та у зв`язку із її частковим задоволенням.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2016р. у справі № 910/31390/15 - скасувати. Постановити нове рішення.

3.В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 10.01.2011 року до договору РЕПО №РО 01.007/09 від 22.10.2009 року - відмовити.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (01014, м. Київ, бул. Дружби народів 38, ЄДРПОУ 21666051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранфорт ЛТД» (01014, м. Київ, бул. Дружби народів, 10, ЄДРПОУ 19256618) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн. 90 коп.

5.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6.Матеріали справи № 910/31390/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Чорна